88

111111111111111111111111111111

Валеологія (лат. valeo – бути здоровим і грец. logos – учення, наука) – наука про формування, збереження та зміцнення здоров'я людини в духовному, психічному, фізичному і соціальному плані. Наука валеологія виникла на стику низки наук, зокрема медицини, фізіології, психології, педагогіки, соціології тощо. На сьогоднішній день основні положення науки про індивідуальне здоров'я можна представити таким чином: Дефініція: валеологія – теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров'я індивіда. Предмет дослідження валеології: індивідуальне здоров'я, його механізми, можливості управління ними. Об'єкт валеології: індивіди, що знаходяться у всьому діапазоні здоров'я. Теоретичні засади: 1. Валеологія розглядає індивідуальне здоров'я як самостійну соціально-медичну категорію, суть якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками; 2. Між здоров'ям і хворобою виділяються перехідні стани; 3. Здоров'я розглядається як більш широка категорія в порівнянні з хворобою; 4. Прехвороба і хвороба – окремий випадок здоров'я, коли рівень його знижений або є його дефекти; 5. Рівень структурної організації, що досліджується у валеології, переважно організмовий, підхід – холістичний (цілісний). Основні задачі валеології: 1. Розробка і реалізація уявлення про суть індивідуального здоров'я, пошук моделей його вивчення, методів оцінки і прогнозування; 2. Розробка систем скринінґу і моніторингу за станом здоров'я населення на основі кількісної оцінки здоров'я індивіда; 3. Формування "психології здоров'я"; 4. Розробка методології і методів формування, збереження і зміцнення індивідуального здоров'я; 5.Забезпечення первинної і повторної профілактики захворювань за рахунок підвищення рівня здоров'я; 6. Розробка програм підвищення рівня здоров'я популяції через індивідуальне здоров'я. Методи валеології: діагностика рівня здоров'я, прогнозування і управління здоров'ям індивіда. Отже, об'єктом сучасної медицини є хвора людина та людина, яка перебуває у «третьому стані». Ця наука в основному лікувальна, а зусилля профілактичної медицини спрямовані, головним чином, на захист людей від певних захворювань. Об'єктом науки валеології є здорова людина і людина, котра перебуває у «третьому стані», а її предметом – здоров'я індивіда, що живе в реальному, складному світі. Людям доводиться відчувати на собі переважно негативний вплив факторів навколишнього середовища, які призводять до виникнення у них стану передхвороби, або «третього стану». Завданням, валеології є не тільки констатація «третього стану» організму, але й розробка методів і способів виведення людини з нього, а також запобігання цьому станові з метою покращання здоров'я. Таким чином, валеологія зосереджує свої зусилля не на ліквідації хвороб (цим займається в основному медицина), а на недопущенні їх, створюючи умови для запобігання їхньому виникненню. Валеологія має переважно прикладний характер і дає практичні рекомендації людині для підтримання здоров'я на всіх рівнях: духовному, психічному, фізичному та соціальному. Основною метою цієї науки є виховання здорового, повноцінного члена суспільства. Культура здоров'я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я. Культурна людина є не тільки «споживачем» свого здоров'я, але й його «виробником».

Високий рівень культури здоров'я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми. Елементом культури здоров'я є уважне і правильне ставлення людини до самої себе, прагнення до самопізнання, формування, розвитку і самовдосконалення своєї особистості. Культура здоров'я – це не тільки сума знань, обсяг відповідних умінь і навичок, але й здоровий спосіб життя гуманістичної орієнтації. Рівень культури здоров'я визначається знанням резервних можливостей організму (фізичних, психічних, духовних) і вмінням правильно використовувати їх. Отже, довголіття, здорове, щасливе життя багато в чому залежать і від самої людини. Якщо люди часто хворіють, мають надлишкову масу тіла, вживають алкоголь, палять, дратівливі, некомфортно почувають себе з оточуючими, тобто не дотримуються здорового способу життя, – це означає, що у них низький рівень культури здоров'я. Аргументоване обгрунтування необхідності бути здоровим і прагнути стати таким – це і є елементи культури здоров'я, якими повинна володіти кожна сучасна людина. Твердження про те, що валеологія – наука про здоровий спосіб життя – одна з самих поширених помилок. Спосіб життя – категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі уявлення. Спосіб життя – це не тільки наявність або відсутність шкідливих звичок, це – рівень виробництва, добробуту (прибуток на душу населення, житло, особистий автотранспорт), культури, освіти, медична активність, і багато іншого. Вплив способу життя на здоров'я людини – предмет дослідження соціальної гігієни. Роль валеології в способі життя – формування принципів, виходячи з суті здоров'я, направлених на його формування, збереження і зміцнення.

