45

ВСТУП

Актуальність дослідження правових питань спадкування за заповітом обумовлена зростаючим значенням права приватної власності громадян і порядку її спадкування в умовах ринкової економіки, необхідністю розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права і інтереси громадян.

Спадкове право сьогодні – один з центральних інститутів цивільного права. Його місце у системі цивільного законодавства визначається співвідношенням з іншими цивільно-правовими інститутами і, в першу чергу, з інститутом права власності, який в останнє десятиріччя радикально змінився, але ці зміни не знайшли відображення у спадковому праві України. Між тим, спадкове право забезпечує правонаступництво у цивільних правах і обов’язках на випадок смерті їх носія, визначає долю майна померлого. Більш того, економічна ситуація в Україні потребує комплексного вивчення відносин, які виникають при спадкуванні за заповітом, а також законодавства, що регулює ці відносини.

Дослідження проблем спадкового права в умовах ринку, а саме спадкування за заповітом, має важливе теоретичне і практичне значення.

Об'єктом дослідження в роботі є різнобічна за своїм змістом й обсягом система правовідносин щодо спадкування за заповітом, яка характеризує процес укладання, форми й зміст заповіту.

Предметом дослідження в роботі є система нормативно-правових актів і ділової практики, яка регулює усі взаємозв'язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі правового регулювання заповіту.

Основна мета роботи полягає в комплексному вивченні як теоретичних, так і практичних організаційно-правових питань спадкування за заповітом.

Визначена мета зумовила постановку і розв’язання таких завдань:

• Окреслити теоретичні аспекти дослідження спадкування за заповітом.

• Здійснити аналіз заповіту,як однієї з підстав спадкування.

• Визначити та розкрити права та обов’язки спадкоємця за заповітом.

Структура роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури.

Розділ і визначення поняття спадкового права та спадкового законодавства

Характерною ознакою історичного періоду, який нині переживає Україна, є «наступ» приватної власності, і ця обставина неминуче обумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності.

Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Зародки спадкування були ще в докласовому суспільстві. Але спадкове право — подібно до того, як власність (в економічному розумінні) існувала ще до утворення класів, держави і права, але право власності виникло тільки в класовому суспільстві — з'явилося лише з виникненням держави, яка захищала інтереси власників.

Тому невипадково, що право спадкування тісно пов'язане саме з правом власності. Спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.

Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику. Майно спадкодавця переходить до спадкоємців як єдине ціле, включаючи майнові права та обов'язки спадкодавця, а також пов'язані з ними особисті (немайнові) права (мова йде про інститути авторського та винахідницького права).

Суттєвою особливістю універсального правонаступництва є одночасність переходу до правонаступника всіх прав і обов'язків, які входять у склад майна правопопередника. Склад цих прав та обов'язків визначається на момент відкриття спадщини [9, с. 4-5].

Як цивільно-правовий інститут спадкове право являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків померлого громадянина до інших осіб. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкове право традиційно належить до найбільш стабільних інститутів цивільного права. За останні більш як п'ятдесят років в нашій країні воно практично не зазнало істотних змін. Так, існуюче коло спадкоємців за законом в УРСР було визначене ще в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. «Про спадкоємців за законом і за заповітом». Але стабільність у цьому питанні настала в УРСР не одразу.

Після повалення царату і встановлення радянської влади в Україні держава спробувала не лише переглянути основні принципи спадкового права, які склалися тоді в суспільстві, а й взагалі ліквідувати цей інститут як такий, що закріплює майнову нерівність, дає змогу набувати власність нетрудовим шляхом.

Так, у ст.1 Декрету Ради Народних Комісарів України від 11 березня 1919 р. «Про скасування спадкування» зазначалося, що «право спадкування як за законом, так і за заповітом на все майно, яке знаходиться на території республіки, скасовується».

Спадкоємці мали можливість отримати спадкове майно в межах 10 000 крб. золотом, а непрацездатні — отримати утримання в межах прожиткового мінімуму [21, с. 5-6].

Але вже в Цивільному кодексі (ЦК) 1922 р. законодавець переглянув своє ставлення до цього інституту і поновив право спадкування, надавши його подружжю, родичам по низхідній лінії та непрацездатним утриманцям померлого. В грудні 1945 р. коло спадкоємців за законом було значно розширене, спадщину отримували батьки, брати, сестри, були встановлені обов'язкові частки для непрацездатних спадкоємців, нові принципи поділу спадщини. Ці положення з деякими змінами діють і нині.

