7. Національний рух у Галичині і Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни.

1.Вплив Першої світової війни на український національний рух.

2. Головна Українська Рада в Галичині. Союз визволення України. 3. Національний рух у підросійській україні.

Перша світова війна займає центральне місце в остаточному оформленні українського національно-визвольного і державницького рухів, тобто боротьбі українців за свої культурні та політичні права.

Початок їхніх визвольних змагань був пов'язаний із формуванням у перші місяці війни національних комітетів та військових формувань, що прагнули скористатись з воєнної ситуації для здобуття незалежності. Число українців, які домагалися цієї мети, зростало протягом усієї війни.

Головні українські партії Галичини: соціал-демокрапічна, національно-демократична і радикальна, з перших днів війни (2 серпня 1914 р.) об'єдналися у Львові у Головну Українську Раду (ГУР). ГУР очолив К. Левицький. заступниками було обрано М. Павлика і М. Ганкевича. До складу організації входило 15 осіб. ГУР ставила собі зa мету виробляти загальний напрям української політики під час Першої світової війни і створювати українські військові формування. Вона закликала усіх українців боротися за австрійську конституційну монархію проти самодержавної Росії. Українські політичні сили Наддніпрянської України в ГУР представлені члени Союзу визволення України. Головним ворогом українства політичні емігранти з Наддніпрянської України у Львові вважали Російську імперію. Цe були колишні діячі УСДРП (А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов) і «Української соціал-демократичної спілки» (М. Меленевський та О. Скоропис-Йолтуховський), Як тільки-но розпочалася Перша світова війна, вони заснували Союз визволення України, проголосивши його безпартійною громадською організацією, їхньою метою було утворення самостійної української держави.

Українському політичному таборові підросійської України в перші місяці війни бракувало єдності і позитивної політичної програми. Він перебував у цілковитій політичній розгубленості, викликаній антиукраїнськими репресіями та завоюванням російською армією Галичини. Буковини й Закарпаття. Але, з-іншого боку, перебування українців у складі російської армії в Галичині прискорювало їхні національне самоутвердження. Не минали безслідно заклики Австро-Угорщини і Німеччини та, на противагу їм. Росії, до пригноблених українців підніматись на боротьбу з ворогом. Маси українців починали усвідомлювати, що ворогом для них є і Росія, і Австрія.

Відступ російської армії у 1915 р, змінив психологічний клімат. Спровокована воєнною поразкою хвиля антиурядової критики в Росії дозволила українським лідерам піднести і свій голос Групи національно свідомої інтелігенції з Києва, Полтави, Харкова, Катеринослава, Одеси й Чернігова у другій половині 1915 р. - на початку 1916 р. надіслали на адресу депутатів Думи та міністерства освіти пам'ятні записки й петиції з вимогами відновній політичні та культурні права українців. Найбільш радикальні вимагали надати Україні автономію на тих же засадах, які російський уряд обіцяв Польщі.

Настрої українських лідерів наприкінці війни добре передає декларація Ради Товариства українських поступовців ( ТУП ) «Наша позиція» (грудень 1916 р.). У ній проголошувалась нейтральна позиція українського руху до обох воюючих сторін, «бо жодна з них не могла викликати співчуття ні цілями, ані способами боротьби».

Своїх союзників ТУП вбачало в неросійських національних групах, які виступали за перебудову Російської імперії на автономно-федеративних засадах. Зимою 1915 - весною 1916 р у Петрограді відбулися зустрічі лідерів національних неросійських груп — українців, євреїв, поляків, фінів та ін. На одній з них навіть ухвалили рішення повернути російські війська з Карпат. Український діяч М. Славінський, учасник цих зустрічей, запропонував створити комітет автоно-містів-федералістів із двома представниками від кожного національного руху, що прагнуть до автономії. Певною мірою ці петроградські зустрічі заклали основи для політичних вимог українського руху в 1917 р.

Поряд із цими легальними і напівлегальними кроками в українському політичному житті активно йшло формування нелегальних структур. Найбільшу активність проявила соціалістична молодь, передовсім - українські соціал-демократи, їхня агітація під гаслами «Гель війну!». «Хай живе автономія України!» знаходила відгук серед найбільш національно свідомих і революційно налаштованих українських солдатів і робітників. Українські студенти Петрограда зуміли налагодити постійний зв'язок з українськими солдатами столичної військової залоги. Цe, здавалося б, дрібничкове досягнення відіграло важливу роль у перші дні революційних подій у Росії в лютому 1917р.

Напередодні російської революції 1917 р український рух мав політичну програму, певні політичні та військові структури. Він набрав досвіду організації й агітації та міг сподіватися на підтримку українського населення та інших неросійських рухів у Росії. Це не були надто великі успіхи. Але вони були не такими вже й малими з огляду на ті тяжкі випробування, через які довелося пройти рухові за три з половиною роки Першої світової війни.