2. Системна організація власне паремійного корпусу

Однією з актуальних проблем української пареміології, як і пареміології взагалі, є також сегментація пареміологічної системи.

З погляду внутрішньої організації і використання п комунікативній практиці паремійний корпус, як і лексичний та фразеологічний, становить не довільну сукупність відповідних одиниць, а упорядковану за певними закономірностями системної організації єдність вербальних знаків різної природи, які беруть нл себе функцію посередника між навколишнім світом і об’єктивацією и мовній свідомості. З одного боку, такі вербальні знаки є відносно стабільними, бо забезпечують спілкування та взаєморозуміння між членами мовної спільноти, з іншого, - досить гнучкими, аби відображати багатогранність думок, намірів, почуттів і т. ін національного етносу.

Системна організація власне паремійного корпусу виявляється її різнопланових зв’язках між оісремо взятими одиницями та їх групами, і які об’єднуються в часткові підсистеми за істотними ознаками формальними, семантичними, функціональними і т. ін., у таких типах відношень, які кваліфікуються як парадигматичні та синтагматичні, де перші «пов’язують мовні одиниці на основі спільності / відмінності :м формою чи значенням або за тим і тим одночасно» [Українська 2000 : 423], другі - ґрунтуються на закономірностях сполучуваності мовних одиниць, установлюються «між послідовно розташованими мовними одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці ¹ мовлення або в тексті» [Українська 2000 : 545].

У парадигматичному аспекті мовні одиниці розглядають як сукупності структурних елементів, об’єднуваних у пам’яті мовців І пов’язаних відношенням протиставлення, або опозиції.

Такі системні зв’язки стають предметом спеціальних ідеографічних досліджень, які «позиціонуються як еволюційно НОВІІІІ виток розвитку мовознавчого системно-структурного напряму, що набув особливого поширення протягом XX ст.» [Картамишев 2012 : (>|, і набирають усе більшої популярності (М. Алефіренко, Л. Антроповп, Ю Балацька, Н. Грозян, М. Гурко, О. Картамишев, І. Колеснікова, П Кубедінова, Ю. Лебеденко, В. Мокієнко, Ю. Прадід, В. Ужченко та ні,), унаслідок чого і з’явилося вчення гро ієрархічні структурні ланки

І пік звані «фразеологічні макро- і мікросистеми»).

Обґрунтування теоретичних і практичних засад фразеологічних і.ікро- і мікросистем здійснив свого часу Ю. Прадід, який розробив Робочу схему основних знань про навколишній світ», шікористовувану для аналізу фразеологічного масиву, яка передбачає і и к і структурні елементи: макросистема «Всесвіт» передбачає два нрхіполя - «Жива природа» та «Нежива природа», що складаються з і цім »графічних полів: у першому разі - «Людина», «Флора», «Фауна»;

другому - «Предмети», «Явища» [Прадід 1997 : 16], Загалом же к рпрхічна класифікація, запропонована науковцем, має такий вигляд: і нііонімічний ряд —► семантична група —» семантичне поле —> м митична група —► тематичне поле —ідеографічна група —> чи ографічне поле —> архіполе. У майбутньому, очевидно,

««пропонована схема, з різними її модифікаціями, зможе "іші ііужитися й для всебічного та ґрунтовного ідеографічного опису пирсмійного корпусу. У рамках цієї ж праці спробуємо с презентувати парадигматичні відношення в пареміологічній

• и* ічїмі (передусім на прикладі зласне паремій), у вигляді

• мдифікованої ієрархічної структури, що передбачає такі елементи:

ірукгурно-семантична модель —» синонімічний ряд —> семантична пі нруна —> семантична група —> семантичне поле —> тематичне поле. Іншими словами, мінімальні семантичні підгрупи, що складаються з і мііоиімічних рядів, елементи яких організовані за певними структурно- і ' М.пп ичними моделями, формують сем античні групи, до яких можуть и полити одиниці не тільки з суміжним значенням, але й часто з

• •ім ч пнежним: Сукупність семантичних груп утворює семантичне поле, »чруктура якого передбачає існування ядра як основи мікросистеми та ін рпферійнйх зон, що, взаємодіючи з іншими полями, становлять " «і»-міологічний корпус. Семантичні поля, об’єднані спільною темою, інчірс ісіггують тематичні поля. Саме тематичний принцип покладено в пі нону систематизації розмаїтого паремійного матеріалу, починаючи пн під М. Номиса [УкрПП 1864]. Пор. також у назвах самих ичіи'міографічних праць: «Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми» ІНрмелів’я 1991]; «Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси •м| ни«, геру» [Прислів’я 1990] тощо.

Людина є вищим ступенем живих природних організмів, суб’єктом суспільно-історичної діяльності та культури, який створює матеріальні умови свого існування. Природа створила людину, людина перетворює природу. ІЕх співіснування і взаємодія є основною умовою людського життя. А тому й серед паремійного розмаїття найширше представлені ті, що входять до тематичного поля «Людина», протяжність якого, як і загалом полів, груп і т. ін., залежить від ступеня абстракції.

Ієрархічна структура пареміологічних одиниць тематичного поля «Людина» охоплює такі основні семантичні поля, до складу яких входять ті чи ті семантичні групи: