2. Історія розвитку аеропортів та аеродромів

Перехід у країні з 1992 р. на нову економічну систему, яка перебуває в стадії становлення, порушив характерну в минулому одноманітність у структурі та назвах наземних служб для всіх аеропортів, тому в підручнику наведено традиційні назви, які частіше використовують виробничники. До того ж, пояснення охоплюють лише ті методи розрахунків і в такому (як і всю навчальну інформацію), які необхідні тільки для практичної діяльності економістів, враховуючи, що студенти вже отримали певні спеціальні знання.

Проблема наземного забезпечення авіації виникла відразу з її по Спочатку мова йшла тільки про аеродроми, для яких використовували рівну фунтову поверхню іподромів, велодромів, вигонів і полігонів, прилягала невелика ділянка скромної забудови з декількома ангарами літаків. Оскільки зліт-посадку здійснювали проти вітру (а він може и будь-який напрям), аеродромам надавали у плані форму квадрата або кола.

Вимоги до аеродромів того періоду дають уявлення про умови конкурсу, оголошеного в 1913 р., на конструювання військових літаків: загальна вага корисного навантаження літака - 240 кг, швидкість польоту - менше 90 км/год; розбіг - не більше 90 м, пробіг не більше 50 м, відхиленні у бік при пробігу - не більше 6 м; аероплан повинен злітати з поораного або засіяного поля, на якому трава заввишки не менше 0,5 аршина (35 см). Спуск на зазначені поля має бути без будь-яких пошкоджень апарата.

Будівництво першого аеродрому в нашій країні розпочалося в 1909 р. силами добровільної організації - Київського товариства повітроплавателів. До початку першої світової війни Російська імперія мала вже 14 постійних аеродромів - переважно у великих містах (в Україні - у Києві, Севастополі, Одесі). Війна розкрила великі та привабливі перспективи використання авіації. Але її світове визнання й розвиток припадає на післявоєнні роки. Вітчизняна цивільна авіація сформувалася як самостійна галузь народного господарства після постанови Ради праці й оборони від 09.02.1923 р. "Про покладання технічного нагляду за повітряними лініями на Головне Управління повітряного флоту та про організацію Ради з цивільної авіації". В Україні була створена республіканська організація "Укрповітрошлях". Вона обслуговувала Україну і Крим і служила сполучною ланкою між аналогічними російською "Доброльотом" і кавказькою "Закавіа". Останні незабаром увійшла в "Укрповітрошлях", що обслуговувала весь південь СРСР і в 1930 р., в свою чергу, увійшла до складу Головного Управління Цивільного Повітряного Флоту при Раднаркомі СРСР.

Двадцяті роки стали для цивільної авіації в нашій країні швидше експериментальним періодом епізодичної поштово-транспортної служби примітивним наземним обслуговуванням літаків переважно німецького виробництва. їх використовували для патрулювання лісів, розкидання пропагандиської літератури й аерофотозйомок. Справжній розвиток цивільної авіації починається з 30-х років. На авіатраси виходять вітчизняні чотиримоторні літаки поштово-пасажирського призначення. Серед них значне місце посіли моделі літаків харківських винахідників, які виготовляли на харківському і київському заводах (а з 50-х років - й на запорізькому). Обсяг авіаційних перевезень стрімко збільшується з кожним роком. Так, в Україні приблизно 190 рейсів на кожну трасу в 1931 р. зросли в 1935 р. до 580; а кількість пасажирів за цей час - з 20 до 65 тис. осіб, а вантажообіг-з 134 до 4200 т.

Починається будівництво крупних аеропортів, аеродроми яких мають тверде покриття радіомаячні системи й автомобільне сполучення. З 1935 р. в експлуатацію впроваджуються нічні траси з регулярним обслуговуванням як території України, так і поза її межами, включаючи міжнародні. Основні лісові аеродроми розташовують через 300-600 км з обов'язковим розміщенням на кожній трасі запасних аеродромів через 30-60 км. Виникає суттєва проблема будівництва й експлуатації аеродромів і аеропортів, для і вирішення якої створюють всесоюзні трест "Цивавіабуд" і організацію "Аеропроект", які надалі розширюються за рахунок регіональних (республіканських) філіалів. Одночасно на базі ленінградських навчальних закладів починають готувати кадри середньої і вищої кваліфікації для будівництва аеродромів Тут створюють також авіаційний науково-дослідний інститут з відділом наземного обладнання.

Великий колектив наукових працівників, проектувальників і будівельників, творчо впроваджуючи досягнення в галузі шляхового, промислового і міського будівництва, гідротехніки й меліорації, вклав вагомий внесок в розробку наукової бази аеродромобудування. Слід відзначити особливий внесок фахівців Ленінграда, Москви, Харкова, а з 1972 р.- і співробітників кафедри аеропортів Київського інституту інженерів цивільної авіації. Вітчизняний досвід мав певний вплив і на міжнародну практику.

Розвиток економіки країни викликав подальше зростання обсягу авіаційних перевезень і значне удосконалення конструкції ПС, що збільшило вимоги до аеродромів. Насамперед подовжили злітно-посадкові дистанції літаків: в 1931 р,- до 1000 м, в 1940 р.- до 1500 м, а на початку 50-х років-перевищили 2500 м. Внаслідок цього кругла форма аеродрому в плані стала економічно недоцільною. Тому із середини 30-х років аеродромам починають надавати форму смуг, основним елементом яких є злітно-посадкові смуги (ЗПС), які зберігаються і в наш час. Навколо них улаштовують смуги підходів і безпеки, впроваджують систему обмеження висотних перешкод на прилеглій території, використовують водовідвідно-дренажні системи, вводять особливі вимоги до рельєфу і рівності поверхні та до планування і будівництва аеропортів і т. ін.

Постійна зміна вимог до аеродромів та аеропортів вимагає їхньої періодичної реконструкції та розширення. Так, площу Женевського аеродрому збільшували з 1922 р. дев'ять разів тільки за 30 років — з 24 до 210 га. Це типова участь усіх аеродромів у майбутньому.

Після 40-х років Україна вкрилася густою мережею аеропортів й окремих аеродромів, що охопила всі обласні, крупні адміністративні, культурні центри і деякі населені пункти. Міжнародні траси сполучили ряд аеропортів з близьким і далеким зарубіжжям. Цивільна авіація, яку використовують для різноманітних робіт у народному господарстві, перетворилася у важливу складову частину єдиної транспортної системи країни. Аеропорт став одним з основних елементів цієї системи.