52. Кроки української економіки до інтеграції у європейський та світовий економічний простір.

Активна участь України в інтеграційних процесах зумовлена потребами подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господар­ства, що була наслідком політики тоталітарного правління радянської доби. Держава прагне розвивати взаємовигідні зв'язки як в секторі експорту, так і імпорту. Пріоритетними напрямами сектору експорту є:

• розвиток виробництва і пошуки ринків збуту верстатів, літаків, побутової техніки, виробів порошкової металургії, електрозварювальної техніки та інших високотехнологічних і наукомістких виробів, які відповідають сві­товому рівню;

• перетворення сільськогосподарського і продовольчого виробництва у високоефективну галузь, спроможну істотно впливати на обсяги вітчиз­няного експорту;

• розвиток торгівлі патентами, ліцензіями, різноманітними послугами, передусім транспортними, пропонуючи транзитні перевезення вантажів, нафти, газу;

• розвиток виробництва та пошук вигідних ринків збуту кольорових мета­лів, урану, що можуть посилити експортний потенціал України.

У галузі імпортної політики пріоритетними напрямами визнано переду­сім такі:

• імпорт лікувальних засобів, обладнання для медичних закладів, техніки для розвитку медичної промисловості;

• імпорт продовольства, новітньої техніки і технологій для розвитку хар­чової промисловості.

Інтеграція України у світову господарську систему передбачає вибір пріоритетного економічного простору, в якому найбільш повно можуть реалізуватися національні інтереси.

Найсприятливіший економічний простір — це країни колишнього СРСР, де є реальні можливості для активізації відносин на новій політико-економічній основі. На ринку країн СНД Україна реалізує понад 25 % ВВП і забезпечує головні свої потреби в нафті, газі, деревині, бавовні та іншої сировини. Незважаючи на те, що в 90-х роках відбулося значне скорочен­ня зовнішньоекономічних зв'язків між республіками колишнього СРСР в результаті переорієнтації їхніх торгових потоків на країни так званого далекого зарубіжжя, рівень взаємозалежності партнерів по СНД залишаєть­ся досить високим. А тому й відновлення економічних відносин між ними є найпотужнішим чинником стабілізації економіки і піднесення добробуту населення кожної з країн СНД.

Усвідомлюючи цю обставину, керівництво України здійснює заходи щодо реінтеграції на основі розроблення ефективного механізму економіч­ної взаємодії з партнерами по СНД. При цьому розвиток співробітництва здійснюється як на міждержавній основі через погодження між урядами основних параметрів взаємовідносин, так і на рівні прямих зв'язків в підприємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, спілок тощо. Надаю своїм підприємствам можливість самим встановлювати економічні зв'язки, держава тим самим створює передумови для функціонування Євроазіатської зони вільної торгівлі.

Сферу особливих економічних інтересів України становлять країни Східної Європи, передусім колишні члени Ради Економічної Взаємодопомоги (Болгарія, Угорщина, Словаччина, Чехія). Хоча зв'язки України з посткомуністичними країнами відбивали лише міждержавні відносини СРСР, вони були достатньо стійкими й ефективними, а їх активізація на новій економічній основі розширює інтеграційні перспективи для нашої держави. Розбудові таких відносин сприяє територіальна близькість, наявність відповідних транспортних комунікацій, історичні й духовні традиції тощо.

Керівництво держави орієнтувалось на оновлення виробничих зв'язків з Польщею, Болгарією, Словаччиною, Угорщиною. При цьому йшлося тільки про відновлення старих форм співробітництва. Україна намагалася співпрацювати в інвестиційній сфері, створенні спільних підприємств особливо у прикордонній смузі, спільній діяльності на ринках третіх країн.