Взаємодія валеології з іншими науками Біологія - досліджує закономірності життєдіяльності організмів у філогенезі, формує еволюційний погляд на природу здоров'я, створює цілісну картину біологічного світу.

Екологія - забезпечує наукову основу раціонального природа користування, досліджує характер взаємовідносин «суспільство - людина - середовище» і розробляє оптимальні моделі їх побудови, формує знання про аспекти залежності здоров'я від навколишнього середовища. Медицина - розробляє нормативи забезпечення здоров'я, обгрунтовує систему знань і практичної діяльності зі зміцнення та збереження здоров'я, з попередження і лікування захворювань. Психологія - вивчає закономірності психічного розвитку людини, стан психіки в різних умовах життєдіяльності. Педагогіка - розробляє цілі, завдання, зміст і технології валеологічної освіти і виховання. Фізичне виховання і фізична культура - визначають закономірності підтримки і вдосконалення фізичного розвитку та підготовленості людини, як невід'ємних характеристик здоров'я. Соціологія - виявляє соціальні аспекти підтримки, зміцнення і збереження здоров'я та факторів ризику здоров'я.

Політика - визначає роль, стратегію і тактику держави у забезпеченні і формуванні здоров'я своїх громадян. Економіка - обгрунтовує економічні аспекти забезпечення здоров'я та економічну цінність здоров'я у забезпеченні добробуту народу і безпеки держави. Історія - простежує історичні корені, спадкоємність шляхів, засобів і методів підтримки здоров'я в світі, регіоні, етносі. Географія - встановлює климатогеографического та соціально-економічну специфіку регіону та взаємини людини з середовищем існування в аспекті адаптації людини.

33333333333333333

Здоров'я та його критерії

Поняття про індивідуальне здоров'я. Від часів Гіппократа здоров'я визначалось як відсутність хвороб, як стан організму, за якого він здатний повноцінно виконувати свої функції. Здоров'я в такому розумінні — об'єкт медицини. Лікар-практик завжди працює з конкретною людиною. Вивчаючи стан здоров'я пацієнта, лікар визначає, чи є в нього хронічні захворювання, аналізує функціональний стан його органів і систем, індивідуальну опірність, психічний і фізичний розвиток і за результатами обстеження приймає конкретне рішення про лікування, призначає ліки й процедури, а також лікувальний режим. Здоров'я як популяційна категорія. Залежність здоров'я від спадковості та факторів зовнішнього середовища — основний аспект проблеми здоров'я людей на популяційному рівні. В цьому разі об'єктом дослідження виступає не окрема особа, а популяція чи сукупність популяцій — етнічна група, нація, людство в цілому. Здоров'я на популяційному рівні — це більш загальна категорія, оскільки те, що стосується популяції, обов'язково проявляється й на конкретних індивідах. Наприклад, у деяких районах Полісся й Західної України поширене захворювання ендемічний зоб, від якого потерпає близько півмільйона людей. Причина цього захворювання — дефіцит йоду в питній воді та високий уміст у ній гумінових кислот. У кожному конкретному випадку лікар призначає препарати, що містять йод, або навіть може направити пацієнта на операцію. Проте на популяційному рівні є дієвіший спосіб боротьби із захворюванням — корекція мінерального складу питної води чи їжі додаванням необхідної кількості йоду. Ця процедура поширюється відразу на всю популяцію й має не лише лікувальний, а й профілактичний характер. Так, у січні 1998 р. Кабінет Міністрів України видав постанову про йодування кухонної солі, яка надходить у продаж. Зрозуміло, що окремому лікареві-практику такий спосіб лікування недоступний. Проблемою здоров'я людини на популяційному рівні опікується одна з нових галузей екології — медична екологія. У медичній екології, як і в популяційній екології в цілому, основними показниками стану популяцій людини вважаються статистичні. Визначаючи здоров'я популяції, медики-екологи аналізують передусім народжуваність і смертність, тривалість життя, захворюваність та її структуру, працездатність, психологічні показники, наприклад удоволеність життям. Демографічні показники (тривалість життя, співвідношення народжуваності й смертності) дають змогу оцінити загальний стан популяції. Загальний напрям процесів, які визначають смертність у популяції, можна оцінити за допомогою кривих виживання (див. гл. 2). Для цього ж використовують дані про вікову структуру популяції. Характер кривих у цьому разі інтерпретується подібно до характеру кривих виживання. Проте екологічно найінформативнішими є захворюваність та її структура. Захворюваність відображає ступінь пристосованості популяції до умов середовища, а структура захворюваності — питому вагу кожного захворювання в їхній загальній кількості. Знання захворюваності та її структури, причин захворювань, умов середовища, через які ці три причини виникають, дає людині потужний інструмент захисту своєї популяції й кожної конкретної особи від впливу несприятливих факторів середовища. Захворюваність — явище не випадкове. Приблизно на 50 % вона зумовлюється способом життя кожної окремої людини. Шкідливі звички, неправильне харчування, недостатнє фізичне навантаження, самотність, стреси, порушення режимів праці та відпочинку сприяють розвиткові хвороб. Захворюваність на 40 % залежить від спадковості та екологічних, умов — клімату, стану геосфер, рівня забрудненості довкілля іі приблизно на 10 % визначається сучасним рівнем медичної допомоги. Далі йтиметься про здоров'я переважно на популяційному рівні (на противагу медицині, основна категорія якої — здоров'я на індивідуальному рівні).

