30. Розкрити особливості уяви, проаналізувати погляди на природу уяви у різних психологічних парадигмах.

Для дослідження пізнавальної ролі уяви необхідно з\'ясувати його особливості і виявити його справжню природу. У науковій літературі існує дуже багато підходів до визначення уяви. Звернемося до деяких з них і визначимо основні особливості уяви. С.Л. Рубінштейн пише: «Уява - це відхід від минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій основі нових образів, які є або продуктами творчої діяльності людини і прообразами для неї». Л.С. Виготський вважає, що «уява не повторює вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Таким чином, привнесення нового в наші враження і зміна цих вражень так, що в результаті виникає новий, раніше не існуючий образ, складає основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою ». А «Філософський словник» визначає уяву як «здатність створювати нові чуттєві чи розумові образи в людській свідомості на основі перетворення отриманих від дійсності вражень». Як видно з визначень, суттєвою ознакою уяви вважається здатність суб\'єкта створювати нові образи. Але цього недостатньо, тому що не можна тоді провести розходження між уявою і мисленням. Адже мислення людини (створення пізнавальних образів за допомогою висновків, узагальнень, аналізу, синтезу) не може бути просто ототожнена з уявою, тому що створення нових знань і понять може відбуватися і без участі уяви. Так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нові рішення, також як і мислення, воно мотивується потребами особистості. Реальному процесу задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе, яскраве уявлення тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче відображення дійсності, здійснюване в процесах уяви, відбувається в конкретнообразной формі, у вигляді яскравих уявлень, в той час як випереджаюче відображення в процесах мислення відбувається шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено та опосередковано пізнавати світ.

31. Проаналізувати зв’язок між уявою та мисленням.

Маніпулюючи образами, що зберігаються в пам\'яті, тобто уявленнями, людина може подумки їх розчленовувати, змінювати їх пропорції, переміщувати у просторі, фарбувати у різні кольори, замінювати одні елементи іншими ... така здатність до уявного перетворення чуттєвих образів пам\'яті і є уява. В уяві, таким чином, зливається чуттєвий і абстрактний характер відображення дійсності, що дозволяє людині створювати нові чуттєві образи, що знаходяться у внутрішньому, суб\'єктивному просторі.  Уява-це необхідний елемент творчої діяльності людини, що виражається в побудові образу продуктів праці, а забезпечує створення програми поведінки у тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується також невизначеністю. Залежно від різних обставин, якими характеризується проблемна ситуація, одна і та ж завдання може вирішуватися як за допомогою уяви, так і з допомогою мислення. Звідси можна зробити висновок, що уявапрацює на тому етапі пізнання, коли невизначеність ситуації вельми велика. Фантазія дозволяє «перестрибнути» через якісь етапи мислення і все-таки уявити собі кінцевий результат.  На відміну від розчленованості логічного мислення уяву має динамічної і синтетичної структурою, причому дедукція виступає як безпосереднє осмислення, відтворення цілого. Всяке загальне поняття як би \"відходить\" від дійсності завдяки своїй абстрактності, щоб глибше її відвернути. І в цьому \"відльоті\" мислення від безпосередньої даності об\'єкта, у підготовці понять уява відіграє істотну роль.