55. Екологічні проблеми та пошуки шляхів покращення стану навколишнього середовища наприкінці хх - на початку ххi ст.

Екологічна ситуація наприкінці XX — на початку XXI ст. виявилась для України надзвичайно складною. Впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів при звели до суттєвих змін у житті суспільства. Прагнення людей досягати високих економічних результатів супроводжувалось не тільки зрушеннями природному середовищі, а й явищами, яких суспільство не очікувало.

Свідченням тому — наслідки Чорнобильської катастрофи, подолання яких буде здійснюватися протягом тривалого часу і вимагатиме великого фінансування.

Гострою екологічною проблемою для України стало забруднення атмосфери. Основними забруднювачами повітря є промислові підприємств і транспорт. Особливо болючим виявилось питання охорони повітряного басейну в індустріальних регіонах, де енергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля, осередках хімічної та металургійної промисловості. У 24 великих містах України (Київ, Харків, Одеса, Севастополь та ін. шкідливі викиди у повітря від автотранспорту перевищили 50 % загального забруднення. У таких регіонах населення потерпає від кислотних дощів та пилового забруднення, які призводять до погіршення стану здоров'я людей

Актуальною проблемою для України виявилась охорона водних ресурсів. Забезпечення населення якісною питною водою останніми роками набуло особливої гостроти. Найбільшими забруднювачами вод України (у відсотках від усього обсягу зливу в ріки) є: електроенергетика 43 %, комунальне господарство 19,5%, сільське господарство 16,6%, чорна металургія 9%, хімія і нафтохімія 3%, інші 8,9%. Вода у більшості річок класифікується як забруднена і брудна за хімічними та бактеріальними показниками.

Важливою проблемою природокористування в Україні стало споживацьке відношення до землі з метою подолання продовольчого дефіциту та збільшення технічної сировини. Розораність сільськогосподарських угідь досягла 72%, а в окремих регіонах перевищувала 88%. Здійснюється виснаження ґрунтів, їх ерозія та забруднення різними хімічними сполуками що вносяться при удобрюванні. Найбільшої гостроти ця проблема досягла в середині 90-х років, коли до України почали у великих обсягах надходити імпортні пестициди, які заборонені на Заході. Вони використовуванні в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестицидів та екологічну неосвіченість аграріїв. Надзвичайно гостро постало для населення України питання забруднення території хімічними речовина ми від об'єктів військового призначення. У 2000 р. у кількох селах на Миколаївщині сталося масове захворювання людей на токсидермію. Під час розслідування спалаху хвороби з'ясувалося, що причиною є забруднені території технічними відходами військових об'єктів. Аналогічні інциденти, пов'язані з невпорядкованістю зберігання токсичних речовин на військових об'єктах, спостерігалися й в інших регіонах. Влада вимушена була докладати значних зусиль, спрямованих на посилення контролю за потенційно небезпечними об'єктами та проведення обстежень екологічного стану прилеглих до них територій.

Вирішення проблеми поліпшення довкілля та природного середовищі і на території України в умовах незалежності було розпочато з експертизи екологів. Вони склали карту, на основі якої робився висновок, що більшість території нашої країни є забруднена. Наступним кроком у розв'язанні проблем навколишнього середовища стало визначення науковцями та керівництвом держави першочергових регіонів, де ситуація була критичною і які мали найбільше соціально-економічне значення для України. Такими регіонами визнано Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський та Азово-Чорноморський із річкою Дніпро. В усіх цих регіонах виявився цілий комплекс екологічних проблем, проте кожний із них мав ще й свою власну головну проблему. В Азово-Чорноморському регіоні — це забруднення вод, у Донецько-Придніпровському — техногенне забруднення атмосфери та ґрунту, на Поліссі — наслідки меліорації й осушування боліт, а також Чорнобильської катастрофи, в Українських Карпатах — винищення й деградація лісів і полонин.

У перші роки незалежності України координуючу роль у розв'язанні екологічних проблем здійснювало відповідне міністерство, яке з 2000 р. одержало назву Міністерство екології та природних ресурсів. У нових умовах було розгорнуто реформування природоохоронної діяльності, що передбачало перехід від адміністративних до ринкових методів управління. Держава визначила оплату за розробку природних ресурсів та родовищ і відшкодування за забруднення середовища. В Україні створювалась нова система фінансування охорони довкілля. Реформування управління приро­докористування і природоохоронної діяльності в Україні здійснювалось з урахуванням досвіду розвинених країн світу.

Значною подією на шляху до покращення екологічної ситуації в рес­публіці стало прийняття у 1998 р. Верховною Радою постанови «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, викорис­тання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

Зверніться до джерел

З постанови Верховної Ради України «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпе­чення екологічної безпеки», 5 березня 1998 р.:

«До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природ­них ресурсів належать:

• гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобиль­ській АЕС;

• поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

• будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналі­заційних споруд;

• запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

• формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисло­вості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

• збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа».

У процесі реформування системи охорони довкілля розроблялися нові механізми впливу на якісні зрушення у сфері екології.

Зверніться до джерел

Історик Л. Ковпак про заходи держави до порушників охорони довкілля та природного середовища:

«У 2000 р. Управлінням екології та природних ресурсів у Донецькій області забруднювачам повітря було пред'явлено понад 40 претензій на загальну суму близько 300 тис. грн., на за порушення вимог водного законодавства накладено штрафи в обсязі 166 тис. грн.» І

На початку XXI ст. державна політика природокористування планува­лася так, щоб це не суперечило збереженню й поліпшенню якості навко­лишнього природного середовища. Останніми роками активізувався процес переходу до екологозбалансованої розбудови держави. Накопичено позитивний досвід поліпшення якості питної води у містах і селищах України. На реалізацію цієї програми держава виділила значні кошти. У 2001р. в Києві було введено вдію 120 бюверів у різних районах столиці, де мешканці могли безкоштовно користуватися якісною питною водою. Водночас держа­ва асигнувала 356 млн. грн.. на реконструкцію водогонів і очисних каналіза­ційних споруд у Запоріжжі, Львові, Севастополі та інших містах України.

Важливим напрямом екологічної політики держави стало збереження біологічного та ландшафтного розмаїття. Останнім часом в Україні збіль­шилась кількість заповідників. У 2001 р. природно-заповідний фонд рес­публіки зріс до 4% її території (у 1996 р. цей показник становив 3,2%). Ознакою розвитку екологічної політики держави стало залучення до при­родоохоронної діяльності громадськості. У 2001 р. в Україні діяло понад 400 громадських організацій, які опікувались захистом природи. Найбільш потужною серед них стала організація «Зелений світ», яка спиралася на 97 регіональних осередків по всій Україні.

За участі державних установ та громадських організацій на місцях про­водились заходи та акції, спрямовані на покращення природного середови­ща: День Землі, День довкілля, День без автомобіля, Жива вода, Джерело та ін. Громадськість, студенти, школярі долучались до наведення порядку на вулицях, парках, розчищали береги річок, озер, брали участь у висаджу­ванні дерев, розвішуванні шпаківниць і годівниць для птахів тощо.

Природоохоронна політика України орієнтована не тільки на внутріш­ні потреби. Вона враховує й глобальні екологічні проблеми. Сьогодні наша держава є учасником понад 20 міжнародних конвенцій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, а також більше десятка двосторонніх угод у цій сфері.