2.4. Заповідальний відказ (легат)

Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка названа в заповіті. Це може бути як третя особа, так і інший спадкоємець, як фізична особа, так і юридична. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або легатом.

Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати певну річ чи певну грошову суму, простити борг, виконати роботу чи надати послуги третій особі (відказоодержувачу).

Правове становище відказоодержувача істотно відрізняється від правового становища спадкоємця [8, с. 170-171].

По-перше, спадкоємець, набуваючи право на залишене йому у спадщину майно, одночасно стає і особою, зобов'язаною перед кредиторами спадкодавця, що випливає із універсального характеру спадкового наступництва; відказоодержувач же набуває лише зобов'язальні вимоги в порядку часткового (сингулярного) наступництва, а тому відповідальності за зобов'язаннями спадкодавця не несе.

По-друге, при призначенні спадкоємця за заповітом може мати місце підпризначення спадкоємця (на той випадок, коли спадкоємець помре до відкриття спадщини чи відмовиться від її прийняття). Чинне спадкове законодавство підпризначення відказоодержувачів не допускає.

По-третє, до спадкоємця за певних обставин понад ту частку, яка визначена у заповіті, може перейти й інша частка спадщини або взагалі все спадкове майно в порядку так званого прирощення спадкових часток. Відказоодержувач права на прирощення спадкових часток ніколи не набуває.

По-четверте, спадкоємець після прийняття спадщини набуває не лише зобов'язальні права, які належали спадкодавцю, а й речові права (у більшості випадків це право приватної власності на майно, що належало спадкодавцю) і, як правило, ці речові права складають основну частину спадкового майна. Напроти, відказоодержувач може набути лише зобов'язальні права вимоги, які звернені до спадкодавця, обтяженого заповідальним відказом.

По-п'яте, до спадкоємця переходять ті права, які належали спадкодавцю, в той час як до відказоодержувача не завжди переходить саме те за змістом право, яке належало спадкодавцю. Наприклад, будинок, який належав спадкодавцю на праві приватної власності, переходить у приватну власність спадкоємця, а спадкоємець на підставі заповідального відказу зобов'язаний надати відказоодержувачу лише право користування цим будинком.

По-шосте, спадкоємець набуває право на спадщину на підставі акту прийняття спадщини, тобто на підставі вчиненої ним односторонньої угоди, яка виражає його згоду прийняти спадщину. Відказоодержувач набуває зазначені в заповіті зобов'язальні вимоги і стає кредитором спадкоємця на момент відкриття спадщини, але він може відмовитися від використання встановленого на його користь права.

Особливим видом заповідального відказу є покладання на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, обов'язку надати іншій особі право довічного користування цим будинком або його частиною.

Якщо спадкоємець, на якого покладений обов'язок виконати заповідальний відказ, відмовиться від спадщини чи помре раніше спадкодавця, то цей обов'язок переходить до того спадкоємця, хто отримав відповідну частку спадщини (в літературі свого часу висловлювалася думка, що в цьому випадку заповідальний відказ відпадає).

В ЦК не міститься правил щодо недопустимості призначення в заповіті строку виконання відказу. Тому, якщо в заповіті такий строк призначений, то право на позов, а відповідно і початок перебігу позовної давності, починається саме з цього строку, звичайно за умови, що спадкоємець ухиляється від виконання заповідального відказу.

В чому полягає практичне значення заповідального відказу? Чи не простіше призначити відказоодержувача спадкоємцем за заповітом і заповісти йому частку майна? Справа в тому, що в певних випадках без допомоги заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає передати відказоодержувачу майно в тимчасове користування, а за заповітом це не можливо, оскільки спадкоємці отримують майно у власність. Так, спадкодавець має двох синів, молодший з яких зловживає спиртними напоями та азартними іграми. Батько хоче надати кожному з них право проживати в своєму будинку. Але якщо він за заповітом залишить майно молодшому сину, то той, отримавши у спадщину свою частку будинку, проп'є чи програє її, тому батько заповідає будинок старшому сину, одночасно покладаючи на нього обов'язок надати можливість молодшому сину довічно користуватися половиною будинку.

Нарешті, легатарій має право вимагати від спадкоємців, обтяжених відказом, виконання відказу, а із свого боку ніяких зобов'язань ні перед спадкоємцями, ні перед кредиторами спадкодавця не несе.

Заповідальний відказ підлягає виконанню лише в межах дійсної вартості спадкового майна, яке перейшло до спадкоємця, після сплати боргів.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву «покладання.

Відмінність заповідального відказу від покладання полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної особи, тобто заповідальний відказ стосується трьох суб'єктів: заповідача, обтяженого відказом спадкоємця і відказоодержувача, тоді як у покладанні конкретна особа, яка має право вимоги, відсутня [13, с. 575-577].

Заповідальний відказ завжди стосується якоїсь майнової цінності, майнової вигоди для певної особи — відказоодержувача, а покладання може мати і немайновий характер.

Виконання ж покладання може вимагати прокурор, зацікавлені організації, виконавець заповіту, обов'язок якого полягає в тому, щоб слідкувати за точним виконанням заповіту іншими спадкоємцями.

У заповіті заповідач може передбачити, що на день його смерті спадкоємці за заповітом можуть померти або з якихось інших причин не побажають прийняти спадщину.

Звичайно, заповідач не може зобов'язувати спадкоємців умовами, які обмежували б їх правоздатність чи виконання яких порушувало б закон, або суперечило б нормам моралі. Наприклад, неправомірною умовою отримання спадщини для дружини є заборона укладати повторний шлюб, для дочки — вимога укласти шлюб з певною особою, для сина — вибрати певне заняття, для онука — охреститися тощо, оскільки такі умови заповіту обмежують права особи на вільне укладання шлюбу, вибір роду занять, свободу віросповідання [29, с. 12-13].

Умови, які мають відкладальний характер, не повинні включатися в заповіт. Так, спадкодавець залишає спадщину своєму сину студенту з умовою, що після того, як син припинить навчання, спадкове майно буде передане дочці. Якщо такого характеру умови включені в заповіт, то в судовому порядку вони повинні визнаватися недійсними. Спадкове майно переходить до спадкоємців у власність, а не в тимчасове користування. Складання заповіту з відкладальною умовою суперечить суті заповіту.

Якщо заповідач не розпорядився всім своїм майном, то та частина майна, яка залишилася незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом в порядку черги, з врахуванням особливостей спадкування домашнього майна.

До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким частина майна була залишена за заповітом, якщо заповідач прямо в заповіті не передбачив, що позбавляє їх спадщини, або не зазначив, що вони мають право успадкувати лише певне майно або певну його частку.