Місце і роль держави у функціонуванні механізму правового регулювання суспільних відносин

Характер зв'язків держави і механізму правового регулюван­ня зумовлений нерозривним зв'язком між державою і правом. Саме держава як апарат політичної влади здійснює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність. Тому діяльність державних органів є необхідною умовою функціону­вання механізму правового регулювання суспільних відносин.

У функціонуванні механізму правового регулювання особли­ву роль відіграє правозастосовча діяльність державних органів, яка уособлює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків наявності самої норми права недостатньо, і виникає потреба у виданні відпо­відними державними органами додаткових індивідуальних актів, що надають чинності механізму правового регулювання. Завдан­ня правозастосовчої діяльності - продовжити загальне норматив­не регулювання, що запрограмоване правотворчістю, з допомо­гою норм права.

Як допоміжний інструмент тут виступає індивідуальна регла­ментація, що здійснюється з допомогою актів застосування права і знаходить своє вираження в уточненні правового положення суб'єктів у реальних правових відносинах. Отже, правозастосов­ча діяльність держави наче доповнює процес правового регулю­вання, створюючи можливості для реалізації прав і обов'язків суб'єктів у випадках, коли це неможливо без додаткових індиві­дуальних актів державних органів.

Так, конституційною нормою закріплено право громадян Ук­раїни на житло. Але для здійснення цього права необхідне видання державними органами індивідуальних актів, що засвідчують факт наявності підстав для отримання житла (рішення про взяття на квартирний облік) і засвідчення права на отримання саме цьо­го житла (видача ордера на квартиру).

Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікав­лено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при "їх ви­данні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності пра­вового регулювання.

Термін «ефективність» застосовується у значенні результату, наслідку якогось явища. Тому ефективність органічно пов'язана з результативністю, дієвістю певних заходів, дій, приписів. Кри­терієм ефективності правових норм (і права в цілому) є міра до­сягнення цілей, поставлених перед ними. Вони поділяються на близькі й кінцеві, прямі й непрямі і т. ін. Але загальним у всіх випадках є визнання того, що цілями правового регулювання ви­ступають:

1) закріплення з допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин;

2) стимулювання тих суспільних відносин, що вже існують і відповідають загальному інтересу суспільства;

3) створення умов для виникнення і розвитку нових форм сус­пільних відносин;

4) вилучення з практики соціально небезпечних відносин. Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з цілями, що ставилися при їх виданні, виявляє ефективність або неефективність юридичної норми. Досягнутий рівень цих цілей і визначатиме рівень ефективності норми права. Інакше кажучи, при визначенні ефективності до уваги беруть дві обставини:

- цілі, що були поставлені при виданні норми права;

- реально досягнуті результати.