Загальні критерії оцінювання знань, навичок та умінь студентів

Передбачено, що упродовж семестру студент зможе набрати за різними видами робіт до 75 балів, а на заліку до 25 балів.

Поточний контроль здійснюється під час проведення лекцій. Оцінюється, по-перше, за кількісним та якісним параметрами конспект лекцій (які теми законспектовано та наскільки конспект відображає зміст лекційного матеріалу). Також оцінюється якість засвоєння матеріалу лекцій (тестові завдання, окремі запитання до аудиторії).

Крім того виявляється рівень творчого сприйняття курсу, тобто здатність студентів застосовувати методологію курсу для вирішення різноманітних дослідницьких завдань (проблемні запитання викладача, проблемні запитання студентів до викладача). Оволодіння навичками культурологічного бачення матеріалу перевіряється через оцінку студентами окремих аспектів культурних практик під час діалогічної частини лекції.

Право на одержання максимальної кількості балів за лекційну роботу має студент, який був присутній на лекції, законспектував її та заробив бали окремими відповідями. Мінімальну кількість балів має той студент, який не був присутнім на лекції (з поважної причини), але переписав текст лекції та опрацював цей текст за допомогою поміток на полях, запитань, виділення основних положень тощо.

На практичних заняттях оцінюється знання певного теоретичного матеріалу, наявність конспекту першоджерел, навички роботи з першоджерелами. Особливо важливим вважається для студенту Інституту Історії, етнології та правознавства вияв першоджерел, що не стали ще предметом аналізу дослідників. Максимальна оцінка за одне практичне заняття складає 10 балів.

Самостійна робота передбачає вивчення питань, що виносяться на поза аудиторне опрацювання. Оцінювання результатів самостійної роботи здійснюється шляхом усного опитування, перевірки матеріалу рефератів та планів або конспектів відповіді.

Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання має на меті залучення студентів до науково-дослідницької роботи. Результатом такої роботи передбачається виступ студентів на методологічних семінарах кафедри філософії та культурології, наукових та науково-практичних конференціях, участь у всеукраїнських олімпіадах з культурології, написання наукових статей.

Виконання на високому рівні відповідних завдань дає максимальний бал (25), який передбачає звільнення студенту за його бажанням від складання заліку або написання контрольної роботи (модульний контроль).

Словник термінів

Аксіологія – філософське вчення про цінності. Цінності бувають релігійні (наприклад, віра), етичні (добро, справедливість, сенс життя, любов) та естетичні (прекрасне, трагічне, комічне тощо).

Антропоцентризм – один із світоглядних принципів, згідно з яким центром буття постає людина. В хриятисянському світогляді антропоцентризм поєднано з теоцентризмом через принцип христоцентризму.

Амбівалентний (від лат. ambo – обоє та лат. valere – володіти, діяти) – співіснування протилежних відношень, оцінок, почуттів. Амбівалентний характер культурних процесів та явищ демонструє неможливість зведення їх змісту до однозначних положень; наявність протилежних якостей, сторін, тенденцій та характеристик.

Апокаліпсис – (від грецького ἀποκάλυψις – розкриття, одкровення) – назва останньої книги Нового Завіту «Одкровення Івана Богослова». Слово А. подекуди використовується як синонім кінця світу.

Аполонійське та діонісійске – поняття з філософії життя, що належать Ф. Ніцше. Джерелом давньогрецької культури Ніцше вважав дихотомію цих двох засад, які символізували раціональний та пристрасний сторони життя.

В спецкурсі ми використовуємо ці поняття для позначення протилежних боків радянської псевдо-релігійності – сакрального, серйозного, раціонального – аполонійського (ідеологія) та профанного, сміхового, ірраціонального –діонісійського (сміхова культура).

Архетип – (д.-грец. ἀρχέτυπον – першообраз) – в аналітичній психології Карла Юнга – вроджені універсальні структури, що складаються зміст колективного несвідомого всього людства.

В теорії Платона аналогічний зміст розкривається через поняття світу ідей, які являються основою всього, що існує.

В працях Г. Сковороди – це біблійні символи, що утворюють окремий світ та визначають сенс людського буття.

В концепції, що пропонується, архетипи – духовні першообрази, що складаються інваріантну змістовну та енергетичну основу будь-якої культури.

Автор виділяє такі архетипи як архетип Трійці, Райського саду, потопу, Різдвяного дива, Переображення, Воскресіння, покаяння, Страшного Суду, Царства Божого тощо.

Аскетизм – в широкому сенсі слова це форма самообмеження фізичних потреб заради певної сакральної або сакралізованої мети.

Бінарна опозиція – поняття, що виражає певний принцип раціонального осягнення культури, згідно з яким культура аналізується за допомогою поєднання та протиставлення протилежних понять, прагнень, цінностей, культурних практик. Термін широко використовується в структуралізмі.

Владоцентризм – один із світоглядних принципів, згідно з яким центром буття, джерелом будь-якої творчої діяльності постає влада; а основними відносинами, які визначають соціальне буття, виступають потестарні відносини (відносини, що пов’язано із владою).

Десакралізація – процес, зворотній до сакралізації: переведення священного в ранг побутового, звичайного. Одним із дієвих засобів десакралізації може виступати сміх.

