6. Розкрити поняття чутливість, пояснити особливості її вимірювання.

Чутливість та її вимірювання. Чутливість органа чуття визначається мінімальним подразником, що за певних умов виявляється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості. Нижній поріг визначає рівень абсолютної чутливості даного аналізатора. Чим менша величина порога, тим вища чутливість: Верхній абсолютний поріг — максимальна сила подразника, при якому ще виникає адекватне діючому подразнику відчуття. Подальше ж підвищення сипи подразника викликає біль. За допомогою органів чуття ми можемо не тільки констатувати наявність або відсутність того чи Іншого подразника, але й розрізнити їх за силою та якістю. Мінімальне розходження між двома подразниками, яке викликає ледь помітне розходження відчуттів, — поріг розрізнення або диференціальний поріг: Цей факт був встановлений французьким вченим П. Бугером. підтверджений і уточнений німецьким психофізиком Е. Вебером, і тому отримав назву: закон Бугера - Вебера. Уважно досліджуючи залежність, яка Існує між змінами сили подразників, що впливають на органи чуття, і відповідними змінами суб\'єктивної величини відчуттів, німецький учений Г Фехнер встановив закон, відповідно до якого зміна сили відчуття пропорційна десятковому логарифму зміни сили подразника, який впливає на орган чуття. Органи чуття мають властивість пристосування, чи адаптації до умов, що змінилися, причому ця адаптація відбувається в досить значних межах. Тому пороги відчуттів не є постійні, вони здатні змінюватися при зміні умов сприймання. Адаптація — зміна чутливості органів чуття внаслідок дії подразника. Виділяють такі види адаптації: адаптація як повне зникнення чутливості при впливі незмінного подразника: притуплення чутливості під впливом сильного подразника, підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника. Чутливість змінюється також внаслідок взаємодії відчуттів І сенсибілізації. Взаємодія відчуттів — зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення Інших органів чуття. При цьому існує загальна закономірність: слабкі подразники Іншої модальності підвищують, а сильні — знижують чутливість аналізатора. У першому випадку діє механізм іррадіації подразнення, у другому — механізм концентрації. Підвищення чутливості в результаті взаємодії й тренування називається сенсибілізацією. Так, текстильники розрізняють до 40 відтінків чорного кольору, звичайна людина — тільки 2-3.

7. Розкрити психологічну сутність сприймання, проаналізувати особливості зв’язку відчуттів та сприймання.

Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об\'єкта. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги. Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов\'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв\'язані і досі. Складнішим пізнавальним процесом, ніж відчуття, є сприйман¬ня.  Сприймання — це відображення предметів і явищ об\'єктивної дійсності в цілому. Сприймання, як і відчуття, відображає лише ті об\'єкти, що безпосередньо діють на органи чуття. Отже, без цих органів не може бути і сприймання. Сліпа людина не бачить навколишнього світу. Людина, позбавлена слуху, не чує мови, музики. У цьому й полягає безпосередній зв\'язок сприймання з відчуттям. Проте сприй¬мання, відображаючи цілісні предмети і явища, дають більш повні відомості про навколишній світ. У процесі сприймання завжди бере участь не один аналізатор, а декілька. Так, під час розглядання картини або якоїсь місцевості діє не лише зоровий аналізатор, а й руховий, бо дивлячись на ці об\'єкти, ми рухаємо очима. Сприймання завжди відбувається на основі взаємодії аналізу та синтезу. Ця взаємодія зумовлюється об\'єктивними зв\'язками самих явищ. Слухаючи, наприклад, мелодію, ми не лише виділяємо окремі звуки, а й чуємо певне їх співзвуччя. Дивлячись на картину, ми сприй¬маємо не окремі фарби і навіть не окремі об\'єкти, а певний сюжет, що неможливо без об\'єднання (синтезування) цих об\'єктів. Процес сприймання має вибірковий характер. Ця властивість дає людині змогу бачити ясно, чітко один якийсь об\'єкт у той час, коли на неї діє цілий ряд інших об\'єктів. Так, коли людина працює в читальні, на неї діє цілий ряд об\'єктів: меблі, багато читачів, зміна їх, шелестіння сторінок, які перегортаються читачами, звернення їх до бібліотекаря, шум за вікном тощо. Проте вона сприймає лише той матеріал, над яким працює.