Образотворче мистецтво

Характерні риси бароко можна побачити в творчості великого фландрського художника Пауля Пітера Рубенса (Фландрія — сучасна Бельгія). Улюбленими були сюжети античних міфів. Художник мав величезну популярність, бо у великій моді були парадні портрети та міфологічні композиції.

В картинах Рембрандта головним стає психологічна глибина образів, реалізм. Початком його творчості став колективний портрет на замовлення «Анатомія лікаря Тулпа», а завершальним — психологічно насичене, полотно «Повернення блудного сина». Чим масштабнішими, мистецьки значущими ставали роботи Рембранта, тим меншою ставала його популярність серед сучасників.

Славу іспанському живопису принесла творчість таких майстрів XVII ст.: Ель Греко, Хосе де Рібера та Дієґо Веласкес, який у своїх парадних портретах завжди приділяв головну увагу внутрішньому світу персонажа (коли Папа Іннокентій X побачив свій портрет, визнав - «дуже правдиво!»). Сміливою для католицької Іспанії була картина «Венера перед дзеркалом», (оголена жінка).

Театр та література

У XVII ст. розгорталася творчість таких великих драматургів: П'єра Корнеля, Жана Расіна, Мольєра. Жанри в театрі поділялися на «високі» і «низькі». Твори «високого» жанру — трагедії — мали бути написані обов'язково віршами, п'єса будувалася на основі трьох єдностей: часу, місця і сюжету, у центрі уваги був конфлікт між обов'язком і почуттям, де обов'язок повинен перемогти. Коли Корнель у своїй трагедії «Сід» відступив від цього правила (головна героїня погоджується на шлюб, хоч її коханий убив на дуелі її батька — верх взяло почуття), Рішельє виніс п'єсу на обговорення академії, сюжет визнали неправильним. Головну увагу і Корнель, і Расін зосереджували на внутрішньому світі, переживаннях персонажів. Писалися довгі монологи. Актори стали обговорювати задум з автором. Такі суворі правила не поширювалися на «низький» жанр — комедію. Вона була вільна від умовності. Великим комедіографом був Жан Батист Мольєр. Майже через три століття його «Тартюф», «Міщанин-шляхтич» не сходять зі сцен театрів усього світу. Ще далі від замкненості театру пішов П'єр Оґюстен Бомарше в «Севільському цирюльнику» і «Одруженні Фіґаро». У вуста своїх комедійних героїв він вклав монологи, які засуджували аристократію і провіщали революційну епоху.

Фундатором нового жанру — художньої критики — став Дідро. Разом з тим, в літературі, особливо англійській, все сильніше простежуються реалістичні тенденції: «Робінзон Крузо» Даніель Дефо, політичні сатири Джонатана Свіфта, Г. Філдінг «Історія Тома Джонса, знайди». В кінці століття складається новий напрям — сентименталізм, для якого характерною була підвищена увага до почуттів, переживань, «життя душі».

Тема №11 Європейська культура хіх століття

Прискорення історичного процесу приводить у XIX ст. до нового якісного стрибка в порівнянні з початковим періодом Нового часу. Європа пересіла з кінногодиліжанса в «Східний експрес», з вітрильника на пароплав і на кінець сторіччя підійшла до того, щоб літати в повітрі і плавати під водою. Телеграф зв'язав європейські країни і США з найвіддаленішими куточками планети. Наука проникла углиб речовини і в таємницю еволюції живої матерії. То був вік науково-технічного перевороту і бурхливих соціальних потрясінь. Мінявся сам вигляд світу. Рівень досягнень і їхня роль в сучасній системі усіх цінностей відображає вже той факт, що при характеристиці XIX ст. часто використовують термін «класичний»- це вік класичного капіталізму (вільної конкуренції), класичної філософії, класичного природознавства, класичної літератури і музики…

Початок новим культурним процесам поклала Французька революція 1789–1793 рр. Що ж до завершення епохи, то рубежем став початок Першої світової війни в1914 р. Ідеї свободи, рівності і братерства створили сприятливу атмосферу для боротьби за демократичні перетворення у всьому світі. У той же час найістотнішим чинником, який суттєво вплинув на розвиток світової культури, став могутній національно-визвольний рух: боротьба проти нашестя Наполеона в Іспанії і Росії, проти гніту австрійських Габсбургів в Італії таУгорщині, проти османського ярма в Греції і Болгарії, проти російського царизму в Польщі і на Кавказі, об'єднання Німеччини. Усвідомлення кожною нацією своєї значущості, розвиток почуття національної гідності визначав прагнення людей науки і мистецтва вийти на світовий рівень, іти в ногу з часом.