555555555555555

Здоровий спосіб життя Спосіб життя - одна з біосоціальних категорій, інтегруючих уявлення про певний тип повсякденної життєдіяльності людей в умовах даної суспільно-економічної формації. Він характеризує особливості побуту і праці, використання вільного часу, задоволення матеріальних і духовних потреб, участі в суспільному житті, норм і правил поведінки. У сфері валеології спосіб життя можна визначити як обсяг життєдіяльності людини, адекватний індивідуальним потребам і можливостям його організму, що забезпечує певний рівень його здоров'я. Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) - це сформований у людини спосіб організації життєдіяльності, що дозволяє створювати фізичне, психічне і соціальне благополуччя, а також виключає, в тій чи іншій мірі, можливість захворювань (М. Г. Бердус). ЗСЖ трактується також як мінімальна кількість біологічно і соціально доцільних форм і способів життєдіяльності, адекватних потребам і можливостям індивіда, усвідомлено реалізуються і забезпечують формування, збереження і зміцнення здоров'я, а також здатність до продовження роду і досягненню активного довголіття (В. В. Колбанов ). ЗСЖ включає в себе такі основні елементи: плідну трудову (навчальну) діяльність, оптимальний руховий режим, особисту гігієну, загартовування, раціональний добовий режим, відсутність шкідливих звичок, раціональне харчування, культуру міжособистісного спілкування, культуру сексуальної поведінки, змістовне дозвілля і т.д. Коротко зазначимо зміст деяких елементів ЗСЖ (інші будуть розкриті в окремих розділах). Оптимальний руховий режим - найважливіша умова ЗСЖ. Його основу складають систематичні заняття фізичними вправами, ефективно вирішують завдання зміцнення здоров'я, розвитку фізичних якостей і рухових навичок, посилення профілактики несприятливих вікових змін. Регулярні заняття фізичною культурою, які раціонально входять у режим праці (навчання) і відпочинку, сприяють не тільки зміцненню здоров'я, але й істотно підвищують ефективність трудової (навчальної) діяльності. Загартовування - це ефективний засіб зміцнення здоров'я людини. Основними закаливающими чинниками є повітря, сонце і вода. Використання цих природних сил природи призводить до того, що людина успішно протистоїть несприятливих факторів зовнішнього середовища - в першу чергу перегріву і переохолодження. Особливо велика роль загартовування профілактики простудних захворювань. Загартовування підвищує також неспецифічну стійкість організму людини до інфекційних захворювань, посилюючи імунні реакції. Крім того, загартовування має величезне прикладне значення, стаючи часом життєво необхідним. Загартовування є одним із засобів фізичної культури, за самою своєю природою різній і різнобічною. Тому всі процедури краще поєднувати з різними видами фізичних навантажень. Наприклад, ігри, легкоатлетичні вправи на повітрі корисно проводити в полегшених спортивних костюмах, сонячні ванни поєднувати з купанням в природних водоймах, веслуванням, іграми на пляжі і т. д. Основними принципами загартовування є: поступовість зростання гартують чинників, систематичність їх застосування, змінна інтенсивність , різноманітність засобів з обов'язковим урахуванням індивідуальних властивостей організму. При загартовуванні треба мати на увазі, що кожна закаливающая процедура повинна проходити на позитивному емоційному тлі, повинна приносити радість і задоволення. Загартовування повітрям. Повітряні ванни благотворно діють на весь організм: підвищує тонус нервової системи, покращує кровообіг, обмін речовин і збільшують опірність організму до простудних захворювань. Загартовування сонцем проводиться у вигляді прийому сонячних ванн або, точніше, повітряно-сонячних ванн, тому що при цьому на організм діє і повітря. Сонячна радіація благотворно на розвиток зростаючого організму, стимулює діяльність симпатико-адреналінової системи, зміцнює тонус