Духовний сміх – внутрішні веселощі, духовна радість, «радість із сльозами на очах» тощо.

Ідеологічний кураж – див. «Сміх про».

Ієрофанія – (поняття, що запропонував Мірча Еліаде) — прояв святого, священного (грец. ιερός — святий, та грец. φαίνω — являтися, проявлятися). таємничий акт прориву трансцендентної реальності в світ природного, мирського.

Інфернальний – (лат. infernalis) такий, що має відношення до пекла; пекельний, демонічний.

Кенотип – (термін запропоновано М. Епштейном) – видозмінений під впливом розвитку культури архетип;

– образ, створений на основі первообразу, із відповідними змінами змісту останнього.

Комуністичний аскетизм – самообмеження фізичних потреб заради побудови комуністичного суспільства.

Кріпторелігійна концепція – концепція, згідно з якою будь-яка культура та її артефакти мають в собі приховані релігійні сенси, які визначають найсуттєвіші прояви цієї культури.

Лімінальна фаза ритуалу – за структуралістом В.Тернером це перехідна стадія, під час якої людина, яка намагається підвисити свій соціальний статус, піддається різноманітним формам соціального приниження (свідомим і ритуалізованим або неусвідомленим та стихійним).

Есхатологія – вчення про кінець світу.

Обоження – наближення до Бога шляхом смирення

Обожнення – різноманітні спроби людини ствердитися у якості найвищої істоти в усьому бутті, сакралізація людського буття за рахунок самоствердження.

Онтологія – філософське вчення про буття.

Пасіонарій – (термін введено в науковий обіг Гумільовим) соціально та політично активна людина, яка здатна заради досягнення власної або суспільної мети до крайніх форм самопожертви.

Субпасіонарій – соціально та політично пасивна людина, для якої найважливішим є власне життя за будь-яких умов.

Парадигми радянської сміхової культури – основними парадигмами РСК були титанічна та десакралізована християнська (див. нище).

Потестарний аспект – такий аспект дослідження культурних практик, що розглядає зв’язок культури з владою, вияв у культурних практиках ідеологічних засад, що виражають інтенції певних соціальних груп до відтворення своєї влади.

Профанне – звичайне, побудове, не священне.

Профанація – зведення чогось піднесеного та сакрального до рівня низького або буденного, спрощення та викривлення сакралізованого сенсу.

«Профанація профанації» – механізм, що виражає специфіку саме радянської сміхової культури, для якої ідеологія виступала першою профанацію релігійних сенсів, а сміхова культура вже була профанацією другого рівня. Відтак в сміховій культурі відбувалася не просто подвійна профанація, але й повернення до висхідних релігійних сенсів, які ідеологія використовувала у скривленому вигляді.

Сакральне (лат. sacrum) – термін введений Мірча Еліаде. Священне; вияв трансцендентного в іманентному; сукупність найвищих релігійних цінностей, які мають сенсожиттєве значення.

Сакральні предмети мають не тільки матеріальний вимір, але й духовний, пов'язаний з трансцендентним буттям. Сакральне – священний предмет, священний обряд, таїнство, містерія, сенс сакрального розкривається у співідношенні з профанним.

Сакралізація – процес наповнення певних культурних чи ідеологічних текстів абсолютними, священними сенсами та первообразами.

Сміхова культура – сукупність всіх культурних форм, які мають на меті викликати сміх у людей.

«Сміх над» – сміх над негативними явищами суспільного та особистісного життя

«Сміх про» – тип радісного збудження, певного ідеологічного куражу, характерний для тоталітарного суспільства; через демонстрацію такого сміху люди виявляли своє лояльне відношення до влади та демонстрували представникам інших культур свою цивілізаційну винятковість («прогресивність»).

Титанізм – різновид релігійності, коли людина ставить себе на місце Бога.

Теоцентризм – світоглядний принцип, за яким центом буття є Бог.

Тоталітарні практики – владні практики, через які реалізується майже повний контроль держави над всіма сферами діяльності та спілкування.

Форми сміхової культури – культурні практики, через які існувала сміхова культура: частівка, анекдот, розіграш, естрадна сатира, естрадна пародія, філософська сатира та іронія тощо.

Хіліазм – (від грецького χῑλιάς - «тисяча») або міленаризм (від латинського mille) – релігійне вчення про друге пришестя Христа та Його тисячолітнє правління на землі, яке має наступити перед кінцем світу. Церква (православна та католицька) визнала таку інтерпретацію Апокаліпсиса єретичною. Канонічною є трактовка тисячолітнього царства як часу існування християнської церкви.

Христоцентризм – світоглядний принцип, який поєднує антропоцентризм та теоцентризм та знімає видиме протиріччя між цими принципами: «Бог став людиною, щоб людина могла стати богом». Відтак основна проблема людського буття – проблема вічного життя, проблема спасіння вирішується через жертву Боголюдини – Христа.

Хронотоп – (від грецьких слів «час» і «місце») розуміння часу та простору, яке має свої культурні особливості в різних цивілізаціях та на окремих етапах розвитку культури;

взаємозв'язок часових і просторових відносин в межах певного артефакту культури.