Інтернетресурси:

1. Каган М. С. Вступительный доклад «Анекдот как феномен культуры» [Електронний ресурс] / М. С. Каган // Анекдот как феномен культуры : материалы «Круглого стола», Санкт-Петербург, 16 ноября 2002 г. – СПб., 2002. – С. 5–16. – Режим доступу : http://anthropology.ru/ru/texts/kagan/anecdote_01.html

2. Карасев Л. В. Философия смеха [Електронний ресурс] / Л. В. Карасев. – Режим доступу : http://teologia.ru/www/biblioteka/esthetika/karasev.htm

3. Сборник анекдотов. 1001 избранный советский политический анекдот [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lib.ru/ANEKDOTY/anec1001.txt

4. Соколов Э. В. Жизнь штандартенфюрера СС Штирлица как воплощенная мечта советского человека [Електронний ресурс] / Э. В. Соколов. – Режим доступу : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Article/Sok_Stirl.php

5. Физики продолжают шутить [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lib.aldebaran.ru/author/sbornik_/sbornik__fiziki_prodolzhayut_shutit

Запитання:

1. Які історичні події висвітлено в анекдотах, що наведено у «Додатках»? Історичний порядок виникнення анекдотів наразі не відповідає порядку їх цитування. З цього випливає перше завдання: розташувати анекдоти в історичній послідовності.

2. Виділіть в структурі радянських анекдотів ідеологічну тезу та її профанацію (пояснення до 2 запитання наводиться нижче).

3. Поясніть, за рахунок чого з’являється феномен комічного в кожному з анекдотів?

4. Які явища ідеологічного дискурсу профануються у виступах радянських сатириків ( наведить приклади).

Пояснення до 2 завдання:

Структура анекдоту

з точки зору співвідношення сміхового та ідеологічного:

Варіанти структури.

Варіант 1. Береться ідеологічне поняття або вислів і вводиться в сміховий контекст, який може задаватися на початку анекдоту, в середині, в самому кінці або окреслює контекст і з боку його початку, і в закінченні (сміховий контекст надалі виділятиметься курсивом).

Наприклад: «Найкоротший анекдот: комунізм» – тут сміховий контекст задається на початку. Або: «Молодожонам пропонують трьох спальне ліжко «Ленін з нами» – контекст заданий в середині.

«Годинник із зозулею – кожну годину виїжджає Ленін на маленькому броньовіку, простягає руку і говорить: «Товагищи! Габочая і кгестьянская геволюция, про необхідність якої весь час говогили більшовики... Ку-ку!» – широко відомий вислів вождя жовтневій революції замикається з двох сторін рамками сміхового поля.

Варіант 2. Анекдот, що складається з двох висловів, кожне з яких окремо не містить нічого анти-ідеологічного, а один з висловів, взагалі, є суто ідеологічним, та їх поєднання утворює профанний, ідеологічний зміст, що породжує сміх.

«Лектор говорить, що комунізм вже на горизонті. Йому – питання:

– А що таке горизонт?

– Це уявна лінія, в якій небо сходиться із землею і яка віддаляється від нас, коли ми намагаємося до неї наблизитися» .

Варіант 3. Передумовою, що знаходиться поза тестом анекдоту, є ідеологічне положення, яке приймається як певна онтологема: археологи розкопали печеру кам'яного століття із гаслом над входом: «Хай живе рабовласницький лад – світле майбутнє всього людства!».

(Наразі автор анекдоту виходить з того, що його слухач приймає марксистську теорію суспільно-економічних формацій). Сучасна ідеологія постає смішною, якщо її «транспонувати» в інший часовий проміжок історії, і від цього породжується можливість поглянути на свій час та його ідеологеми стороннім поглядом. Відсутність в марксизмі рефлексії щодо власної філософії історії наразі компенсується сміховою рефлексією.

Варіант 4. Посилка анекдоту, тобто його перша частина, є ідеологічною, а висновок – анти-ідеологічним. Наприклад: «одного разу тут повстав народ і, став творцем своєї долі, він знищив всіх панів, тепер же час одних рабів». Інший приклад: плакат: «Ми не можемо чекати милості від природи після того, що ми з нею зробили!».

