57. Основні принципи зовнішньої політики незалежної України. Ядерне роззброєння.

Після здобуття незалежності Україна стала повноправним суб'єктом міжнародних відносин, під якими розуміють сукупність економічних, по­літичних, культурних, ідеологічних міждержавних стосунків, як на дво­сторонній,, багатосторонній основі, так і в межах світових і регіональних організацій, на основі яких складається система міжнародного порядку. Характер участі суверенної країни, напрямів її діяльності у міжнародних відносинах залежить від принципів зовнішньої політики, які визначає дер­жава. Контури майбутньої зовнішньої політики України були окреслені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Зверніться до джерел

З Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p.:

«Українська PCP урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у воєнних блоках і дотримується трьох не­ядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї

Проведення самостійної зовнішньої політики можливе лише за умов ви­знання світом незалежності держави. Це сталося після грудневого 1991 р. Всеукраїнського референдуму та виборів президента. Вже 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Польща і Канада; 3 грудня — Угорщина; 4 грудня — Литва і Латвія; 5 грудня — Грузія, Аргентина, Болівія, Болга­рія, Росія, Хорватія. До кінця грудня незалежність України було визнано 68 державами. У 1992 р. Україну визнали ще 64 держави. У 2005 р. Україна мала торговельно-економічні стосунки з 176 країнами світу.

Після міжнародного визнання України перед незалежною державою по­стало питання про формування зовнішньополітичної стратегії, яка визна­чала б мету, принципи та основні напрями її діяльності на міжнародній арені. Обговорення цього питання тривало 1,5 року. Лише 3 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила Основні напрями зовнішньої політики України.

За цим документом зовнішня політика України будувалася на принци­пах рівноправності, взаємовигідного співробітництва, нейтралітету, нерозповсюдження ядерної зброї.

Після розпаду СРСР Україна стала третьою державою у світі за потужніс­тю ядерного потенціалу. Однак відповідно до проголошеного в Декларації про державний суверенітет України прагнення держави стати без'ядерною, позаблоковою країною цей потенціал мав бути ліквідований. До того ж за умов економічної кризи республіка не мала коштів ані на обслуговуван­ня, ані навіть на демонтаж майже 2000 тактичних ядерних боєголовок і 176 міжконтинентальних балістичних ракет та інших стартових майданчи­ків. Для ядерного роззброєння України була потрібна фінансова допомога світового співтовариства.

23 травня 1992 р. Україна разом з Білоруссю, Казахстаном, Росією та США підписала Лісабонський протокол про приєднання до міжнародного Договору про стратегічне наступальне озброєння «СТАРТ-1». За цим документом Україна мала скоротити 36 % загальної кількості ракет-носіїв і 42% ядерних бойових зарядів.

У Верховній Раді розгорнулася гостра дискусія щодо ратифікації Дого­вору «СТАРТ-1», оскільки демонтаж ядерної зброї потребував додаткових витрат з державного бюджету України на суму 2,8 млрд. доларів. До того ж, у цей момент загострилися українсько-російські відносини після того, як Державна Дума Росії заявила про територіальні претензії щодо Криму. Чистина депутатів, зокрема представники НРУ виступали проти вивезення ядерної зброї на територію Росії й вважали негайний вступ до НАТО гарантією безпеки України. Пропрезидентські фракції посіли вичікувальну позицію, обмежуючись деклараціями і намагаючись утримуватись від реальних кроків до ядерного роззброєння.

Лише через 1,5 року після підписання Лісабонського протоколу 18 листопада 1993 року договір «СТАРТ-1» був ратифікований Верховною Радою.

Зверніться до джерел

Історики Ф. Турченко, П. Панченко, С. Тимченко про процес ядерного роз­зброєння України:

«В січні 1994 р. у Москві було підписано тристоронню угоду між Україною, Росією та США. Нею визначались умови компенсації за вивезену зброю та розміри допомоги найми державі. США і Росія фактично ставали гарантами України. Вказана угода стала „право вою основою" повного ядерного роззброєння».

Восени 1994 р. Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. Такі гарантії надавали Україні Росія, США та Велика Британія, які взяли на себе зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від економічного і політичного тиску у власних інтересах. 1 червня 1996 року завершився процес вивезення з території України стратегічних ядерних боєприпасів до Російської Федерації з метою їх подальшої ліквідації під контролем спостерігачів з України.

Водночас, здійснюючи політику роззброєння, Україна налагоджувала дружні відносини із західними сусідами. Це, на думку керівництва держави, повинно було прискорити процес інтеграції України у загальноєвропейські структури. У грудні 1991 р. Україна підписала договір з Угорщиною про основи добросусідських відносин та співпрацю. У 1992 р. було укладеш договір про добросусідство з Польщею, у 1995 р. — з Чехією.

Складними були українсько-російські відносини, які періодично загострювались у зв'язку з питаннями економічної інтеграції в межах СНД.

Зверніться до джерел

Історик С. Кульчицький про українсько-російські відносини:

«Підтримуючи курс на економічне зближення в рамках СНД, який був життєво необхідним для України, її керівництво на чолі з Л. Кравчуком уважно слідкувало за тим, що співдружність країн не переросла у воєнно-політичний блок, а тим більше — у новий варіант Радянського Союзу.

