
- •Поняття "гносеологія". Поняття пізнання та його рівні.
- •У процесі пізнання виділяють два рівні:
- •Знамениті 10 тропів Енейсидема: не можна нащо достовірне стверджувати так, як:
- •Раціональне пізнання найбільш повно виражається в мисленні.
- •2. Проблема істини. Практика як критерії істини.
- •Істина – адекватна інформація про об’єкт (ним може бути і сам суб’єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього.
- •Основна проблема теорії істини — як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об'єктам, які постійно розвиваються.
- •Так якою ж все-таки повинна бути істина: абсолютною або відносною?
- •Як розрізнити істинне знання і помилку?
- •3. Форми й методи наукового пізнання. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнання.
- •Наука від інших видів пізнання (повсякденного, релігійного, художнього, ідеологічного) відрізняється наступними характеристиками:
- •Форми і методи наукового пізнання.
- •Основні методи опрацювання фактів (загальнологічні методи та засоби дослідження):
Поняття "гносеологія". Поняття пізнання та його рівні.
Таємниця пізнання завжди хвилювала розум людини. Як людина пізнає навколишній світ? Чи здатна вона проникнути в сутність речей? Чи існують межі пізнавальних здібностей людини і які вони? Ці і інші важливі світоглядні питання є предметом гносеології.
Гносеологія (від грецького, gnosis - знання, пізнання) - розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його вірогідності, істинності.
Гносеологія теорія пізнання. Гносеологічний - пізнавальний.
Наукова філософія вважає, що світ можна пізнати таким, яким він є, що в реальній дійсності немає нічого такого, чого не міг би рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом (грец. а — не, gnosis — знання). Таке твердження агностиків обґрунтовується головним чином посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є насправді.
Пізнання – це процес здобування, нагромадження і систематизації знань про природу, суспільство, людину.
Пізнання це соціально опосередкований процес відображення суб’єктом об’єкта.
Суб'єкт пізнання (Сб) - той, хто відображає (істота наділена свідомістю): людина, соціальна група, людство.
Об'єкт пізнання {Об) - те, що відображається (фрагменти об'єктивної реальності, які потрапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини): світ, людина, суспільство, мислення.
Між суб’єктом і об’єктом, існує діалектичний зв'язок, взаємозумовленість: «Немає об’єкта без суб’єкта, немає суб’єкта без об’єкта».
Пізнання відображає дійсність у формі образів.
Образ — є форма і продукт суб'єктивного, ідеального відображення об'єктивної реальності у свідомості людини. Образи за своїм змістом відповідають предметам, явищам, які вони відображають.
У процесі пізнання виділяють два рівні:
Чуттєве пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення), які дають конкретно-наочне знання про зовнішній бік речей
Раціональне пізнання (поняття, судження, умовиводи), що полягає в абстрагуванні, узагальненні чуттєво даного матеріалу і оперуванні абстракціями.
Будь-яке пізнання починається з чуттєвого пізнання (живого споглядання). Органи чуття - це канали, вікна нашої свідомості у відкритий зовнішній мир. Живе споглядання здійснюється у трьох формах, це: відчуття, сприйняття та уявлення.
Відчуття - це відображення у свідомості людини окремих властивостей, якостей, предметів об'єктивного світу, що безпосередньо впливають на органи чуття.
Якісну розмаїтість відчуттів називають їхньою модальністю. По модальності відчуття діляться на: дотикові, зорові, слухові, вібраційні, температурні, нюхові, смакові, больові; відчуття рівноваги (вестибулярні), рухові (кінестетичні), відчуття процесів, що відбуваються у внутрішньому середовищі організму - органічні відчуття і інші. З різноманітних відчуттів у суб'єкта складається цілісний конкретно-чуттєвий образ об'єкта - сприйняття.
Сприйняття – цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез окремих відчуттів.
Уявлення – узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз. Фізіологічною умовою уявлень є збереження в пам'яті слідів минулих впливів і їхня актуалізація (пригадування) у цей момент. Образи пам’яті (Лаврська дзвіниця), образи уяви (мавка, лісовик).
Результатом чуттєвого пізнання світу є суб’єктивний образ об’єктивного світу.