Варіант 5. Посилка анекдоту, навпаки, – анти-ідеологічна або задає профанний контекст, а висновок – ідеологічний; та на тлі посилки він отримує гумористичне звучання:

«Чоловік застав дружину з коханцем:

– Не був би я членом партії, я би поламав тобі всі ребра! Не був би я членом партії, я б викинув тебе з вікна! – кричить чоловік.

– Слава КПРС! Слава КПРС! – здіймає руки дружина» .

Варіант 6. Окреме слово, що додається в ідеологему, змінене в ній або переставлене в інше місце тексту, принципово змінює сакральний вислів на профанний.

«На гранітному березі каналу – трьохметрові літери: «Хай живе

радянський народ – вічний будівник комунізму!».

« – Що таке електрифікація всієї країни?

– Це комунізм мінус радянська влада» .

Варіант 7. Текст виглядає як суто ідеологічний, та двозначність тексту в цілому, окремого вислову або слова перетворює текст ідеологеми на анекдот. Наприклад, «Бережіть природу – мать вашу!».

«– Я Леніна живим бачив!

– А я в труні!» (російською мовою «А я – в гробу»).

«– Рабіновіч, вам подобається гімн Радянського Союзу?

– Хороший гімн, слів немає!».

Варіант 8. Береться ідеологічний текст, а в ньому виділяється певна суперечність, яку видно тільки із боку сміхового погляду на ідеологію. Наприклад: телеграма: «Москва, Кремль, Леніну. Товариш Ленін, допоможіть бідному євреєві. Рабіновіч». Наступного дня Рабіновіча викликають «куди треба»: «Ви при своєму розумі? Ви що, не знаєте, що Ленін давно помер?»

«Ну ось, у вас завжди так: якщо вам потрібно, так він вічно живий, а якщо потрібно бідному євреєві, так він давно помер!» .

Варіант 9. Частина анекдотів є маленькими реалістичними замальовками парадоксального змісту. Наприклад:

«– Звідки радянські люди дізнаються про новини в світі?

– Із спростувань ТАРС» .

«– Яка країна найбагатша?

– СРСР. П'ятдесят років її розкрадають і ніяк розікрасти не можуть.

Варіант 10. Анекдот, побудований на принципі хибної симетрії західного та радянського варіантів демократії:

«– У нас свобода, – говорить американець. – Я можу вийти на вулицю і кричати «геть Рейгана!»

– Що з того? – говорить російський. – Я теж можу вийти на вулицю і кричати «геть Рейгана!».

Варіант 11. Анекдот іноді підіймається до рівня історичного, соціально-економічного або культурологічного узагальнення.

«– Як розшифровується ВКП(б)?

– Вторинне кріпацтво (більшовиків)».

У деяких анекдотах ми зустрічаємо глибоке розуміння системи в цілому. Наприклад, анекдот піднімає цікаве питання про провину окремої людини в межах тоталітарних практик, система яких була побудована таким чином, що, незалежно від того, що робила людина, її можна було б звинуватити. (Система загальної провини людей перед владою була в радянській цивілізації перетвореною формою християнського розуміння провини перед Богом, тому що наразі на місце Бога претендувала саме влада).

«Одна людина запізнилася на роботу – її звільнили за саботаж.

Інша – прийшла на роботу раніше – її заарештували за шпигунство.

Третя прийшла на роботу хвилина в хвилину – її заарештували, тому що вона носила швейцарський годинник» .

Варіант 12. Смішною виглядала просто правда в лаконічній формі – тобто радянська реальність очима не засліпленої ідеологією людини, яку прийнято було називати «несвідомою» за те, що вона здатна була бачити те, що відбувається, на власні очі, а не дивитися на світ очима ідеологів.

Плакат в колгоспі: «Колгоспники! Допоможемо студентам наповнити засіки Батьківщини!»

«– Що це за черга? – питає іноземець.

– Масло дають.

– О!!! У нас тільки продають! А це що за черга?

– Черевики викинули.

– Які – ось ці? У нас такі теж викидають .

Продукти в СРСР, дійсно, були настільки дешевими, що про них можна було сказати «дають», а не продають, а ось взуття в ті роки робити не вміли – воно була або непривабливе, або незручне, а частіше – і те, і інше разом.