У червні і серпні 1992 р. Л. Кравчук і Б. Єльцин на зустрічах у Криму досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на п'ятирічний період. Отже, перемогла точка зору російської сторони. Домовленість не розв’язувала проблеми, але зменшила напруженість між двома країнами.»

Країни Заходу та США не поспішали приймати Україну у свої структури. В першій полонині 90-х років сторони обмінювалися заявами про наміри співробітництва.

З обранням у 1994 р. Президента Л. Кучми у зовнішньополітичному курсі відбулася зміна пріоритетів. Ще у передвиборчій кампанії базовим принципом зовнішньої політики України, що її проголошував Л. Кучма, був прагматизм — орієнтація зовнішньої політики не на ті чи інші країни групи країн), а на національні, насамперед економічні, інтереси України.

Нове українське керівництво вважало своїм стратегічним завданням розв'язання спірних питань українсько-російських відносин. Після тривалих переговорів 30 — 31 травня 1997 р. було підписано широкомасштабний «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією». Він містив 41 статтю, врегульовуючи економічні і політичні аспекти співробітництва. Строк дії договору було встановлено 10 років з автоматичним продовженням ще на 10 років.

Зверніться до джерел

З Договору «Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росій­ською Федерацією», 31 травня 1997 р.:

«Україна і Російська Федерація, далі „Високі Договірні Сторони",

спираючись на тісні зв'язки, що історично склалися, відносини дружби і співробітництва між народами України і Росії...

Стаття 1 ...засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві.

Стаття 2 ...поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів.

Стаття 8 ...розвивають свої відносини у сфері військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення державної безпеки, а також співробітництва з прикордонних питань, митної справи, експортного та імміграційного контролю на основі окремих угод».

За договором 1997 р. Росія визнала Україну в її існуючих кордонах, але подальший перебіг подій показав незавершеність спірних проблем щодо кордонів між Україною і Росією. Восени 2003 р. російсько-українські відносини загострилися навколо острова Тузла та з питань використання азовського моря. Після тривалих переговорів обидві країни домовилися вважати Азовське море внутрішнім морем обох держав. В той же час проблема острова Тузла залишилася невирішеною.

Дружні відносини склалися між Україною та Молдовою. 11 — 12 берез­ні 1997 р. у Кишиневі була підписана «Декларація про основні принципи митного союзу України й Молдови». Україна виступила гарантом у розблокуванні конфлікту в Придністров'ї.

Успішно розвивались українсько-білоруські відносини. На зустрічі у Києві 13 травня 1997 р. Л. Кучма й А. Лукашенко підписали договір про українсько-білоруський кордон, про взаємодопомогу в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи.

Далеко не просто складалися відносини з Румунією, яка вимагала відторгнення від України Північної Буковини, Холмщини, Придунайського раю, що ввійшли до складу УРСР в 1940 р. згідно з пактом Молотова-Ріббентропа та острова Зміїний, зайнятого радянськими військами під чиє Великої Вітчизняної війни. Українсько-румунські переговори з перервами тривали до середини 1997 р. Після багатьох дипломатичних нот, направлених Міністерством закордонних справ України до Бухаресту, влада Румунії нарешті визнала кордони з Україною. 2 червня 1997 p. у Констанці був підписаний договір про дружбу і співробітництво між Рyмунією й Україною. Він врегульовував більшість територіальних питань та передбачав співробітництво в культурно-національній галузі. Сторони зобов'язалися створити належні умови для румун в Україні й українців у Румунії.

У травні 1997 р. було ухвалено заяву президентів Польщі й України «До порозуміння і єднання». Обидві сторони продемонстрували бажання за­крити трагічні сторінки минулого у відносинах між державами. Важливою подією в цьому питанні стало відкриття меморіалу воїнам Української Галицької армії і польських військових поховань 1918 — 1920 років на Личаківському цвинтарі у Львові в червні 2005 p., де були присутні український і польський президенти.

Зовнішньополітичний прагматизм передбачав і поглиблення співробітництва з країнами Заходу і США. Так, у 1997 році під час офіційного візиту Президента України в США було створено міждержавну комісію, що обговорювала питання економічного співробітництва у галузі сільського господарства, торгівлі, енергетики, охорони навколишнього середовища тощо. У травні 1998 р. Україна і США підписали угоду про співробітництво в галузі використання ядерної енергії, що давала змогу на основі американських технологій та фінансування створити закритий цикл виробництва ядерного палива.

На початку XXI ст. відносини з країнами Заходу та США погіршилися. Це було пов'язано з порушеннями в Україні свободи слова у галузі засобів масової інформації (ЗМІ), порушеннями законів про інтелектуальну власність (комп'ютерні програми та ін.), обмеженням експорту української сталі на європейські та американські ринки тощо.

Важливими для України були взаємовигідні стосунки з Канадою (бо там величезна українська діаспора), країнами Азії, Африки, Латинської Америки. На початку XXI ст. активізувалися відносини з Китаєм.