Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Культурология сокращенные лекции.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
229.36 Кб
Скачать

Тема №3 Культура Стародавнього Єгипту

Старода́вній Єги́пет — одна з найдавніших держав на Землі, країна-стрічка, займала територію в нижній течії річки Ніл в північно-східній Африці. Завдяки повеням Нілу ця земля - одна з найродючиших у світі. Єгиптяни були дивним народом. З одного боку, вони винайшли геометрію,математику, знали астрономію і в усьому знали точність. З іншого боку, ніяк не могли навести лад серед власних богів. Велику роль у міфології єгиптян відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного.

Історія

Заселення території Єгипту належить до епохи палеоліту. Племена займались збиральництвом, полюванням, рибальством. Зростання населення, яке не могло більше існувати за рахунок полювання і рибальства, прискорило перехід до скотарства та землеробства. Потреба в додаткових посівних площах викликала необхідність утворення мережі каналів і дамб. Поступово з багатьох невеликих територіальних утворень - номів - утворилися два царства: на півдні — Нижній Єгипет, на півночі — Верхній. Остаточно країну об'єднав біля 3000 р. до н.е цар півдня Менес (Мена), що заснував фортецю Хікупта (від грец.Мемфіс), яка стала у 28 ст. до н.е. столицею об'єднаного Єгипту.

З об'єднання Єгипту почалась династична епоха. До другого завоювання Єгипту персами у 341 р. до н.е. змінилося 30 династій — за підрахунком єгипетського історика жерця Менефона (кін. 4 — поч. 3 ст. до н.е.).

Історія Стародавнього Єгипту поділяеться на такі періоди: Раннє царство, Давнє царство, Перший розпад Єгипту (біля 2250—2050 до н. е), Середнє царство, Другий розпад Єгипту (біля 1700—1580 до н.е), Нове царство, Пізній період, Греко-Римський період (332 до н. е. — 395 н.е)

Релігія

Ключем до розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних уявлень, відображена в міфології. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення, є різноманітні релігійні тексти, гімни і молитви богам, записи похоронних обрядів. Найбільш давні з них отримали назву «Тексти пірамід» (нанесені на стіни похоронних камер фараонів Давнього царства всередині пірамід)., «Тексти саркофагів» (магчні висови написані у часи Середнього царства в усипальницях жреців, знатних вельмож), «Книга мертвих» (записи на папірусі, написані у період Нового царства, що супроводять вже і «простих» померлих).

Багато які боги шанувалися єгиптянами у вигляді тварин: священний бик Апіс, гнойовий жук — скарабей (його зображали штовхаючим перед собою сонячний диск). Поступово уявлення про зовнішній вигляд богів мінялися. Божества стали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин, рідше — у вигляді тварин з головами людей. Наприклад, богиня Хатхор зображалася з коров'ячою головою, бог Амон — з рогами барана, бог Гор - з головою сокола. Сфінкс же — божество, що охороняє кордон пустелі, що стереже Єгипет від Сету — бога смерті і гарячого спопеляючого вітру — представлявся у вигляді лева з людською головою. Певні звірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і поховувалися. Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.

Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів — «синами Сонця». У часи Древнього царства головним божеством був бог Сонця — Ра. Кожне місто мало свого бога-заступника. У Фівах особливо шанували бога Амона. Коли столиця Єгипту перейшла сюди, культ Амона був об'єднаний з головним державним культом поклоніння Сонцю, склався образ єдиного бога — Амона-Ра.

В епоху Нового царства був недовгий період, коли фараон Аменхотеп IV відмінив усі колишні культи і ввів єдинобожжя (монотеїзм) — поклоніння всемогутньому сонячному диску — богу Атону. Після смерті фараона жреці, проти яких і була, власне, направлена реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Аменхотепа (Ехнатона – так він себе назвав на честь єдиного бога Атона) було назавжди забуто. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли прокляту жрецями столицю фараона-реформатора, його історія стала відома науці.

Дуже важливий загальноегипетський культ помираючого і воскресаючого бога Осіріса. Міф розповідає про те, як Осіріс, коли царював, навчив людей обробляти землю і саджати сади. Але його брат, злий Сет, бажаючи правити сам, убив Осіріса. Сестра (і одночасно дружина) Осіріса богиня Ісіда, знаходить і оплакує його тіло. Син Осіріса і Ісіди — Гор — вступає в боротьбу з Сетом. Завдяки допомозі Ісіди на суді богів Гора визнають єдиним спадкоємцем. Після перемоги Гор воскрешає батька. Однак Осіріс не бажає залишатися на землі і стає царем потойбічного світу. Культ Осіріса був тісно пов'язаний із землеробством: сівба вважалася похоронами Осіріса, поява перших всходів — його відродженням. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасно символом і Гора і сонця). Найважливішою межею давньоєгипетської релігії було обожнювання царської влади. Померлий фараон прирівнювався до Осіріса, вважалося, що він знаходив вічне життя. Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра.

У єгиптян були дуже складні уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним світом. Смерть і існування після неї вони вважали безпосереднім продовженням земного життя. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування, треба було додержати безліч спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існування померлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвоприносин в єгипетському обряді поховання не було. У гробницю вміщували численні зображення членів сім'ї, слуг, рабів. Вічне життя передбачало не тільки дотримання обряду поховання. Жертвоприношення, богослужіння повинні були продовжуватися і згодом. Тому кожному фараону окрім гробниці зводили спеціальний заупокійний храм. Спадкоємці піклувалися про нього, оскільки благополуччя країни зв'язували із збереженням вічного життя фараонів.