Значні зусилля нашої держави спрямовувались на розширення зовнішньо економічних зв'язків з Європейським Союзом (ЄС), який одним з трьох головних промислових, фінансових і торгових центрів єні Як відомо, економічне співробітництво України з ЄС здійснювалось основі угоди про торгівлю між СРСР та Європейським Союзом. Причому воно нерідко мало конфронтаційно-ідеологічний характер, оскільки стримувалося ідеологічними та політичними перешкодами. Скажімо існувала заборона на передачу соціалістичним країнам, в тому числі й Україні, прогресивних технологій, торгівлю окремими товарами тощо. В сучасних умовах між Україною та ЄС досягнено домовленостей щодо усунення перешкод на шляху розвитку взаємовигідного співробітництва.

У 1992 р. Україна долучилася до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, зокрема, ставши членом Європейського банку і реконструкції і розвитку, створеного з метою допомоги країнам Східної Європи подолати комуністичне минуле. Тоді ж почалося і співробітництво з ЄС. Українське керівництво проголосило своєю стратегічною метою вступ до цієї впливової міжнародної організації. У 1994 р. була підписана, а в 1998 р. набула чинності закону Угода про партнері ті співробітництво між Україною та ЄС. У документі проголошували такі цілі співробітництва: сприяння розвитку торгівлі, інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримці зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки чи потенціалу та завершення переходу до ринкової економіки та ін. Загал стратегію ЄС щодо України було затверджено у 1999 р.

У липні 2002 р. відбувся саміт «Україна — ЄС». Основними питаннями, що обговорювалися, були питання надання Україні статусу країн ринковою економікою і асоційованого членства в ЄС. Однак за підсумками роботи саміту було прийнято рішення, що Україна поки не відповідає вимогам ЄС і не потрапляє у Сферу його діяльності. У наступні роки українське керівництво погоджувало дотримуватися політики, спрямовану на євроінтеграцію та вступ до ЄС. Вагомими досягненнями на цьому шляху стали надання нашій державі статусу країни з ринковою економікою та прийняття України в 2008 р. у Світову організацію торгівлі (СОТ).

У процесі економічної інтеграції України у світовий простір є важли­вими відносини із США. З цією державою Україну пов'язують не тільки економічні перспективи та науково-технічні зв'язки. На початку XXI ст. зросли обсяги товарообігу і прямих інвестицій, активізувалося співробітни­цтво в галузі зміцнення миру та безпеки народів, боротьби з організованою злочинністю, підготовки й перепідготовки кадрів.

Україною робляться певні кроки щодо розвитку економічних зв'язків з Ки­таєм. Значно збільшився імпорт китайських товарів, хоча експортні постав­ки в цю країну поки що мізерні. Вітчизняним виробникам необхідно більш активно пробиватися на внутрішній ринок Китаю. Україна здатна за певних умов поставляти до Китаю продукцію машинобудівного комплексу, співпра­цювати у підготовці кадрів, спільному здійсненні наукових проектів тощо.

З інтерв'ю Голови Верховної Ради України В. Литвина про перспективи еконо­мічних відносин України з Китаєм. Газета «Сільські вісті», 2005 р.:

«...Україна при сприянні Китаю може розраховувати на свою присутність в азійсько-тихоокеанському регіоні. А Україна — представляти інтереси Китаю в Європі. У нас бага­то схожих завдань співпраці з іншими країнами. Китай зацікавлений в інноваціях і робить ставку на науку, виділяючи на це величезні кошти. А в нас є величезні напрацювання, вели­чезний досвід, які наше виробництво нині не запитує. У Китаї — їх бракує. Тому ми можемо туди входити й створювати там технопарки, приходити із своїми ідеями, там готові виділя­ти на цю справу величезні кошти. Спільні підприємства ми можемо створювати й в Україні. Ми справді можемо розраховувати на величезні китайські інвестиції в нашу економіку».

Інтеграції України у міжнародну економіку сприяє розвиток відносин з міжнародними економічними та валютно-кредитними організаціями, зокрема такими, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Євро­пейський банк реконструкції і розвитку, які стали джерелами зовнішніх запозичень України на потреби її економічного розвитку.

Отже, Україна спроможна успішно будувати свої зовнішньоекономічні зв'язки на взаємовигідних умовах як з країнами близького, так і далекого зарубіжжя, інтегруючись у європейський та світовий економічний простір.