Елементи механізму правового регулювання.

1. Норми права - основа механізму правового регулювання. Адже, саме з юридичних норм, що спрямовані на впорядкування певних відносин, тобто зі змісту конкретних правил поведінки, що формулюються у нормативно-правових актах, розпочинаєть­ся дія права на соціальні відносини.

Якість правового регулювання залежить від того, наскільки нор­ми права правильно враховують закономірності суспільних відно­син, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і право­вої культури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником ви­никнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийнятті, зміні або відміні певних правових норм.

2. Правові відносини, тобто суспільні відносини, що відбува­ються в межах, визначених нормами права.

Норма права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юри­дичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'я­зані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Відтак пра­вові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена у пра­вовій нормі модель поведінки суб'єктів набуває свого реального буття. Водночас реалізація правових приписів, здійснення прав і обов'язків, що виходять з норми права, може відбуватися і поза рамками право­вих відносин. Така ситуація виникає, наприклад, при додержанні суб'єктом приписів права, що містять у собі певні заборони.

3. Акти реалізації прав і обов'язків - це дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм.

Реалізація прав і обов'язків може відбуватися як у межах пев­них правовідносин (купівля-продаж, дарування тощо), так і не у правовідносинах (право суб'єкта розпоряджатися річчю, що йому належить). Слід зауважити, що існує низка явищ, які на всіх її етапах суттєво впливають на процес правового регулювання сус­пільних відносин. Такими чинниками є: а) законність; б) право­свідомість; в) правова культура.

Процес правового регулювання - це досить складне і довго­тривале явище. Він має кілька стадій.

Стадії правового регулювання.

1. Правова регламентація суспільних відносин - стадія, на якій відбуваються розробка і прийняття юридичних норм як загальнообов'язкових правил поведінки з метою врегулювання певних суспільних відносин.

2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків - стан переходу від загальних приписів правових норм до конкрет­ної моделі поведінки конкретних суб'єктів.

3. Реалізація (фактичне використання) суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. На цій стадії фактично втілюються при­писи норм права в реальну поведінку суб'єктів права.

Реалізація прав та свобод особистості – самостійна проблема, яку не може бути зведено до її характеристики як складової частини правового регулювання або як форми реалізації правових норм. Справа в тому, що реалізація конкретного права пов’язана із здійсненням вимог не лише тієї правової норми, яка його передбачає, але й багатьох інших правових норм, в яких конкретизуються межі змісту цього права чи свободи, умови і порядок їх здійснення та інші моменти. Інакше кажучи, реалізація права чи свободи особистості означає здійснення вимог цілої системи правових норм, різних за своєю природою. Наприклад, реалізація більшості конституційних прав громадян пов’язана із здійсненням не лише тих конституційних норм, які їх передбачають, але й тих галузевих норм, які їх конкретизують і розвивають. Стосовно права громадян на участь у здійсненні державної влади, його реалізація пов’язана з нормами, закріпленими в таких нормативних актах галузевого законодавства, як закони України: „Про вибори народних депутатів України”, „Про вибори Президента України”, „Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, „Про державну службу” та інших законах та підзаконних нормативно-правових актах.

Автори монографії „Права людини і громадянина в Україні” А.М. Колодій та А.Ю. Олійник висловлюють точку зору, згідно якої під механізмом правового регулювання в теорії права розуміють сукупність усіх правових засобів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на суспільні відносини. Правові норми закріплюють крім зобов’язань та заборон певні можливості людини та громадянина, тобто його суб’єктивні права. Реалізація прав і свобод – це форма їх буття, що зводиться до переведення соціальних благ, що закріплені нормами права, в стан їх можливого і дійсного використання конкретною особою (особами) з метою задоволення своїх різноманітних потреб і інтересів [33, c. 218].

