3. Загальноправові принципи

Отже, принципи екологічного права - це вихідні засади та загальнообов’язкові правила, зафіксовані в регулятивних і охоронних еколого-правових нормах, що спрямовані на досягнення мети екологічної політики України і забезпечення завдань екологічного права. Вони спираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів екологічного права, і на екологічне законодавство або випливають із його змісту.¹

Слід зазначити, що до принципів взагалі й зокрема до загальноправових принципів екологічного права відношення різне. У науці існує думка, що наявність принципів у законі є його недоліком, багатослівністю, розпливчастістю, а самі загальноправові принципи деякі вчені називають простими словами, деклараціями, які не мають навіть змістовного навантаження.²

На мою думку, загальноправові принципи відіграють величезну роль. Саме на основі загальноправових принципів мова йде про принципові підходи до вирішення будь-яких проблем. Отже, необхідно охарактеризувати окремі загальноправові принципи екологічного права.

Принцип законності має реалізацію у додержанні норм законодавства та правових приписів у галузі екології усіма суб’єктами – фізичними і юридичними особами. Так, на думку Нецвєтаєва О.Г. принцип законності (верховенство закону, єдність законності, рівність перед законом, гарантованість ос­новних прав і свобод громадян, невідворотність пока­рання за вчинене правопорушення, взаємозв’язок за­конності та правової культури) - це обумовлені харак­тером формування та функціонування правової систе­ми вихідні положення, які лежать в основі реалізації правових приписів і в основі вимог до поведінки суб’єк­тів правових відносин; здійснення контролю відповідно до законодавства, забезпечення охорони законних ін­тересів як держави і суспільства в цілому, так і юридич­них та фізичних осіб.¹

Відповідно до принципу гуманності законодавство передбачає запобіжні заходи щодо нанесення шкоди рослинному та тваринному світу, а також усім формам біологічних організмів. Так, у ст. 7 Модельного закону про тваринний світ, прийнятому на дев’ятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (постанова № 9-14 від 8 червня 1997 року), серед основних принципів державного управління в галузі охорони природи та використання тваринного світу, збереження та відновлення середовища їх існування зазначено, що здійснення використання тваринного світу дозволено способами, які не допускають жорстокого поводження з тваринами згідно з принципами гуманності.²

Принцип демократизму полягає в тому, що екологічне право та законодавство повинні адекватно виражати волю народу. Підґрунтям цього є ч. 1 ст. 5 Конституції України, яка визначає носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.³

Принцип гласності виражається у володінні повною і достовірною інформацією про стан навколишнього природного середовища. Крім того, цей принцип може реалізовуватися через широке обговорення результатів контролю у засо­бах масової інформації, на підприємствах, серед насе­лення, проголошуючи конституційне право громадян на отримання достовірної інформації про стан навколиш­нього природного середовища (ст. 8 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»). Разом з тим, слід звернути увагу і на положення п. 14 ст. 4 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», в якій на­голошується на обов’язки посадових осіб органу держа­вного нагляду (контролю) зберігати комерційну таємницю суб’єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), а інформація, одержана під час здійснення державного нагляду (контролю), доступ до якої обмежено законом може використовуватися виклю­чно в порядку, встановленому законом.

Принцип незалежності передбачає неприпусти­мість положення, при якому суб’єкт екологічної охорони та контролю при здійс­ненні своїх функцій керується певними міркуван­нями, крім компетентного і сумлінного виконання за­вдань охорони та контролю. Забороняється силовий, матеріальний або моральний вплив на суб’єкта охорони та контролю.¹

Принцип об’єктивності та неупередженості відображений у повноваженнях органу державного нагляду (контролю), які закріплені у статті 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері госпо­дарської діяльності». Принцип об’єктивності полягає передусім в тому, що оцінка діяльності об’єкта контро­лю та її результатів повинна здійснюватися тільки на підставі відповідності перевірених фактів до вимог за­конодавчих та інших нормативних актів. Відповідно, неприпустимо зосередження в одному органі господар­сько-експлуатаційних і контрольних функцій.

