Правове регулювання конкретних суспільних відносин здійснюється з допомогою таких способів:

1) дозвіл - надання суб'єктові права на здійснення певних діянь. Прикладом здійснення правового регулювання з допомогою доз­волу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єктові пра­ва на одержання тих або інших благ, наприклад права на отриман­ня пенсії;

2) зобов'язування - юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покла­дення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань тощо;

3) заборона - юридична необхідність утримуватися від певної поведінки. Прикладом заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної або расової переваги одних народів над іншими. Норми Особливої частини Кримінального кодексу України також фактично є заборонами, оскільки, встановлюючи відповідальність за певні дії, вони тим самим їх забороняють;

4) заохочування - встановлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг за здійснення бажаних або ко­рисних для держави й суспільства діянь. Так, заохочуванням є, наприклад, встановлення скороченого робочого дня для праців­ників шкідливих для здоров'я підприємств.

Перераховані способи правового регулювання з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвіл суб'єктові певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта.

Крім способів правового регулювання, розрізняють ще його типи, під якими розуміють особливості загального порядку регу­лювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони. Відповідно до цього існують такі типи правового регулювання:

1) загальний дозвіл - це тип правового регулювання, що ба­зується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих чи інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з фор­мули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом;

2) загальна заборона (у спеціальній літературі цей тип право­вого регулювання ще називають звільненням від заборони) – тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнен­ня від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом.

У демократичній державі застосування першого типу право­вого регулювання (загального дозволу) характерне для врегулю­вання, насамперед, поведінки людей, а другого (загальної заборо­ни) - для врегулювання діяльності держави, її органів та їх поса­дових осіб.

2. Поняття механізму правового регулювання.

   Його основні елементи і стадії.

Як уже зазначалося, правове регулювання - це дія права на суспільні відносини з допомогою певних юридичних засобів, че­рез систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рам­ках і напрямах, визначених нормами права. Сукупність правових засобів, з допомогою яких поведінка суб'єктів суспільних відно­син приводиться у відповідність з приписами, що містяться у нор­мах права, називається механізмам правового регулювання суспіль­них відносин.

З визначення поняття механізму правового регулювання вид­но, що це комплексне явище зі своїми складовими елементами.