1.4.Інша зарубіжна історіографія.

Безсумнівно найкраще серед європейських науковців про військове мистецтво таборитів писав Пйотр Роберт Марчак - польський історик, народився у 1973 році в м. Отвоку, закінчив історичний інститут Варшавського університету. Співпрацює з “Pregladem Historyczno-Wojskowym”. У своїй книзі⁴⁶ Марчак представляє гуситські війни в найдрібніших подробицях, акцентуючи увагу насамперед на військовій стороні проблеми і на середньовічному мистецтві війни загалом. Водночас вказує, що гусити зробили навіть “військову революцію” за допомогою нових методів боротьби і організації сучасної армії. Звичайно, автор також торкається політичних та соціально-релігійних питань.

Військовому мистецтву відведено окремий розділ(Від кам'яного муру до бойового возу⁴⁷), який поділяється на кілька параграфів. Спершу зроблено загальну характеристику військового мистецтва таборитів, далі йде параграф про кінноту, де охарактеризовано гуситську кавалерію та її озброєння. Наступний параграф присвячений піхоті, в якому детально проаналізовано захисне спорядження війська, багато видів зброї. Далі автор розглядає артилерію, бойові вози та тактику таборитів. Тут використано багато ілюстрацій, які дають змогу краще розібратися зі зброєю та артилерією. (Більшість ілюстрацій з книги З. Дробна, Я. Дурдіка і Е. Вагнера⁴⁸)

Ганс Дельбрюк — відомий німецький історик та політик, написав низку праць з військової стратегії. Найважливішою працею з цього циклу є "История военного искусства в рамках политической истории"⁴⁹. Про військове мистецтво таборитів йдеться у третьому томі цієї праці, який стосується доби Середньовіччя. Розділ присвячений нашій темі побудований таким чином, що спочатку автор викладає всю відому йому інформацію з даної теми, а потім розглядає все окремо, при чому підкреслює те, що на його думку дійсно було, а що вимисел.

В першу чергу Дельбрюк наводить дані та аналізує працю Макса Іене⁵⁰, який у свою чергу через посередництво чеського історика Палацького⁵¹ опирається на розповіді Папи Пія ІІ⁵², як на першоджерело. Іене був офіцером прусського генерального штабу, викладачем військової академії, він посилається на найкращі джерела. Але на думку Ганса Дельбрюка все описане Максом Іене є плодом фантазії. Це наприклад твердження про те ,що таборитська община поділяється на осілу та польову або військову. Перша веде господарство, забезпечує провіантом другу, а друга тільки воює і вони по черзі змінюються; те що тактика таборитів базується на зв' язаних ланцюгами возах, на яких військо атакує,та під час руху набуває різних форм, наприклад, у вигляді букв V, C, E та ін. Або те що гусити під час бою рухаються заздалегідь визначеними фігурами і частинами захоплювали вороже військо і розрізнене його розбивали⁵³.

Розвіявши, на свою думку сумнівні, свідчення автор приступив до висвітлення свого бачення картини військового мистецтва таборитів. Він чітко та зрозуміло окреслює тактику та похідний порядок таборитів, особливості розміщення табору, підкреслює те що воєначальники завжди намагалися з користю для себе використати особливості місцевості. Зроблено цікаве припущення, що таборити у своєму військовому мистецтві пройшли певну еволюцію. Що на початку воєн вони ще не могли протистояти німцям і програли їм багато битв. Але з часом таборитам вдалося створити своє своєрідне військо, яке змогло встояти перед важкоозброєними лицарями. Автор пише, про велику роль в успіху таборитів їх релігійно — національних настроїв, на основі яких натовп отримав військове виховання в дусі довіри до своїх начальників, а керівники були впевнені в своїй армії і міцно тримали її в руках. Зроблено порівняння чисельності чеського та німецького війська в окремих битвах. В таборитів Дельбрюк розрізняє 5 армій — 2 постійних та 3 ополчення, які всі разом ніколи не виступали.

Досліджуючи тему військового мистецтва таборитів потрібно ознайомитися з десертацією Макса Вульфа⁵⁴, де автор виявляє вразливість джерельної бази, яка слугує основою традиційних уявлень про ведення бою із застосуванням бойових возів.

У праці з військової історії⁵⁵ Франц Мерінг пише про гуситів у порівнянні з швейцарцями. Він підкреслює, що ті та інші вперше зуміли створити піхоту, яка змусила відступити лицарські війська. Далі йдеться про те, що військова сила гуситів була сконцентрована в комуністичному таборі в Таборі і загинула разом з ним, військова сила швейцарців зуміла продати себе за високу ціну інтересам капіталізму, який почав створюватися⁵⁶. Гуситська сила загинула, проте вона серйозно вплинула на процес розвитку військового мистецтва в країнах Європейського континенту. Точно відомо про використання гуситського військового досвіду народними масами Угорщини, Польщі, Німеччини, України⁵⁷.

Роблячи огляд історіографії про військове мистецтво таборитів слід згадати про праці присвячені гуситським полководцям — Яну Жижці, Прокопу Великому, Мікулишу з Гусі, Яну Рогачу та ін. Життя та діяльність цих людей викликали інтерес в багатьох дослідників та письменників з різних країн світу. Це такі автори як, Ф. Бартос, Л. Гофман, К. Крофта, А. Неубауер, Й. Пекаж, Й. Суста, В. Томек, Р. Урбанек, Г. Ревзін, Ж. Занд, В. Томек, В. Більбасов, А. Васільєв, С.Венгеров, Й. Мацек, Б. Рубцов, П. Вісковатов, А. Клеванов, В. Надлер, І. Пальмов, Н. Ястребов, А. Ясінский, Х. Ящуринскій, Я.Альберт, М. Граціанскій, Ф. Мерінг, В. Печіта, А. Строков, О. Шишов, Ю. Любченков, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін.

Фрідріх фон Бецольд ввійшов в історію медієвістики як автор “Історії реформації в Німеччині”⁵⁸, але в його доробку є праці з військово-політичної історії Чехії та Німеччини періоду гуситських воєн. Найвідомішою з цього циклу є праця про короля Сигізмунда та його війни проти Чехії⁵⁹, яка охоплює величезну кількість матеріалів. Тут Бецольд говорить, що причина поразки імперських військ полягає тільки у військовій стороні справи. Це в першу чергу недисциплінованість лицарського війська⁶⁰, відсутність єдиного командування та взаєморозуміння⁶¹, “високомірне недотримання всіх правил військового мистецтва”⁶², а також обмеженості полководницьких здібностей провідників хрестових походів.

Вагомою причиною поразки німців на думку автора був також стан німецького суспільства та держави загалом в гуситський час, зокрема сильна децентралізація німецьких територій. Слід відмітити, що Бецольд не забував і про те, що військові успіхи гуситів були пов'язані зі створенням “нового не лицарського способу ведення війни’’, який мав великий вплив на розвиток військового мистецтва в Європі.

Так би мовити ввідною працею до теми може послужити праця Френсіса Дворніка⁶³ –американського священника, історика, славіста і візантиніста чеського походження. В якій міститься розділ про чеську реформацію.