54. Основні тенденції розвитку науки на початку ххi ст. В Україні.

На момент здобуття незалежності Україна мала потужний науковий потенціал. На початку 90-х років діяло 1300 наукових установ. У галузі науки й наукового обслуговування було зайнято близько 500 тис. осіб, зокрема понад 80 тис. докторів й кандидатів наук, що відповідало рівню таких країн, як Англія, Німеччина, Франція. За деякими напрямами досліджень українські вчені випереджали окремі розвинені країни світу.

Головним науковим центром, як і раніше, залишалася Академія наук, що у 1994 р. одержала статус національної. Відбулася реорганізація науко­вих установ, системи управління науковою сферою.

Зверніться до джерел

Історики В. Баран та В. Даниленко про реорганізацію наукової галузі:

«Йшло перегрупування наукових сил. Створено Міністерство України у справах науки і технологій, стала діяти Українська наукова асоціація (УНА), покликана сприянню відродженню української науки та виведенню її на світовий рівень. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук, низка інших галузевих академій. Виник ряд досліднх інститутів та центрів як громадських об'єднань науковців, наукових товариств».

Відкрилися нові суспільствознавчі інститути: української мови, народознавства, сходознавства, археографії ім. М. Грушевського. У 1992 р. утворилася Вища атестаційна комісія України (ВАК), яка до 1997 р. при­своїла наукові ступені кандидатів наук понад 10400 особам, докторів наук — понад 2600. Розгорнулися дослідження в нових галузях, а саме: нейрофізіологія, ендокринологія, молекулярна біологія тощо. Проводилися різноманітні дослідження, пов'язані з освоєнням космосу.

Українські науковці успішно діяли й на рівні міжнародного співробіт­ництва. Лише 1994 р. у США, Німеччині та інших країнах вийшло понад 20 монографій вчених НАН України.

Разом з тим за умов економічної кризи у науковій сфері проявились і негативні явища.

Витрати на науку у відношенні до ВВП

Рік	1990	1991	1994	1995	1997	2000	2002
% ВВП	3,1	2,5	1.4	0,6	0,6	0,3	0,29

Зверніться до джерел

Історик Л. Шевченко про матеріальне становище науковців:

«Водночас частка бюджетних асигнувань, затверджених Верховною Радою України на науку, на 1995 р. становила 0,6% валового національного продукту (ВНП). Та й вони не виплачувалися місяцями. Скажімо, станом на квітень 1997 р. співробітники Інституту історії HAH України не отримали зарплату за 6,5 місяців 1996 р., більш як за два місяці ще 1995 р. і за лютий та березень 1997 р., тобто за 10,5 місяців. І в такому стані перебували співробітники багатьох наукових інститутів. Для порівняння зазначимо: у зарубіжних країнах відрахування на розвиток науки становили 3 — 5% ВВП».

Кількість працівників у наукових організаціях Національної академії наук України

Роки	Працівники основної діяльності	Фахівці, що виконують науково-дослідні роботи	Допоміжний персонал
1991	63 466	41 368	13014
1992	57 912	37 596	12 334
1993	54 129	34 963	9089
1994	49 771	31 472	9214

Кількість працівників зайнятих у науковій сфері у 2002 р. у порівнянні з 1990 р. скоротилася більш ніж у 2 рази. На Захід виїжджали українські гене­тики, фізіологи, біохіміки, фізики-ядерники та ін. Тільки за 1990 — 1996 рр. за кордон виїхало 5600 науковців. Щороку внаслідок еміграції Україна втра­чала близько 10 тис. дипломованих спеціалістів. Зростав і внутрішній «відплив умів». Понад 20 % науковців перейшли до комерційних структур.

Нагромадилися серйозні проблеми н Академії наук України. Орієнтація на прикладі розробки супроваджувалася падінням престижності фундаментальних досліджень. Низький рівень фінансування створював великі труднощі й у матеріально-технічному та кадровому забезпеченні науки. Ситуація змінилася на краще лише на початку XXI ст..

У середині 90-х років поступово змінюється ставлення до фундаментальних досліджень в інститутах HAH України, налагоджуються її зв’язки з деякими зарубіжними науковими установами.

У 2001 — 2003 рр. певною мірою зростає фінансування наукових

досліджень, розробок в космічній галузі та ін. Так, у 2005 р. у порівнянні з попереднім витрати на науку зросли на 43 %.

Розгорнулася робота з написання фундаментальних праць з історії України, історії української культури, зміцнювалися зв'язки наукових закладів гуманітарного напряму з діаспорою, представники якої частково повернулися на історичну батьківщину і долучилися до державного та культурного будівництва (В. Гаврилишин, Б. Кравченко, О. Пріцак, Т. Гунчак та ін.),

З'явилися перші ознаки виходу української науки з глибокої кризи.