3.2. Вплив психокорекційної роботи на зниження конфліктностї особистості студентів

Після проведення всіх заходів психокорекційної програми щодо запобігання виникнення міжособистісних конфліктів серед юнаків та дівчат (студентів коледжу) її продовженням стало дослідження змін, що відбулися в психологічних якостях студентів. До проведення тренінгу група характеризувалася наступним чином. Вік студентів – 18-19 років. З них 16 дівчат та 9 хлопців. Психологічний клімат в групі не сприяв успішному ви­конанню навчальних завдань. Стосунки між студентами характеризу­валися конфліктністю. В групі був відсутній позитивний лідер або інша авторитетна людина, здатна виконувати функцію миротворця. В колек­тиві від­чувалася деяка психологічна втома від постійної конфронтації між одногрупниками.

Щоб виключити можливість впливу сторонніх непідконтрольних дослідникові факторів на зміни результатів тестування до та після корекції і для підтвердження дієвості та ефективності застосованої психокорекційної програми щодо запобігання виникнення міжособистісних конфліктів серед юнаків та дівчат (студентів коледжу) Були використані всі методики, які використовувались на констатуючому етапі дослідження. Порівняємо результати повторного опитування за методикою Q-сортування В. Стефансона в експериментальній та контрольній групах.

Дані таблиці (табл. 3.2.1.) (Додаток 10), в структурі груп студентів тенденції поведінки та уявлення студентів дещо змінилися. Причому у студентів, які приймали участь в тренінгу, відбулися значні зрушення .

Аналіз результатів повторно проведеної методики Q-сортування В. Стефансона свідчить ,що серед студентів, що визнають себе залежними в експериментальній групі показники зросли на 8% і становлять 56%, в контрольній залишились незмінними. Кількість студентів, що визнають себе незалежними в експериментальній групі зменшилась на одного (4%) , натомість в контрольній збільшилась на 4%. Тих, що знаходяться у стані внутрішнього конфлікту зменшилось на 4% в обох групах. Серед студентів експериментальної групи показники товариськості зросли на 12% , в контрольній залишились незмінними. Це може свідчити про те, що студенти, які піддавалися психокорекції оволоділи засобами ефективного спілкування, стали більш впевнені в собі. Прийняття (уникнення) «боротьби» в експериментальній та контрольній групах змінилося таким чином . В експериментальній групі все таки лишилось 40% студентів готових до «боротьби», але це на 8% менше ніж на констатуючому етапі експерименту , в контрольній групі показники залишились незмінними. Готові уникати «боротьби» в експериментальній групі 52%, що на 12 % більше, натомість в контрольній групі цей показник знизився на 4%. Знаходяться у стані внутрішнього конфлікту 8% (що на 4% менше) студентів експериментальної групи і 8% (що на 4% більше) в контрольній групі.

Отже, в експериментальній групі значно змінились показники, що вказують на зменшення конфліктності особистості.

Порівняємо результати повторного опитування за тестом К. Томаса в експериментальній та контрольній групах.

Як бачимо з даних таблиці (табл. 3.2.2.), в структурі групи студентів, які приймали участь в тренінгу, відбулися значні зрушення в бік більш конструктивних стилів поведінки в конфліктній ситуації.

Таблиця 3.2.2.

Порівняння результатів опитування за тестом К. Томаса

в експериментальній та контрольній групах

Стилі реагування	Експериментальна група				Контрольна група				Зміни в структурі, %
	тест 1		тест 2		тест 1		тест 2		у екс-пери-мен-таль-ній групі	у конт-роль-ній групі
	кіль-кість сту-дентів	у %	кіль-кість сту-дентів	у %	кіль-кість сту-дентів	у %	кіль-кість сту-дентів	у %
Суперництво	5	20	3	12	4	16	4	16	-8	0
Співпраця	4	16	9	36	7	28	7	28	+20	0
Компроміс	6	24	8	32	6	24	5	20	+8	-4
Уникнення	5	20	2	8	4	16	6	24	-12	+8
Пристосування	5	20	3	12	4	16	3	12	-8	-4

Аналіз результатів повторно проведеної методики К. Томаса показав, що стиль поведінки юнаків та дівчат експериментальної і контрольної груп в складних життєвих ситуаціях на контрольному етапі дослідження дещо відрізнявся. В експериментальній групі студентів, що обирали деструктивні способи поведінки в конфлікті (суперництво, уникнення, пристосування), було 15 чоловік, тоді як в контрольній групі лише дванадцять. При чому стиль суперництва обрало 5 чол. в експериментальній та 4 чол. в контрольній групі.