* * *

Як це не дивно, та анекдот 60–80 рр. мав своє суто радянське підґрунтя – він прагнув зруйнувати не все «вщент», але неявно пропонував реформаторський підхід до теми соціалістичного будівництва – повернутися до витоків і відродити «справжній», ленінський образ побудови соціалізму.

«Воскрес Ленін. Через тиждень він отримав виклик з Ізраїлю від родичів по материнській лінії і подав документи в ОВІР.

«– Куди ви, Володимир Ілліч?

– В еміграцію. Все треба розпочинати спочатку!».

Ленінський мавзолей в анекдотах, що профанують все і вся, ще виглядає святинею, в якій негідні знаходитися інші лідери партії. Мається на увазі, що всі вони певним чином викривили ленінський план побудови щасливого майбутнього – ілюзії такого ґатунку тут присутні однозначно.

«– Чому після видалення Сталіна з мавзолею там подвоїли охорону?

– Біля мавзолею бачили Хрущова з розкладушкою».

Наступний анекдот смішить людину того часу тим, що величезну різницю з суто радянської точки зору, перетворює на нікчемну відмінність.

«Чорт запитав Брежнєва, на яких умовах той згоден продати душу.

– Я хочу після смерті потрапити в мавзолей.

Люди, які наступного дня вранці перетинали Червону площу, могли прочитати на мавзолеї: «Л Ё Н И Н» (Льонін – укр.).

Особливо сильно відчувається взаємодія анекдоту із тоталітарними практиками, коли йдеться про анекдоти 30–40 рр. ХХ ст. Наприклад, в анекдотах про Сталіна і Гітлера, хоча Сталін і постає сміховою фігурою, та лише заради того, щоб Гітлера поставити у ще більш незручне становище.

Наприклад: «Сталін запросив Гітлера приїхати в СРСР. Коли той приїхав, йому зразу ж продемонстрували дві клумби. На одній були дуже гарні квіти, зелененька травичка, а на іншій – кропива, колючки. Гітлер запитав, що це означає. Сталін йому пояснив: «Гарна клумба – це Германія, а погана – СРСР». Гітлеру це сподобалося. Тоді Сталін зняв штани і присів на гарній клумбі – зробив там купу. А тоді каже Гітлеру: «А тепер спробуйте те ж саме зробити на нашій клумбі».

В цьому анекдоті відкрито порівнюється рівень життя та добробуту Германії і СРСР явно не на користь останнього. Це опозиційний аспект, без якого анекдоту просто б не існувало. Та висновок робиться суто патріотичний та, безумовно, історичний. Завоювати таку країну збройним шляхом неможливо.

Підтема 5:

ЕСТРАДНА САТИРА ЯК ФОРМА СМІХОВОЇ КУЛЬТУРИ

(2 години)

Мета:

• визначити основні періоди розвитку радянської естрадної сатири та

з’ясувати особливості кожного з періодів;

• проаналізувати конвенційно-опозиційний по відношенню до державної ідеології зміст естрадної сатири та напрямок його еволюції.

План:

1. «Класична» радянська естрадна сатира: А. Райкін, Штепсель та Тарапунька, А.Сова.

2. Естрадна сатира як провідна форма сміхової культури періоду кризи «розвинутого соціалізму»: Є. Жванецький, Г. Хазанов, В. Задорнов.

3. Пародія як перехідна форма естрадної сатири на межі радянського та пострадянського періодів.

Література:

1. Виккерс Р. Юрий Тимошенко и Ефим Березин. – М.: Искусство, 1982. – 224 с.

2. Дмитриев Ю.А. Эстрада и цирк глазами влюбленного. – М.: Искусство, 1971. –

208 с.

3. Райкин А. И. Воспоминания / А. И. Райкин. – М. : Культ-информ-пресс, 1993. –

448 с.

4. Райкин А. Эстрада – это номер / А. И. Райкин // Эстрада: что? где? зачем? – М. :

Искусство, 1988. – С. 270–275.

5. Сова А.К. Дорога до сміху: Сторінки біографії. – К.: Мистецтво, 1986. – 111 с.

6. Столяр М. Советская смеховая культура / М. Столяр. – К. : Стилос, 2011. – 304 с.

7. Уварова Е.Д. Аркадий Рйкин. – М.: Искусство, 1986. – 303 с.