1.5. Роль податків у фіскальній політиці держави

В кожній країні існує необхідність виконання суспільних задач, у виконанні яких бере участь держава. Держава вирішує ці задачі за допомогою фіскальної політики.

Фіскальна політика (від лат. фіск - імператорська казна) - це маніпулювання державним бюджетом з метою виконання державою своїх функцій.

Фіскальна політика виявляє себе у системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів держави, їх розподілі, а також у фінансовому законодавстві.

Складовими частинами фіскальної політики держави є:

- дискреційна політика, яка розглядає механізм регулювання державою своїх витрат і сфери оподаткування.

Дискреційна фіскальна політика передбачає проведення урядом заходів, спрямованих на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;

- недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), яка регулює державні доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Недискреційна фіскальна політика - це автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори - механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і процентних ставок. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.

Основні автоматичні стабілізатори:

- прогресивне оподаткування. Впливає на розмір прибутку: збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;

- соціальні виплати. При економічному піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;

- споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як доход.

Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки.

У фазі циклічного підйому доход збільшується і тому податки автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується. Вмонтована стабільність виникає тому, що в реальності податкова система забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за відрахуванням трансфертних платежів і субсидій), який змінюється пропорційно величині чистого внутрішнього продукту (ЧВП). Майже всі податки дадуть збільшення податкових надходжень зі зростанням ЧВП. Зокрема, оподаткування фізичних осіб за прогресивними ставками зі зростанням ЧВП дає більші, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. Більше того, зі зростанням ЧВП і зростанням обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватися надходження від податку на прибуток підприємств, ПДВ тощо. І, аналогічно, збільшується величина податків, якими оподатковується заробітна плата як результат того, що в ході економічного піднесення створюються нові робочі місця. Навпаки, у випадку падіння ЧВП податкові надходження від всіх цих джерел будуть падати. Трансфертні платежі (або "негативні податки") мають прямо протилежну поведінку. Виплати по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам - всі вони скорочуються під час економічного піднесення і зростають під час спаду виробництва.

Проблема виникає тоді, коли економічна ситуація в країні поєднує у собі економічний спад з інфляцією. У такому випадку необхідно одночасно вживати як стимулюючі, так і стримуючі фіскальні інструменти. Тобто маніпулювання державним бюджетом має стати таким, щоб воно ініціювало розвиток господарства без впливу на зростання цін. Суб'єкти, на яких спрямовані фіскальні дії, повинні мати впевненість щодо основних фіскальних дій держави, виражених через систему інструментів податкового регулювання. Особливо, коли суб'єкти не мають достатньої кількості нагромаджень минулих періодів для самоорганізації своїх дій.

Отже, податки як елемент фіскальної політики є вагомим важелем впливу на формування бюджетних ресурсів держави. Крім того, використовуючи податкові інструменти, держава може впливати не тільки на розмір бюджетного дефіциту, але й регулювати рівень економічного зростання країни в цілому, забезпечуючи при цьому добробут кожного громадянина.

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