58. Україна в міжнародних організаціях. Кінець хх- поч. Ххi ст.

За умов розпаду СРСР й утворення СНД Україна, здобувши незалежність, одразу ж стала складовою цієї регіональної організації. З самого початку створення СНД Україна прагнула до побудови міждержавних стосунків на двосторонній основі. Наша країна блокувала рішення, які були спрямовані на створення наддержавних структур, що обмежували її незалежність і самостійність. Так, із 600 документів, підписаних за перших 5 років існування СНД, Україна підписала 74% і брала вибіркову участь у статутних міждержавних, міжгалузевих і галузевих органах співдружності (у 58 з 90). Головним інтересом, що обстоювала "Україна в СНД, було створення зони вільної торгівлі. В рамках цієї політики Україна відмовилася підписати статут СНД, проте у 1994 р. приєдналася до економічного союзу як асоційований член.

У 90-ті роки країнам СНД відводилося значне місце у зовнішній торгівлі країни. Наприкінці 90-х років їх частка у зовнішній торгівлі України перевищувала 60 %, тоді як частка європейських країн складала лише 31- 32 %.

У 2004 р. Україна з вимогою якнайшвидшого створення зони вільної торгівлі приєдналась до Євроазійського економічного простору (ЄЕП), і який увійшли Росія, Білорусь, Казахстан. Однак через розбіжності інтересів реалізація угоди загальмувалася.

Крім розбудови взаємовідносин в рамках СНД, Україна прагнула до :творення та участі в регіональних міждержавних об'єднаннях, маючи на леті поглиблення торгово-економічних зв'язків і зміцнення економічної незалежності. 1992 р. за участю України була створена така регіональна міжнародна організація, як Парламентська асамблея чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС), в яку увійшли 11 країн Причорно­морського басейну.

З 1996 р. Україна стала членом ще однієї з молодих європейських ор­ганізацій — Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), до якої увійшло 15 країн Центральної та Східної Європи. Співробітництво, що здійснюєть­ся в рамках ЦЄІ, передбачало пошуки шляхів спільного розвитку в таких галузях, як транспорт, зв'язок, енергетика, довкілля і екологічна безпе­ка, наука і технології, сільське господарство, статистика, інформація та культура.

Після здобуття незалежності Україна розпочала активно діяти в напря­мі інтеграції у європейський простір. У липні 1992 р. Президент України JI. Кравчук в ході візиту до столиці Фінляндії підписав Гельсінкський заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). У тому ж місяці в Парижі Україна також взяла участь у підписанні державами-учасницями Гельсінкського процесу Декларації «Виклик часу пере­мін». Це засвідчило, що Україна стала повноправним членом НБСЄ, яка з 1995 р. одержала назву «Організація з безпеки і співробітництва в Європі» (ОБСЄ).

Україна прагнула до зміцнення міжнародних зв'язків з іншими автори­тетними європейськими структурами. Важливою віхою на цьому шляху був вступ України до Ради Європи. І з цим завданням, хоч і через деякий час, Україна перша з держав СНД успішно впоралася.

У листопаді 1995 р. Україна стала 37-м членом Ради Європи (РЄ). Україна брала на себе зобов'язання дотримуватися прав людини, а в разі порушення 11 громадяни тепер могли звертатися по захист своїх прав до Європейського суду, рішення якого є обов'язковими для виконання в державах — членах Ради Європи. Україна приєдналася до 150 конвенцій, що діяли в країнах РЄ, й повинна була протягом 3 років привести у відповідність з ними власне законодавство, ввести інститут спеціального уповноваженого з прав люди­ни омбудсмена.

-

У 1994 р. Україна підписала угоду про співпрацю з Європейським Союзом (ЄЄ). Договір передбачав: збільшення вдвічі українського експорту сталі до країн ЄС, надання нашій державі фінансової допомоги в 1995 — 1996 pp. у розмірі 85 млн. евро. Однак переговори щодо вступу України до ЄС як повноправного члена ускладнювалися. Це пояснювалося неготовністю України, невідповідністю соціально-економічного, політичного життя та правової системи європейським стандартам. Навесні 2005 p. у зв'язку з кризою в ЄС інтеграцію України до цього об'єднання відкладено на пени значений строк.

У межах євроатлантичного вектору зовнішньої політики у лютому 1991 р, Україна приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру». 9 лип­ня 1997 p. у Мадриді було підписано «Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО». Угода передбачала: проведення спільних навчань військовослужбовців, використання науково-технічних досягнень НАТО, проведення спільних миротворчих акцій. З метою ефективної реалізації угоди у 1998 р. в Києві було відкрито офіс військового представництва НАТО.

Будучи однією з країн-співзасновниць ООН, Україна будувала свою міжнародну діяльність винятково на рішеннях і деклараціях та під егідою цієї авторитетної світової організації. Усі рішення союзів країн чи окремих держав не повинні були суперечити базовим принципам ООН. У 1997 р. міністр закордонних справ України Г. Удовенко був обраний Головою Генеральної Асамблеї ООН, що свідчило про високий авторитет нашої держави в цій організації. Україна брала активну участь у миротворчих акціях в Анголі. Боснії та Герцеговині, Гватемалі, Лівані, Хорватії, Сьєрра-Леоне та інших країнах. За 90-ті роки у миротворчих операціях було задіяно 10 тис. укрїнських солдатів і офіцерів, які, ризикуючи своїм життям, заробили в бюджет країни понад 70 млн. доларів.

На початку XXI ст. під час війни Афганістані та Іраку приєдналися до сил антитерористичної коаліції. Після загибелі наших вояків таборі Зулу м. Сувейра (Ірак) народні депутати у Верховній Раді порушили питання про виведення українських миротворців з Іраку.

Зверніться до джерел.

Із статті «Ротація і скорочення контингенту» з газети «Урядовий кур'єр»:

«До Києва та Миколаєва з Республіки Ірак прибули літаками Іл-76 останні дві групи українських миротворців зі складу 7-ї окремої механізованої бригади ЗС України ... загальною кількістю — 103 чоловіки.

Усього під час ротації здійснено 42 авіарейси. На Батьківщину повернулися 1394 миротворці. На зміну особовому складу 7-ї окремої механізованої бригади до Іраку відбули 54 військовослужбовці та 41 військовий радник, які служитимуть у штабах військових сруктур Багатонаціональних сил. Загальна кількість миротворчого контингенту України Іраку зменшилася на 700 військовослужбовців.

В пам'ять про загиблих у базовому таборі Зулу з ініціативи жителів міста Сувейра збудовано пам'ятник. Такого в історії коаліційних сил ще не було. Це, безумовно, свідчить про ставлення місцевого населення до українських миротворців».

Україна активно співпрацювала з міжнародними фінансовими структурами — Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародним валютним фондом (МВФ), Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР).

Безумовно, 90-ті роки XX ст. — початок XXI ст. можна вважати періодом успішного просування України до багатостороннього співробітництва з різними країнами та міжнародними організаціями. Україна здобула визнання світового співтовариства. Успішно відбувався процес інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур. Було досягнуто певного консенсусу з найближчими сусідами, насамперед з Росією. Вдалося протистояти перетворенню СНД у наддержавну структуру. Проте економічний стан країни часто спонукав уряд шукати за кордоном додаткові джерела фінансування для вирішення гострих соціально-економічних проблем, що заважало розбудові рівноправних партнерських стосунків і приводило до зростання зовнішнього боргу країни.