В експериментальній групі кількість юнаків та дівчат, які деструктивно реагували на ситуації фрустрації, скоротилась майже вдвічі (в 1,88 рази) і склала 32 % від загального числа. Кількість респондентів експериментальної групи, які використовують прийоми співпраці та компромісу в конфліктних ситуаціях зросла у 1,7 рази і склала 68 % від загального числа. Якщо за результатами першого тесту стиль співробітництва обрали лише 4 студенти, то після тренінгу їх стало на 20 % більше. Дослідження показало, що студенти експериментальної групи дійсно використовували у повсякденному житті прийоми ефективного спілкування у міжособистісних взаєминах.

На графіку (рис. 3.2.1.) видно, як змінилася структура розподілу студентів експериментальної групи після застосування психокорекційної програми щодо запобігання виникнення міжособистісних конфліктів серед юнаків та дівчат (студентів коледжу)

Рис. 3.2.1. Структура експериментальної групи студентів за стилями реагування в конфліктній ситуації до та після проведення психокорекції комунікативних властивостей

Контрольна група студентів за результатами повторного тестування не показала значних змін у структурі. Повторне опитування виявило сталу позицію тих респондентів, які в конфліктній ситуації обирають стиль суперництва (4 чол.) та найбільш конструктивний стиль співробітництва (7 чол.). З іншого боку, питома вага інших трьох стилів поведінки в конфлікті зазнала деяких змін. Відбулося зменшення кількості респондентів із компромісним та пристосувальницьким стилем поведінки на користь респондентів зі стилем уникнення конфлікту. Це підтверджує факт виникнення у більшості студентів потреби в створенні сприятливої безконфліктної атмосфери в групі, а також актуальність і своєчасність роботи по навчанню прийомам ефективного спілкування саме в цьому віці.

Щоб перевірити чи вдалося знизити показники рівня агресивності , була використана методика А. Басса – А. Даркі. Результати повторного дослідження представлені в таблиці 3.2.3.

Таблиця 3.2.3.

Порівняння результатів дослідження ступеня агресивності за тестом А. Басса – А. Даркі в експериментальній та контрольній групах

Ступінь агресивності	Експериментальна група				Контрольна група				Зміни в структурі, %
	тест 1		тест 2		тест 1		тест 2		у екс-пери-мен-таль-ній групі	у конт-роль-ній групі
	кіль-кість сту-дентів	у %	кіль-кість сту-дентів	у %	кіль-кість сту-дентів	у %	кіль-кість сту-дентів	у %
Дуже висока	4	16	2	8	2	8	2	8	-8	0
Висока	7	28	6	24	7	28	7	28	-4	0
Середня	7	28	8	32	6	24	7	28	+4	+4
Помірна	5	20	6	24	8	32	7	28	+4	-4
Низька	2	8	3	12	2	8	2	8	+4	0
Разом	25	100	25	100	25	100	25	100	0	0

Згідно порівняння результатів дослідження ступеня агресивності за тестом А. Басса – А. Даркі в експериментальній та контрольній групах можемо зробити висновки , що студентів експериментальної групи із дуже високою і високою агресивністю стало на 12% менше (відповідно на 8% і на 4%), в контрольній групі ці показники залишились незмінними. Проте показник середньої агресивності зріс на 4% в двох групах. В експериментальній групі збільшилась кількість студентів з показниками помірної та низької агресивності по одному студенту (разом 8%). Проте в контрольній групі показник помірної агресивності зменшився на 4%, а показники низької агресивності залишились незмінними. Згідно наших досліджень про взаємозв’язок агресивності та конфліктності, можемо сказати, що суттєве зменшення агресивності студентів експериментальної групи буде сприяти зменшенню міжособистісних конфліктів між юнаками та дівчатами.

Для реа­лізації завдань заключного етапу була вдруге застосована методика «Особистісна агресивність та конфліктність». Результати представлені в таблиці 3.2.4. (Додаток 11)

Порівняння загального рівня конфліктності в експериментальній і контрольній групі доводить, що в експериментальній групі показники загального рівня конфліктності знизились від до 10 позначень, проте є два студенти , в яких рівень загальної конфліктності зріс на 1. В контрольній групі показники рівня загальної конфліктності практично не змінилися.

Повторне використання даної методики надало можливість порівняти цифрові показники до і після проведення психокорекційних заходів. Нами було висловлено дві альтернативні гіпотези:

Н₀ – різниця оцінок конфліктності у досліджених до та після психокорекції не відрізняється від нуля.

Н₁ – різниця оцінок конфліктності у досліджених до та після психокорекції статистично значимо відрізняється від нуля.

Перевірка статистичних гіпотез здійснювалася за допомогою t-критерію Стьюдента в експериментальній групі , дані для розрахунку якого наведені в таблиці (табл.3.2.5.) (Додаток 12)

Розрахунок t-критерію Стьюдента проводився за формулою 3.2.1.(Додаток 13)

Маємо t_емп = 6,835. Порівнявши його з критичним значенням t-критерію за таблицями критичних значень [70, с. 297], отримаємо: t_кр = 3,745 _{(р= 0,001)} < t_емп = 6,835. Отже, приймається гіпотеза Н₁. Різниця в рівнях загальної конфліктності до та після проведення програми психокорекції щодо попередження міжособистісних конфліктів слід визнати статистично значимими (р = 0,001), оскільки емпіричне значення перевищує критичне значення критерію. Таким чином, проведення тренінгу щодо попередження конфліктів в експериментальній групі студентів дійсно знизило рівень загальної конфліктності досліджуваних.

З даних графіку (рис. 3.2.2.) видно, що показники властивос­тей студентів групи змістились у бік партнерських, неконфліктних характеристик.

Рис. 3.2.2. Рівень загальної конфліктності студентів експериментальної групи до та після психокорекції

Індивідуальні бесіди і спостереження за кожним студентом в ході подальшої повсякденної робочої діяльності виявили, що в них відбулися зміни в принципах взаємовідносин з іншими людьми (і не тільки з одногрупниками), що доводить наявність зміни їхніх внутрішніх установок на безконфліктну поведінку та продуктивне спілкування з іншими індивідами.

Отримані результати психокорекційних заходів показали діє­вість обраної методики. Дані заключного психодіагностичного дослідження свідчать про значне покращення психологічних якостей осіб, стосовно яких була роз­роблена психокорекційна програма.

Проведення корекційних заходів у вигляді рольових ігор та психотренінго­вих вправ надало можливість, головним чином, досягнути позитивних поведінкових змін, усунути агресивні прояви у стосунках, навчити контролювати свої емоції, проявляти толерантність під час спілкування. Це, в свою чергу, сприяло підвищенню їх вмінню безконфлікт­но поводитися в різних ситуаціях. Не менш важливим підсумком роботи стало згур­тування групи через спільні переживання, настрої, емоції, що в цілому зро­било свій внесок у підвищення дружності членів досліджуваного колективу.

Робота в групі створила можливість для кожної особи відчути на собі об’єктивно існуючу недосконалість та слабкість психічних властивостей людини у спілкуванні, що в цілому сприяло формуванню у клієнтів нових установок: схиль­ності до пробачення комунікаційних недоліків інших людей, терпимості і толерантності у стосунках з "важкими" партнерами зі спілкування, прагнення роз­вивати і вдосконалювати в подальшому власні особистісні якості.

Відповідно до цього, можна вважати, що змінивши стиль реагування у конфліктних студентів, ми, тим самим, створили умови для подальшого самостійного впровадження ними такої поведінки, використання його у повсякденному спілкуванні. На основі цього поступово, можна вважати, зміняться й інші риси особистості, і першу чергу, зменшиться конфліктність і агресивність.