1.1. Соціальні та історичні передумови соціології Макса Вебера
Макс Вебер – один із найвпливовіших мислителів, філософів, соціологів 20 століття, який здійснив вагомий внесок у розвиток саме соціології. Він однаково добре орієнтувався в галузі політекономії, права, соціології та філософії, виступав як історик господарства, політичних інститутів і політичних теорій, релігії і науки, нарешті, як логік і методолог, що розробив принципи пізнання соціальних наук. Тому його відносять до тої вимираючої плеяди діячів, які у своїй науковій діяльності досліджували багато явищ. А в той час вже йшла спеціалізація щодо вивчення соціальних явищ[ див. 4].
На формування його поглядів, на характер його майбутніх теорій і концепцій вплинули представники так званої історичної школи, серед яких можна виділити Вільгельма Рошера, Курта Кніса й Густава Шмоллера, які займали в той час панівне місце в німецькій політекономії[ див. 4]. В той же час Макс Вебер скептично ставився до англійської школи політекономії. Представники вище згаданої німецької історичної школи мали намір створити не так якусь загальну теорію, як знайти взаємозв’язок економіки з психологічними, культурними, політичними, етнографічними аспектами життя. Це зв’язок вони намагались робити з допомогою історичного аналізу. Саме пояснення одного соціального через і інше досить таки вагомо вплинуло на подальший розвиток наукових ідей Вебера. На мою думку, саме вище перераховані обставини зумовили написання визначної праці Вебера «Протестанська етика та дух капіталізму», де чітко можна простежити та спостерігати як одне пояснюється через інше[ див. 4]. В даній праці автор говорить, що специфічна особливість протестантської етики зумовила розвиток капіталізму в тих країнах, де панувала дана релігійна течія. Протестантизм передбачає такі чесноти і риси як дисципліну, прагнення до прибутку, чесність, порядок. В Англії тоді панував і зараз панує саме протестантизм, тому вона найшвидше постала як повноцінна капіталістична держава, на відміну від Німеччини, в якій ще залишалися феодальні залишки, що скоріш за все спричинило таку позицію історичної німецької школи[ див. 4].
Вебер вміло показав взаємозв’яок між економічною стороною життя і державно-правовою. Він вміло використовував історичний метод. Про це свідчать назви і зміст його праць таких як до історії торгових суспільства у середні віки.
Вебер розглядав античне землеволодіння у взаємодії з соціальною і політичною еволюцією. Також бралися до уваги сімейний побут, звичаї, традиції тощо.
Вебер намагався створити нову платформу лібералізму в умовах переходу Німеччини до державно-монополістичного капіталізму[ див. 4].
Важливу роль у подальшому формуванні соціологічних поглядів Вебера, зокрема політичного спрямування відіграло відвідування США. Основну його увагу під час перебування там привертали такі проблеми як праця, міграції, політичні діячі і негритянська проблема. Після повернення до Німеччини в нього склалися такі погляди, що повинен сформуватися такий апарат, до якого б належали виключно справжні професіональні політичні діячі, який би контролював і всіляко обмежував би владу бюрократії.
На початку 20 століття коло зацікавлень Вебера починає розширюватися. Він починає досліджувати і вивчати античну, середньовічну і новоєвропейську історію господарства; права; мистецтва; в цілому розмірковував про капіталізм, про специфіку його розвитку та подальші перспективи розвитку; ну і про сучасну тоді політичну ситуацію в Німеччині[ див. 4].
Як бачимо інтереси німецького соціолога поступово все більше і більше починають зачіпати політичні аспекти. Це стосується і безпосередньої діяльності політичних діячів, і характеру політичного режиму, і характеру влади тощо. Такий зростаючий інтерес до політики можливо пов’язаний більшою мірою з тим, що Німеччина в той час була у зоні перехідного періоду до вищого ступеня розвитку капіталізму – державно-монополістичного, тому потребувала ефективного керівництва збоку держави, його адекватного регулювання. Також у владі тоді вплив мали консервативні юнкери, які не давали стати Німеччині на шлях повноцінного індустріального розвитку, який Вебер гаряче захищав. Тому він прагнув більш прогресивних дій, а вони були можливі лише при зміні влади, її розумінні того, що країна повинна почати рухатися у новому напрямі, країна повинна стати на шлях стрімкого розвитку і відповідати вимогам зміни історичної формації. Діячі політики повинні регулювати всі соціальні відносини. Політики мають за обов’язок підтримувати стабільний стан усіх сфер людського життя( культурна, економічна, соціальна) [ див. 4].
Варто відзначити кілька важливих публікацій великого вченого у цьому політичному руслі: «Політика як професія»(1919р.) і «Наука як професія»(1920р.). Вебер був незадоволений політикою владних структур під час Веймарського періоду. Цей проміжок часу по суті зробив фундамент для безмежних повноважень Адольфа Гітлера.
Виходячи з усіх тоді історичних реалій, Макс Вебер хотів знайти ту систему управління, яка найкраще сприяла б розвитку суспільства і всіх його складових. Також німець і прослідкував характер і зміст трансформації типів управління від найпростіших і найпримітивніших до найбільш диференційованих і складно організованих. Щоб краще і більш детально прослідкувати цю сторону вчення Вебера, потрібно звернутися до теорії раціоналізації Макса Вебера, яка безпосередньо пов’язана з його трактуванням соціальної дії, що у свою чергу виходить на концепцію панування, яка є основою політичної соціології Макса Вебера. Внаслідок цього німецький вчений виділяє три типи легітимного панування( харизматичне, традиційне, легальне).