4. Нежорсткі покриття

Матеріали для нежорстких покриттів поділяють на інертні (заповнювачі) та в'яжучу ("склеювальну") речовину. За інертні беруть кам'яний матеріал різної крупності та міцності (щебінь, гравій), відходи металургійної промисловості (шлаки, горілі продукти) і природні ґрунти. За в'яжучу широко використовують в'язкі та рідкі бітуми (продукти переробки нафти або сланців), дьоготь (продукт переробки вугілля), портландцементи і вапно.

Нежорсткі покриття виготовляють багатошаровими, особливо їхню штучну основу, розташовуючи товщі шари з меншою міцністю матеріалу за зменшуваними її значеннями згори вниз. Така схема відповідає згасанню напружень від колісного навантаження в глибину.

Щебеневе покриття зводять пошаровим відсипанням, поділивши структивні шари на технологічні завтовшки по 8-15 см залежно від крупності матеріалу. Конструктивний шар може складатися з декількох логічних, кожний з яких ущільнюють важкими котками. Шари самого покриття перед укочуванням насичують з поверхні розігрітим (до 180 °С) в'яжучим. Насичування буває глибоким (на 7-8 см) і полегшеним (4-6 см). и 1000 м² покриття витрати бітуму досягають 12 тис.л, а щебеню -135 м³.

Обробку в'яжучим гравію або ґрунтів для штучної основи виконують, перемішуванням складових у спеціальних машинах з подальшим пошаровий ущільненням суміші котками. Перемішування може бути безпосередньо на місці зведення покриття або в стаціонарних (пересувних) змішувальних установках. Такими способами можна приготовляти матеріал для будь-яких нежорстких покриттів та їхніх штучних основ, включаючи штучні основи жорстких покриттів. Мінімальну товщину конструктивного шару (після ущільнення) приймають рівною 8-15 см, але, не менше 1,5 см від розміру найкрупнішої фракції інертної частинки.

Завершують зведення щебеневого покриття поверхневою обробкою-створенням стійкого до зносу бітумно-кам'яного захисного килимка завтовшки 5-15 мм. Таке покриття має добру водотривкість, безпильність прийнятну довговічність, наближаючись за своїми якостями до асфальтобетону.

Асфальтобетонне покриття - один з основних видів капітального аеродромного "одягу". Являє собою ущільнену суміш, де за інертні використовують щебінь, гравій або крупний пісок, а за в'яжуче — переважно нафтові бітуми з мінеральним порошком (тонкомеленим вапняком, доломітом або доменним шлаком). За крупністю заповнювача асфальтобетон поділяють на крупнозернистий (з розмірами частинок 30-40 мм), середньозернистий (18-25 мм), дрібнозернистий (8-15 мм) і піщаний (до 5 мм). Крім цього, він буває щільним (з пористістю до 5 %) і пористим (з пористістю 5-10 %). Найміцнішим є щільний дрібнозернистий асфальто­бетон.

Асфальтобетонні суміші готують у спеціальних змішувальних установках (стаціонарних або пересувних), привозять до місця укладання (частіше самоскидами) й укладають в покриття асфальтоукладачем з ретельним ущільненням котками. Ширина захвату укладача—3-4 м. Суміш залежно від складу й в'язкості можна укладати в гарячому (100-120 °С) або теплому (70-80 °С) станах.

Такі покриття бувають одно-, дво- і тришаровими завтовшки відповідно близько 6, 12 і 18 см. Одношарове покриття обов'язково укладають на шар з кам'яних матеріалів, оброблених в'яжучим. Для попередження деформацій зсування у верхньому шарі при гальмуванні або розвороті ПК на аеродромах класу А-В покриття підсилюють армуванням. З цією метою на кінцевих ділянках ТЗПС, місцях приєднання РД до ТЗПС, в місцях систематичного запускання і випробування авіадвигунів під верхній шар покриття укладають сітки із сталевого дроту або полімерних матеріалів. До такого підсилення іноді вдаються і на МТС, де покриття зазнають тривалих статичних навантажень від ПК.

Асфальтобетонні покриття мають добрі рівність поверхні, пластичність, безпильність, зчеплення з колесами, водотривкість дозволяють здійснювати будівництво в дуже стислі строки і з повною механізацією, що спрощує їх експлуатацію і ремонт. До основних недоліків тих покриттів відносять їхні слабкі термостійкість й опірність впливу пролитих ПММ. Враховуючи ряд позитивних якостей асфальтобетону, в звинутих країнах здійснюють інтенсивний пошук шляхів удосконалення технології його приготування, укладання й усунення недоліків. Отримано чимало цікавих результатів, впровадження яких дає відчутний економічний ефект. Це ж стосується й інших видів нежорстких покриттів.