1. Особливості морфології мозку;

Головний мозок – це орган, який відіграє найбільш важливу роль у життєдіяльності людини, це орган пристосування до умов оточуючого середовища. Маса головного мозку складає 10 % маси тіла новонародженого (приблизно 350-400 г), в дітей віком 16-17 років - 2,5 % від маси тіла (близько 1300-1400 г). До 2-х років маса мозку дитини дорівнює масі мозку дорослого.Окремі частки мозку розвиваються нерівномірно (лобна і тім’яна долі ростуть швидше скроневої і потиличної). У новонароджених і дітей дошкільного віку головний мозок коротший і ширший. До 4 років ріст мозку у довжину, ширину і висоту майже рівномірний, а з 4 до 7 років найбільш інтенсивно збільшується його висота.

Морфологічні особливості головного мозку новонароджених дітей:

- мозкова тканина багата водою (91,5%);

- містить мало лецитину та інших білкових речовин, відрізняється хімічною будовою нейроглобуліну інейростроміну;

- після народження продовжується зміна форми і величини борозн і звивин, особливо енергійно вони проходять у перші 5 років життя;

- число клітин макроглії в півкулях головного мозку новонародженого таке ж, як у дорослого, але вони ще не зрілі;

- дозрівання клітин кори закінчується до 18-20 місяців, вони не мають відростків (аксонів і дендритів).

2. Особливості морфологічної діяльності мозку.

Вища регуляція всіх життєзабезпечуючих систем організму; складні форми мовної і мислительської діяльності.

Економія витрати нервової енергії, обумовлена відсутністю здатності клітин макроглії до регенерації: нервові клітини можуть знаходитись або в стані збудження або в стані гальмування. Принцип умовного рефлексу полягає у тому, що формування рефлексів проходить протягом усього життя в залежності від умов існування.

Дитина народжується з безумовними (природженими) рефлексами: харчовий; охоронний; орієнтовний; статевий. Життя людини регулюється на якісно вищому рівні, ніж у тварин – мисленням і мовною діяльністю, однак, принцип умовного рефлексу як здатність формувати відповідну реакцію організму з випередженням по відношенню до безпосереднього впливу середовища зберігається.

III.Олігофренія. Деменція.

1.Класифікації Еськіроля, Бурневіля, Вуазена, Сегена, Крепеліна, Певзнера, Сухаревої, Санте-де-Сантіса та Лебединського.

Олігофре́нія — це стан загального недорозвинення психіки в результаті спадкової обумовленості або внутрішньоутробного ураження головного мозку.

Залежно від ступеня порушення виділяються:

- дебільність;

- імбецильність;

- важка розумова субнормальність;

- ідіотія.

Олігофренія (недоумкуватість) — уроджене або виражене в ранньому віці (у перші 3 роки життя) слабоумство, виражається в недорозвиненні всієї психіки, але переважно інтелекту. Уроджене слабоумство з ознаками недорозвинення (олігофренію) прийнято відрізняти від деменції — набутого слабоумства з розладом психічної діяльності.

Деменція — стійке порушення когнітивних функцій в результаті органічного ураження мозку. Частота деменції зростає з віком: від 2% — у віці до 65 років, до 20% — у хворих 80 років і старше.

1. Порушення короткочасної та довгочасної пам'яті (за даними психіатричного інтерв'ю, суб'єктивного та об'єктивного анамнезів, нейро- та патопсихологічної діагностики).

2. Принаймні одне з наступного:

- порушення абстрактного мислення;

- порушення критики, що виявляється як нездатність будувати реальні плани

відносно оточуючих, рідних та питань, пов'язаних з роботою;

- нейропсихологічні симптоми і синдроми: афазія, апраксія, агнозія («три А»), а також порушення оптико-просторових функцій і конструктивної діяльності;

- особистісні зміни.

3. Соціальна дезадаптація у родині та на роботі.

4. Відсутність проявів делірію в період деменції.

5. Наявність органічного фактору в історії хвороби (за результатами лабораторних досліджень, аналізів і т. п.).