1. Конституціоналізм - політико правова система держави і суспільства..

Конституціоналізм - це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини.

За своєю суттю конституціоналізм опосередковує місце і роль конституції у правовій системі держави, тобто її верховенство та статус як Основного Закону держави.

За змістом конституціоналізм - це конституційне будівництво, реалізація конституції та її охорона, гарантування.

Поняття «Конституціоналізм» має об'єктивний (сукупність конституційно-правових актів, що регулює важливі соціальні зв'язки) і суб'єктивний (наявність теорії конституції, сприйняття конституції, та інших нормативних актів населенням) аспекти.

Загальними принципами українського конституціоналізму є принципи:

верховенства Конституції у правовій системі;

верховенства права у суспільстві та державі;

розподілу та обмеженості державної влади;

суверенітету Українського народу;

взаємної відповідальності держави і особи;

реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гаранто-ваності;

відкритого громадянського суспільства.

У своїй сукупності ці елементи формують нормативно-правові, наукові, історичні, ідеологічні та організаційні засади конституціоналізму.

2. Категорія публічної влади. Види влади та форми її інституціоналізації.

Публічна влада спрямована на вирішення суспільних справ, розповсюджується за територіальним принципом, їй підкоряються всі, хто знаходиться на певній «підвладній» території. Вона здійснюється особливим прошарком людей, які професійно займаються управлінням і складають апарат влади. Цей апарат підпорядковує всі шари суспільства, управляє на основі організованого примусу аж до можливості фізичного насильства відносно соціальних груп і окремих людей.

Апарат публічної влади існує й функціонує за рахунок податків з населення і призначений для того, щоб діяти у суспільних інтересах. Але апарат, і перш за все його керівництво відображають інтереси суспільства так, як вони їх розуміють. Точніше, в умовах демократії апарат лише під тиском громадського суспільства відображає реальні інтереси більшості соціальних груп, а в умовах авторитаризму правителі особисто визначають, у чому полягають інтереси й потреби суспільства.

Публічна влада виступає у двох формах:

1) державна влада,

2) влада місцевого самоврядування (муніципальна влада).

Для державної влади притаманні певні особливості, у першу чергу, державний суверенітет, загальнодержавний масштаб дії, спрямованість на першочергове виконання загально¬національних потреб, наявність особливих органів – так званих «силових структур» (армія, суд, прокуратура, служба безпеки, органи виконання покарань та ін.). Матеріально-фінансовою основою державної влади є загальнонародна та державна власність, а також кошти державного бюджету.

Безумовно, найбільш суттєвою ознакою державної влади є її суверенітет. У новітній юридичній літературі державний суверенітет визначається як «властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати функції всередині держави і у відносинах з іншими державами».

Влада місцевого самоврядування також характеризується деякими особливостями:

– її джерелом є народ, а первинним носієм – територіальна громада;

– вона розповсюджується лише на територію адміністративно-територіальних одиниць;

– її органи діють від імені територіальної громади, а не народу чи держави;

– матеріально-фінансову базу її органів складають комунальна власність і місцевий бюджет;

– її органи пов’язані більш тісними зв’язками з населенням;

– в системі її органів відсутня жорстка ієрархія і підпорядкованість.

Інституціоналізація влади – визначення сфер компетенції і, особливо, політичної відповідальності органів державної влади. Інституціоналізація влади означає, що влада переміщується від правлячих осіб до інституту, який з цього моменту стає її виключним володарем. Правлячі особи не зникають, але їх місце в політичному житті значно змінюється. Визначає державу, як перш за все інституціоналізовану владу, в біль широкому розумінні – це інститут, в якому втілюється влада.

Інституціоналізація влади і відповідно створення держави обумовлені процесами інтелектуального порядку. В суспільстві з’являється переконання, що індивідуалізована влада через пов’язані з нею незручності повинна бути замінена новою формою влади. В цьому однаково зацікавлені і ті, хто править, і ті, ким правлять. З точки зору тих, ким керують, цінність інституціоналізації полягає в обмеженні свавілля та підкоренні влади ідеї права, що виражає інтереси загального блага. З точки зору тих хто править, інституціоналізація забезпечує їм вигодну стабільність і безперервність влади.