Знамениті 10 тропів Енейсидема: не можна нащо достовірне стверджувати так, як:

• ті ж самі речі викликають у різних земних істот різні від­чуття; одним вони корисні, а іншим шкідливі;

• різні люди також відчувають речі по-різному;

• той самий предмет різні органи почуттів сприймають по- різному;

• різних станах люди сприймають речі не однаково, і навіть те, що бачать божевільні, не суперечить природі;

• судження про речі залежить від їхнього положення (місця, відстані);

• речі не можуть сприйматися ізольовано, у сполученні з різ­ними обставинами вони сприймаються по-різному (напри­клад, камінь здається у воді легше, ніж у повітрі)-,

• судження про речі залежить від внутрішнього устрою, стру­ктури речей;

• судження завжди відносні в силу відносності всіх явищ;

• судження залежать від того, постійно або рідко зустріча­ються явища;

• судження залежать від поводження суб'єкта.

Раціональне пізнання найбільш повно виражається в мисленні.

Мислення – активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв’язків цієї дійсності та вираження їх у системі понять. Мислення перебуває у тісному взаємозв’язку із мовою, результати мислення фіксуються у мові як у певній знаковій системі.

Основу мислення становить процес абстрагування. Абстракція — (від лат. abstractio - відволікання) - процес виділення загального, істотного і існу­вання цієї ідеальної сутності (абстракту) у свідомості окремо від конкретних образів.

Основою форм мислення є поняття, судження, умовиводи.

Поняття – форма мислення, яка відображає загальні історичні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях. Н- д: (коледж – ВНЗ І-ІІ р.а., ознака яка відрізняє його від інших ВНЗ)

Судження – форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв’язки. Н- д: (Берислав розташований біля Дніпра, - істина).

Умовивід – форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді суджень. Н-д: (вся давньогрецька філософія онтологічна. Арістотель – давньогрецький філософ. Отже, Арістотель переймався онтологією).

Наприклад: по­няттям "людина" ми позначаємо і великого і маленького, і мо­лодого, і старого, і чоловіка, і жінку, людину намальовану і зо­бражену на фотографії і т.д., оскільки в нашім розумінні людини сконцентровані лише самі істотні якості і ознаки. Завдя­ки здатності до абстракції людина обмеженою кількістю слів, позначає нескінченну розмаїтість явищ навколишнього світу. Якщо поняття позначає об'єкт, то судження - це висловлення про об'єкт, а умовивід - це логічна операція, у процесі якої із двох або більше суджень роблять висновок.

Раціональне пізнання пов’язане не тільки з чуттєвими, але й з нераціональними формами пізнання. Тут відіграють важливу роль фантазія, уява, інтуїція, тобто здатність безпосереднього осягнення істини без передуючого логічного розкладу та доведень. На надраціональне пізнання, а саме інтуїцію спирались Декарт, Гуссерль, Фрейд.

Інтуїція (лат. intuitio — уважно дивлюсь) — спосіб пізнання через безпосереднє чуттєве споглядання чи умовивід на відміну від опосередкованого послідовного логічного мислення. Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомого людині буття, друге — нові сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. Кінцевою метою пізнання є досягнення істини.

В історії філософії були філософи, які надавали перевагу живому спогляданню (сенсуалісти, емпірики), і такі, що визнавали провідну роль за абстрактним мисленням (раціоналісти). На справді ж ці дві форми пізнання становлять єдине ціле, вони діалектично взаємопов'язані, доповнюють одна одну.

Сенсуалізм (від лат. sensus – почуття, відчуття) – на­прямок у теорії пізнання, відповідно до якого чуттєвість є го­ловною формою достовірного знання. Сенсуалізм близький до емпіризму, що визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом знання. Сенсуалісти стверджують, що тільки відчуття зв'язу­ють нас із зовнішнім світом і в них формується основа знання, а мислення лише класифікує, укладає отриману інформацію, не додаючи до неї ніякого нового змісту.

Раціоналізм (від лат. ratio - розум) - напрямок у фі­лософії, що визнає розум основою пізнання і поводження лю­дей. Раціоналізм, на противагу сенсуалізму, абсолютизує роль мислення в пізнанні, аргументуючи це тим, що тільки думка проникає в сутність речей, тільки завдяки розуму людина під­німається над світом природи і здобуває здатність осягнути не тільки частку, випадкове, але і загальне, необхідне, здатність до творчості.

Діалектична теорія пізнання розглядає чуттєве і раціональне як дві протилежні сторони того самого процесу. З діалектичної точки зору результати мислення не тільки дають нове знання, але і акти­вно впливають на структуру і зміст чуттєвого пізнання. Ра­зом з тим чуттєвий досвід, що виступає як вихідна основа пі­знавального процесу, розуміється не як пасивне втілення впливу предметів зовнішнього світу, а як момент активної практичної, чуттєво предметної діяльності.