Спадкове законодавство — це сукупність правових актів, що містять правові норми, що регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з відкриттям спадщини, її охороною, здійсненням, оформленням та захистом спадкових прав.

Основні норми спадкового права знайшли своє відображення в ЦК України в розділі VII «Спадкове право»(ст.ст.524—564). В проекті нового ЦК спадковому праву розробники відвели «Книгу сьому. Спадкове право», яка охоплює статті 1456—1550 і передбачає певні зміни в цьому цивільно-правовому інституті. Зміни пов'язані перш за все з розширенням свободи заповідального розпорядження з одночасним посиленням ролі сімейно-родинних зв'язків при визначенні кола спадкоємців.

Серед інших джерел спадкового права чільне місце посідають спеціальні нормативні акти, які визначають порядок діяльності нотаріальних органів, зокрема, Закон України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат», «Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. (із наступними змінами та доповненнями), «Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів», затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. № 18/5, «Порядок посвідчення заповітів та доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р., «Положення про державний нотаріальний архів», затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 8/5 [19, с. 35-36].

Окремі норми про особливості спадкування після смерті учасників господарських товариств містяться в законодавчих актах, які визначають правове становище юридичних осіб. Положення щодо спадкування знайшли своє відображення і в законі про інтелектуальну власність, в житловому і земельному законодавстві.

Важливе значення для правильного застосування норм спадкового законодавства і вирішення судових спорів, які виникають при спадкуванні майна, мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. (зі змінами) «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» та від 31 січня 1992 р. (зі змінами) «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні».

Законодавство про спадкування має комплексний характер. Незважаючи на те, що в спадковому законодавстві чільне місце посідають норми саме цивільного права, воно включає в себе і відповідні новели процесуального права, а також фінансового, комерційного, земельного та інших галузей права.

Спадкове право як підгалузь права має і свої властиві лише цій підгалузі основні правові засади регулювання суспільних відносин. Серед науковців немає єдності стосовно кола принципів, які складають систему спадкового права. Деякі фахівці безмежно розширюють їх число, інші відмовляють у визнанні деяких традиційних принципів. З огляду на висловлені думки, спробуємо навести основні з цих принципів.

1. Принцип універсальності спадкового наступництва. Суть цього принципу полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, де б вона не була і в чому б не полягала, чи складалася б виключно з прав, чи виключно з обов'язків. Предметом універсального наступництва є вся сукупність прав та обов'язків правопопередника, які переходять до його правонаступників.

2. Принцип свободи заповіту. Він полягає в тому, що спадкодавець сам вирішує, як скласти заповіт і чи складати його взагалі.

Саме спадкодавець визначає коло своїх спадкоємців, серед яких він може назвати не лише своїх близьких та родичів, а і будь-яку сторонню фізичну чи юридичну особу або державу. Вираз і зміст волі спадкодавця цілком залежить від нього самого.

3. Принцип захисту прав обов'язкових спадкоємців. Саме в цьому принципі втілюється соціально-забезпечувальна функція спадкування.

Держава ніколи не погодиться з тим, щоб за наявності спадкового майна заповідача особи, яких спадкодавець утримував чи повинен був утримувати за свого життя, виявилися залишеними напризволяще після його смерті [17, с. 12-13].

Цей принцип перебуває в єдності з попереднім, вони урівноважують один одного, і визначення їх оптимального співвідношення є важливим завданням законодавця.

4. Принцип сімейно-родинного характеру спадкування.

Коло спадкоємців за законом визначає законодавець, виходячи із ступеню родинності та сімейних відносин.

5. Принцип послідовності закликання до спадщини. Переважне право розподілити спадщину надається спадкодавцю, але якщо він своїм правом не скористався, то законодавець закликає до спадкування спадкоємців послідовно в порядку черги, причому спадкоємці другої черги можуть набути спадщину лише за умови відсутності спадкоємців першої черги.

6. Принцип рівності прав спадкоємців, які закликаються до спадщини за законом. Незалежно від віку, статі, родинних чи сімейних зв'язків, соціального становища, спадкоємці однієї черги отримують спадщину в рівних частках.