Міністерство охорони здоров’я України

Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова

Кафедра очних хвороб

Захворювання слізного апарату

Викононав: студент 4 курсу 10б групи

Пробончук Є.С.

План

Вступ

1. Анатомо-фізіологічні особливості слізного апарату.

2. Вродженні аномалії розвитку слізної залози.

3. Запалення слізної залози.

4. Синдром «сухого ока».

5. Злоякісні новоутворення слізної залози.

6. Вродженні та набуті зміни сльозовивідних шляхів.

Список використаної літератури

Вступ

Основною функцією слізного апарату ока, який складається з сльозопродукуючої та сльозовідвідної ланок, є адекватне зволоження поверхні ока, що сприяє підтриманню метаболізму рогівкового та кон’юнктивального епітелію, формуванню ідеальної в оптичному відношенні передньої поверхні рогівки, захисту від інфекційних та сторонніх агентів та вільному ковзанню повік по поверхні ока. Патологія слізного апарату проявляється у вигляді аномалій розвитку та положення, запалень, пухлин та пошкоджень слізної залози і слізних шляхів. Хворі з захворюваннями слізних органів становлять 3-6% від кількості офтальмологічних хворих. У дітей частіше мають місце аномалії розвитку та запальні процеси у слізних шляхах (приблизно 10% усіх випадків патології допоміжного апарату ока).

1.Анатомо-фізіологічні особливості слізного апарату.

Слізний апарат складається із сльозоутворюючих органів (сама слізна залоза ока з придатковими слізними залозами кон'юнктиви) та слізних шляхів (слізні точки, слізні канальці, слізний мішок і носослізний канал). Уся ця система також належить до захисного апарату ока.

Між слізною залозою та слізними шляхами розташований кон'юнкти-вальний мішок із слізним струмком (жолоб між очним яблуком і заднім ребром повіки) та слізним озером у внутрішньому куті очної щілини.

Слізна залоза — glandula lacrimalis — розташована в загли­бині верхньозовнішньої стінки орбіти позаду тарзоорбітальної фасції і скла­дається з трубчастих залозок, зібраних у часточки. Міцна сполучнотканин­на пластинка, проходячи від m.levator palpebrale до зовнішнього краю орбіти, поділяє залозу на орбітальну і пальпебральну частини. Орбіталь­на частина спереду вкрита тарзоорбітальною фасцією, а ззаду до неї без­посередньо прилягає орбітальна клітковина, відмежована тонкою фасцією. Пальпебральна частина нижнім краєм прилягає до склепіння кон'юнкти­ви і її можна побачити, вивернувши верхню повіку й спрямувавши по­гляд донизу. Кілька вивідних протоків залози відкриваються у верхньо-зовнішньому склепінні кон'юнктиви.

Слізну залозу підтримують згори сполучнотканинні тяжі (ligamentum suspeusorium glandulae lacrimalis), котрі прикріплюються до окістя верх­ньої стінки орбіти. Знизу із залозою сполучається бічний відросток зв'яз­ки, що утримує в підвішеному стані очне яблуко. Такий зв'язковий апа­рат унеможливлює опускання залози.

Кровозабезпечення слізної залози здійснює слізна артерія (a. lacrimalis), а іннервує її слізний нерв (n.lacrimalis), що має сек­реторні волокна, які почи­наються в ядрі язикогорлового нерва, проходять кана­лами лицевого і в складі ве­ликого поверхневого кам'я­нистого нерва досягають крилопіднебінного вузла. Звідти вони прямують до трійчастого нерва, сполуча­ються з його першою гілкою і разом з нею у складі слізного нерва потрап­ляють в орбіту. Симпатичні нерви разом із судинами проходять під спле­тенням, що охоплює внутрішню сонну артерію.

Секрет слізної залози — сльози (lacrime) — містить 98% води, близь­ко 0,1% білка, 0,8% мінеральних солей, трохи родоніду калію, а також епітелій, слиз, жир і лізоцим (антибіотик тваринного походження).

Початком сльозовивідних шляхів вважають слізні крапки (puncta lacrimalia) діаметром 0,5мм, розташовані на вершинах слізних сосочків (papillae lacrimales) у внутрішньому куті повік на їх задньому ребрі. Із цих крапок виходять слізні канальці (canaliculae lacrimales), просвіт яких дорівнює 0,5 мм. Спершу ці канальці (майже 2 мм) розташовуються вер­тикально, потім проходять у горизонтальній площині приблизно за 7-9 мм один від одного, перед впадінням у слізний мішок вони часто зливають­ся. Стінки канальців складаються з тонкої слизової оболонки, висланої багатошаровим епітелієм, під яким є шар еластичних і м'язових волокон, з яких у вертикальній частині канальців утворюється стискач, а в горизон­тальній площині вони розташовуються вздовж канальців.

  Слізні канальці відкриваються в слізний мішок (saccus lacrimales), ук­ритий фаcцiaльним футляром. Передню стінку мішка утворює глибокий листок фасції колового м'яза, внутрішню - окістя слізної ямки, задню — тарзоорбітальна фасція. Між нею та слізним мішком є шар м'язових во­локон Горнера. Самі стінки мішка складаються із слизової оболонки, вкри­тої двошаровим циліндричним епітелієм, і підслизової тканини. Передню стінку перетинає внутрішня зв'язка повік, вище за неї розташоване скле­піння мішка, нижче — його решта. Вертикальний розмір мішка— 1-1,5см. Його верхній кінець закінчується сліпо, міцно сполучаючись із окістям, а нижній перехо­дить у носослізний канал (canalis nasolacrimalis) зав­довжки 2-2,5 см і завширшки 3-4 мм, що відкрива­ється під нижньою носовою раковиною в нижньому носовому ході. Ви­відний отвір каналу оточений венозним сплетенням слизової оболонки носа, тому при набряканні оболонки отвір стискається і виникає сльозо­теча. Стінки каналу побудовані так само, що й стінки мішка, і містять ба­гато венозних судин.

Верхівка мішка отримує кров з артерій повік та іннервована гілочкою n.infratrochlearis від r.nasociliaris n.trigemini, нижня частина мішка та верхній відділ носослізного каналу — відгалуженням r.infraorbitalis n. maxyllaris, а нижній відділ каналу — гілочкою nasociliaris.

Механізм сльозовиведення остаточно не з'ясований. Основні моменти процесу можна подати так. Сльози виділяються у верхнє склепіння кон'­юнктиви та стікають униз під дією власної ваги, накопичуючись у слізно­му струмку (rivae lacrimalis). Моргання та самоплин сліз спрямовують їх до внутрішнього кута очної щілини, де розташоване слізне озеро (lacus lacrimalis). При стулених повіках коловий м'яз, прикріплений до передньої стінки мішка, відтягується назад, розширюючи порожнину його та ство­рюючи в ній негативний тиск. Водночас розширюються слізні канальці, і сльози всмоктуються із слізного озера в мішок. Якщо повіки відкриті, еластичні стінки мішка спадаються і сльози надходять у просвіт нососліз-ного каналу. На думку деяких учених, відведення сліз відбувається і власне відтоком їх завдяки сифонній дії слізних шляхів, носового дихання в мо­мент вдиху і гідростатичному тиску в слізному озері.

Захисна функція слізного апарату полягає саме у виділенні сльози, що справляє згубну дію на мікробів, які потрапляють до кон'юнктивального мішка, зволожує кон'юнктиву й рогівку, перешкоджаючи їх висиханню і тертю під час руху повік та ока. Рефлекторна сльозотеча у відповідь на подразнення пом'якшує дію ушкоджуючих чинників або усуває її зовсім.