Вищезгадані вчені проводять розмежування механізму правового регулювання від механізму реалізації суб’єктивних прав. Механізм правового регулювання одержав у загальній теорії держави та права всебічну розробку, на відміну від механізму реалізації суб’єктивних прав. Реалізація прав та свобод особистості є самостійною проблемою, що не може бути зведена до її характеристики як основної частини правового регулювання. Тому і механізм реалізації суб’єктивних прав людини та громадянина не зводиться до механізму правового регулювання. Відмінність цих механізмів полягає в їх різному функціональному призначенні. Механізм правового регулювання призначений для нормативного регулювання і втілення різних форм реалізації правових норм, передусім правозастосування. Механізм реалізації суб’єктивних прав – єдність правових засобів, за допомогою яких матеріалізуються права та свободи людей. У вузькому розумінні він включає такі елементи, як юридично значуща діяльність суб’єктів, а також стадії реалізації суб’єктивного права. Все це обумовлює самостійне існування механізму реалізації суб’єктивних прав людини та громадянина.

На особливу увагу заслуговує проблема співвідношення реалізації суб’єктивних прав громадян і реалізації правових норм.

Поняття „реалізація норм права” та „реалізація суб’єктивних прав”, а також соціально-правові явища, котрі за ними стоять, суттєво відрізняються. Реалізація суб’єктивних прав, по-перше, пов’язана не з усіма, а лише з одним видом правових норм – нормами уповноважуючими. Лише вони, на відміну від зобов’язуючих та забороняючих, надають суб’єкту прав, свобод та законних інтересів можливість вільного вибору у відношенні їх реалізації. Громадянин, котрий має певні суб’єктивні права, сам вирішує, коли, в якій саме з передбачених правом форм реалізовувати своє суб’єктивне право і чи потрібно його реалізовувати взагалі. Наприклад, у статті 38 Конституції України міститься уповноважуюча норма, за якою громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування [18]. Що стосується зобов’язуючих та забороняючих правових норм, то мова йде не про права громадян, а про їх обов’язки. Громадяни повинні точно і повністю виконувати приписи імперативних норм як в частині здійснення певних дій (зобов’язуючі норми), так і утримання від заборонених дій (забороняючі норми). Наприклад, згідно ч. 2 ст. 16 Закону України „Про державну службу” державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Ця забороняюча норма пов’язана не з реалізацією права громадян на доступ до державної служби, а з забороною вчиняти ними певну протиправну поведінку вже під час проходження цієї служби.

По-друге, далеко не завжди реалізація суб’єктивного права громадянина пов’язана із здійсненням однієї норми права. Сам процес реалізації ряду суб’єктивних прав регулюється у більшості випадків не однією, а кількома правовими нормами, які вступають в дію на окремих стадіях цього процесу [69, c. 105]. Так, виборче право громадян регулюється одночасно нормами, які закріплюють це суб’єктивне право, нормами, що визначають порядок утворення, правовий статус, основні засади організації діяльності органів, до компетенції яких належить забезпечення організації підготовки та проведення виборів, забезпечення реалізації та захисту виборчого права громадян, а також нормами, які встановлюють відповідальність за порушення цього права.

По-третє, відмінність реалізації норм права від реалізації суб’єктивних прав громадян виявляється у відмінності тих умов, конкретних гарантій і заходів з відновлення порушеного права, які звернені до норм права та суб’єктивних прав громадян. Відновлення норми права буде полягати у відміні вищим органом або самим органом, котрий її видав, конкретизуючої правової норми або правозастосовного акту. Зокрема, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про особливості застосування Закону України „Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” (справа про особливості застосування Закону України „Про вибори Президента України”) від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення частини першої статті 6 Закону України „Про особливості застосування Закону України „Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року”, що унеможливлюють голосування за межами приміщення для голосування всім іншим, крім інвалідів першої групи, виборцям, які не здатні пересуватися самостійно.

Що ж стосується відновлення порушеного суб’єктивного права, здійснення уповноваженим органом дій, пов’язаних із захистом суб’єктивного права, то останні можуть передбачати різні варіанти, зокрема поновлення права суб’єктів виборчого процесу шляхом проведення повторного голосування.

Крім перерахованих у процесі правового регулювання можли­ва (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка вияв­ляється у виданні державно-владного акта, що забезпечує виник­нення, зміну чи припинення правових відносин.