нервово-м'язового апарату, підвищує фізичну працездатність і при систематичному застосуванні сприяє виробленню звички переносити високу температуру повітря. Загартовування водою. Вода внаслідок великої теплоємності і високої теплопровідності викликає більш сильне охолодження, ніж повітряна ванна тієї ж температури. У зв'язку з цим водні процедури є більш енергійними способами загартовування, ніж повітряні ванни. Водні процедури загартовування діляться на загальні (обтирання, обливання холодною водою, контрастний душ, купання) та місцеві (полоскання горла, обливання стоп, ножні ванни, тобто - загартовування окремих органів). При всіх видах водних процедур необхідною умовою є поступове зниження температури води. Ходіння босоніж. Ходіння босоніж є одним з найдавніших прийомів загартовування. Крім закаливающего ефекту ходьба босоніж надійно охороняє від плоскостопості, тренуючи м'язи, що підтримують подовжній і поперечний склепіння стопи. Крім того, ходьба босоніж сприяє активізації розташованих на підошовної поверхні численних точок, що благотворно позначається на загальному самопочуття людини. Слідуючи правилам здорового способу життя, бажано щодня займатися загартовуванням свого організму. Щоб це увійшло в звичку, треба випробувати різні процедури, що гартують і вибрати для себе ті, які не тільки допомагають перемогти простуду, але і приносять задоволення. Збереження та зміцнення здоров'я неможливі без дотримання правил особистої гігієни - комплексу заходів по догляду за шкірою, волоссям, порожниною рота, а також одягом та взуттям. Так, догляд за волоссям передбачає миття голови, зачіску, своєчасну стрижку; миття голови допомагає не тільки мати здорові чисте волосся, але і сприяє очищенню, масажу та живлення шкіри голови. Гігієнічні вимоги, які висувають до одягу, спрямовані на забезпечення нормального тепло-і газообміну організму з навколишнім середовищем, оптимального рівня температури тіла і шкіри, вологості, шкірного дихання; взуття повинне бути за розміром і її фасон не повинен перешкоджати анатомічній розвитку стопи. Ритми діяльності різних систем організму, за тривалістю наближаються до доби, називають циркадних. Протягом доби працездатність людини також ритмічно змінюється: поступово підвищуються в ранкові години, вона досягає максимально високого рівня в 10-13 годин, а потім до 14 години звичайно знижується, далі відбувається нове підвищення працездатності, яке після 20 годин поступово знижується (т.зв . «голуби»). Розрізняють також т.зв. «Жайворонків» та «сов». До перших належать ті, хто легко рано прокидається і має високу працездатність вранці і вдень, до других - ті, хто піднімається порівняно пізно і більш працездатний в другій половині дня. Ці та інші індивідуальні особливості необхідно враховувати для оптимального добового режиму тому причиною багатьох захворювань є його порушення: прийом їжі в різний час веде до шлунково-кишкових захворювань, відхід до сну в різний час - до безсоння і нервового виснаження, порушення планомірного розподілу роботи і відпочинку знижує працездатність. Важливо чергувати розумову працю з фізичними вправами; працювати і спати в добре провітрюваному приміщенні, і т.д. Позитивні емоції є невід'ємною складовою здорового способу життя. Для підтримки фізичного здоров'я необхідно психічне загартування, суть якого - в радості до життя. Основа роботи з удосконалення своєї психіки - самонавіяння, підвищує емоційний тонус, зміцнює впевненість і силу волі. Психічна гарт стимулює і фізіологічні захисні механізми: імунітет, функцію ендокринних залоз і т.д. Так думки зміцнюють тіло. І навпаки: безвольність, зниження емоційного настрою сприяють погіршенню самопочуття, розхитування психічного і фізичного здоров'я. Позитивні емоції і оптимістичне ставлення людини до життя справляють істотний вплив на стан його здоров'я і є невід'ємною складовою здорового способу життя.

6666666666666666