Розділ ііі права та обовязки спадкоємця за заповітом

3.1. Прийняття спадщини

Відкриття спадщини і закликання до спадщини не є достатніми для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.

Прийняття спадщини — це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі відносини спадкодавця, які складають у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена встановленим законом порядком.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець протягом шести місяців [16, с. 135-136]:

1) подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини;

2) фактично вступить в управління чи володіння спадковим майном. Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини. Йдеться про випадки, коли спадкоємцем стає держава.

Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.

Що стосується другого способу прийняття спадщини, то судова та нотаріальна практика вже давно визнала, що діями, які свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, є: вилучення окремих речей із спадкового майна в своє користування, ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків.

По одній із справ суд визнав дії одного із спадкоємців, що полягали в завезенні вугілля в будинок та доручанні третій особі наглядати за цим будинком, як такі, що свідчать про його бажання отримати спадщину і про фактичний вступ у володіння. В іншому випадку обставиною, яка підтверджувала те, що спадкоємці прийняли спадщину, суд визнав той факт, що спадкоємці обробляли присадибну ділянку померлого спадкодавця та поділили між собою врожай.

Фактичний вступ в управління чи володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття усієї спадщини, в чому б вона не полягала і де б вона не була. Тому немає потреби приймати спадщину по окремих об'єктах (земельна ділянка, будинок, автомобіль), оскільки прийняття спадщини являє собою єдину дію.

Якщо особа фактично вступає в управління чи володіння спадковим майном, яке спадкодавець заповів іншій особі (і та не відмовилася від спадщини), то такі дії не можуть розглядатися як такі, що засвідчують факт прийняття спадщини (пп. «в» п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні») [19, с. 158-159].

Прийняття спадщини, як одностороння угода, характеризується не лише особливими способами прийняття, а й неможливістю прийняття під умовою чи із застереженням. Спадкоємець не може заявити про прийняття спадщини по частках чи відмовитися від неї за умови наявності чи відсутності певних подій або обставин, які можливо настануть у майбутньому.

Заява про прийняття спадщини, як і заява про відмову від спадщини, є остаточною і перегляду не підлягає. У виключних випадках встановлений строк спадщини може бути продовжений судом (наприклад, спадкоємець доведе, що він не знав і не міг знати про відкриття спадщини).

Спадкоємці, які пропустили строк прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які вже прийняли спадщину, включені в свідоцтво про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину, але за умови, що в шестимісячний строк свідоцтво про право за законом на прийняття спадщини ще нікому не видавалося.

Поділ спадкового майна проводиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. В разі, коли є докази того, що має народитися дитина спадкодавця, то спадкоємці мають право провести розподіл майна тільки з виділом їй належної частки.

Спадщина може бути поділена як самими спадкоємцями, так і з участю представників нотаріальних органів або судом. Без участі органів нотаріату та суду спадкоємці можуть поділити спадщину за наявності згоди між собою, але за умови, що в складі спадщини відсутні речі, які вимагають обов'язкової реєстрації (будинок, автомобіль), або такого майна, яке неможливо отримати без відповідної нотаріальної чи судової постанови (майно на зберіганні, під забороною).

Спори стосовно поділу спадкового майна розглядаються судом в порядку загального позовного провадження. В рішенні суду визначаються або ідеальні частки, які належать кожному із спадкоємців, або здійснюється реальний поділ майна в натурі. Грошова компенсація при поділі спадкового майна сплачується одними спадкоємцями іншим, якщо належну останньому частку майна не можна покрити майном у натурі.

Одночасно з поділом спадкового майна спадкоємці вирішують питання і стосовно розподілу боргів спадкодавця. Спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця, незалежно від того чи є вони спадкоємцями за законом, чи за заповітом, пропорційно до одержаних ними спадкових часток у межах дійсної вартості успадкованого ними майна.

Вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються раніше претензій осіб, на користь яких спадкоємці повинні виконати зобов'язання, які поклав на них спадкодавець. Кредитори, які бажають отримати виконання своїх вимог, протягом шести місяців з дня відкриття спадщини повинні заявити їх спадкоємцям, виконавцю заповіту чи нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини або звернутися з позовом до суду. Претензія може бути адресована спадкоємцю незалежно від того, дієздатний він чи ні. У випадку недієздатності спадкоємця, його інтереси охороняє законний представник, якому також може бути адресована претензія.