Принципи безперервності, систематичності, пла­новості й системності державного нагляду (контролю) взаємопов’язані. Вони полягають в тому, що всі об’єкти екологічного контролю повинні підлягати постійному спостереженню. Заходи контролю необхідно здійснювати послідовно і регулярно. При проведенні контролю треба розглядати повністю всі аспекти діяльності об’єкта у взаємозв’язку. Системний підхід до цих принципів дозволяє вчасно реагувати на допущені порушення і дозволяє попере­джати негативні наслідки. Необхідний також контроль дій, що вживається об’єктом контролю щодо усунення раніше виявлених порушень.

Принципи ефективності та результативності вимагають, щоб результати контролю забезпечували повноту та своєчасність виявлених відхилень (фактич­ного стану від запланованого), встановлення причин відхилень та винних осіб, а також розробку профілакти­чних заходів. Принцип дієвості і результативності діяльності полягає в своєчасному виявлення порушень екологічного законодавств та їх усуненні.

Принцип універсальності державного контролю передбачає охоплення контрольної діяльністю всіх сто­рін господарської діяльності людини, в ході якої здійс­нюється негативний вплив навколишнє природне сере­довище. Такий принцип контролю іноді нази­вають різнобічним, масовим.¹

Принцип науковості передбачає здійснення державної екологічної політики шляхом застосування науково обґрунтованих ме­тодів і прийомів процедур здійснення охорони, використання, відтворення та контролю на під­ставі отриманих відомостей, визначення об’єкту, сфери контролю, наукове розроблення заходів впливу за ре­зультатами контролю та механізмів їх застосування. Цей принцип спрямований на забезпечення передусім максимальної результативності функції охорони та контролю.²

До числа найважливіших наукових проблем, рішення яких можливе лише в рамках міжнародного співробітництва вчених, ставиться визначення характеристик екологічної стійкості планети у цілому і в основних підсистемах біосфери. Завдяки своєму науковому потенціалу Україна в цьому питанні може зіграти одну із провідних ролей, що обумовлює необхідність з’ясування значення міждержавного екологічного співробітництва як основного принципу охорони навколишнього природного середовища.¹

Проголошений принцип міждержавного співробітництва в галузі охорони довкілля передбачає наступне:

- кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (дане положення має своє відображення у Конституції України та забезпечується рядом гарантій);

- кожна держава має право на використання навколишнього природного середовища й природних ресурсів з метою розвитку, а також для забезпечення потреб своїх громадян (у цьому виявляється суверенітет держави, її можливість визначати свою екологічну політику, встановлювати співвідношення між своєю економікою та екологією);

- екологічне благополуччя однієї держави не може забезпечуватися за рахунок інших держав або без урахування їхніх інтересів (природні ресурси малорозвинених країн не повинні нестримно експлуатуватися індустріальними державами);

- господарська діяльність, здійснювана на території держави, не повинна завдавати шкоди навколишньому природному середовищу як у межах, так і за межами її юрисдикції (боротьба із транскордонним забрудненням та попередження шкідливих наслідків господарської діяльності є одними із пріоритетних завдань сучасного світу);

- неприпустимість будь-яких видів господарської та іншої діяльності, екологічні наслідки якої непередбачувані (розвиток науково-технічного прогресу і можливостей людини досяг такого рівня, коли стало необхідним порівнювати та зважувати переваги і негативні наслідки атомної енергетики, прориву в космос, обводнення й осушення земель);

- встановлення контролю на глобальному, регіональному та національному рівнях за станом і змінами навколишнього природного середовища й природних ресурсів на основі міжнародно-визнаних критеріїв і параметрів (Україна бере участь у здійсненні міжнародного екологічного моніторингу, виконує взяті відповідно до підписаних міжнародних угод зобов’язання);

- забезпечення вільного і безперешкодного міжнародного обміну науково-технічною інформацією із проблем навколишнього природного середовища та передових ресурсозберігаючих технологій (відкриття кордонів для обміну інформацією, що не є державною таємницею – одне із незаперечних досягнень корінних реформ в Україні, яке має взаємовигідний характер.¹

Отже, можна зробити висновок, що загальноправові принципи екологічного права відіграють важливу роль для забезпечення дієвої сис­теми управління еколого-правовими процесами. Вони виступають теоретичною основою, фундаментом та філософським стрижнем правових вимог щодо методологічних основ управління, використання та охорони природних ресурсів, що обумовлює їхню дієвість та ефективність.