У тих випадках, коли спадкоємець, якому не було відомо про претензії кредиторів, задовольнив вимоги відказоодержувачів, а для задоволення кредиторів розміру спадкової маси, яка залишилася, не вистачає, спадкоємець має право зворотної вимоги до відказоодержувачів.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). У кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Якщо свідоцтво про право на спадщину видається не на всю спадщину, то в його тексті зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Свідоцтво є підставою вважати законними спадкоємцями лише тих осіб, які в ньому зазначені, і лише на майно, яке вказане у свідоцтві. Отримання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоємця. Але в певних випадках спадкоємець без свідоцтва про право на спадщину не зможе здійснити свої спадкові права. Так, без свідоцтва неможливо отримати грошовий вклад, цінності, які належали спадкодавцю і були здані на збереження, майно, яке знаходиться у третіх осіб, перереєструвати домоволодіння, транспортний засіб тощо [12, с. 405-406].

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає обов'язковій реєстрації, видається нотаріусом після подання відповідних правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту на це майно. Якщо на майно накладено заборону, державний нотаріус зобов'язаний повідомити кредитора про видачу спадкоємцям боржника свідоцтва про право на спадщину. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке знаходиться під арештом, затримується до зняття арешту.

Свідоцтво про право на спадщину видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Свідоцтво може бути видане і раніше, якщо є дані про те, що окрім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Свідоцтво про право на спадщину померлої особи, реабілітованої як жертва політичних репресій, видається спадкоємцям першої черги нотаріальною конторою достроково на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованого, яке має містити відомості про склад спадкового майна (або суму його відшкодування), перелік документів, на підставі яких встановлена належність громадянина до кола спадкоємців першої черги, та документи, згідно з якими встановлено факт смерті спадкодавця.

В разі виявлення нових спадкоємців першої черги реабілітованого, ці спадкоємці мають право отримати свою частку у спадкоємця, який оформив на своє ім'я спадкове майно (компенсацію), а при невирішеності питання між собою звернутися до суду (п.9 Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1994 р. «Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"»).

У необхідних випадках державний нотаріус до прийняття спадщини одним чи всіма спадкоємцями, а якщо спадщина переходить до держави, то до видачі державі свідоцтва про право на спадщину, дає розпорядження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття витрат:

1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала його смерті, а також на його поховання;

2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

3) на задоволення претензій, які випливають із законодавства про працю, та інших претензій, прирівняних до них;

4) на охорону спадкового майна, управління ним, а також витрат, пов'язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини (п.106 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»).

За клопотанням громадської організації за місцем останньої роботи чи проживання спадкодавця або за клопотанням близьких осіб померлого, у якого не залишилося спадкоємців, про встановлення йому надгробка державний нотаріус, у разі наявності грошового вкладу на ім'я померлого, дає розпорядження банківській установі про переказ відповідних коштів організації, що встановлює надгробок.

Якщо у померлого спадкодавця відсутні грошові суми, державний нотаріус має право дати розпорядження про видачу із спадкового майна речей, вартість яких би покрила суми фактично зроблених витрат. За видачу свідоцтва про право на спадщину, у відповідності з декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», із спадкоємців стягується мито у розмірі 0,5 відсотка спадщини, незалежно від того, в яких родинних чи сімейних зв'язках вони перебували з померлим. До серпня 1992 р. мито сплачувалося в таких розмірах: подружжя, батьки, повнолітні діти — 0,5 відсотка; онуки, правнуки, брати, сестри, дід, бабка — 5 відсотків; інші спадкоємці — 10 відсотків від суми спадщини.

Від сплати мита за видачу свідоцтва про право на спадщину звільняються: неповнолітні та особи, які спадкують майно осіб, загиблих при захисті колишнього СРСР та України у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у випадках виконання обов'язку громадянина при рятуванні життя людей, охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, охороні власності громадян, колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою; від сплати мита звільняється також видача відповідного свідоцтва на: майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку; жилий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартира, яка належала на праві приватної власності, якщо спадкоємець проживав у цьому будинку, квартирі разом із спадкодавцем протягом шести місяців; внески в установах Ощадбанку та інших кредитних установах; страхові суми з договорами особистого та майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, суми авторського гонорару тощо.