50. Проблеми політичного життя України в другій половині 90-х років хх ст. - на початку ххi ст.

Після парламентських і президентських виборів 1994 р. процес переорієн­тації і нової структуризації політичних сил тривав. Л. Кучма здійснював кро­ки до створення «партії влади» — політичних структур, які, об'єднавшись, підтримали б його діяльність. Так, Міжрегіональний блок реформ (МБР), який мав фракцію в парламенті і підтримував Л. Кучму на виборах, перетво­рився на партію, що проголосила метою якнайшвидше реформування укра­їнської економіки на засадах приватної власності, самостійності регіонів у вирішенні економічних питань, дотримання прав людини, стратегічного економічного партнерства з республіками колишнього СРСР, а в перспек­тиві — земельно-федерального устрою України. Однак поступово відбулася політична переорієнтація Л. Кучми на інші бюрократично-номенклатурні й олігархічно-кланові структури, чиї інтереси відрізнялися від програмних позицій МБР. Поступово припинила свою діяльність і сама партія.

Частина державних чиновників, бізнесменів, не згодних з політикою реформ, яку впроваджував Л. Кучма, критикуючи його за ігнорування соціальної спрямованості перетворень, перейшли до конструктивної опозиції й почали формувати власну політичну структуру. У січні 1995 р. відбувся установчий з'їзд нової партії, що обрала назву Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)).

У цілому, станом на початок 1996 р. було зареєстровано понад 40 політич­них партій, загальна кількість членів яких не перевищувала 400 тис. осіб. Ці політичні утворення умовно складали чотири основних блоки: центристський, правий націоналістичний, лівий націоналістичний, проросійський. Якщо перші три політичні блоки формували свої програми на засадах незалеж­ності України, то партії останнього напряму виступали за поступову ліквіда­цію незалежності України шляхом відновлення СРСР або створення Союзу слов'янських держав. Деякі з цих партій виступали за відділення окремих регіонів від України і поступове приєднання їх до Росії. Ідеологічні розбіжнос­ті між політичними партіями цього блоку порівняно зі спільними вимогами мали другорядне значення. Основна кількість політичних партій не знаходи­ла підтримки населення України. Як зауважували історики В. Семененко та Л. Радченоко, навесні 1998 року опитування громадської думки показали: лише 7,7% дорослих громадян України бажають бути членами яких-небудь партій.

Разом з тим, характерними ознаками цього періоду стала орієнтація партій на нагальні потреби політичного і соціально-економічного життя України. На часі стало утворення союзницьких виборчих блоків зі споріднених політичних сил, зросла тенденція до переходу від дрібнопартійності до утворення потужних партійних осередків. Спостерігалося намагання оформити «партію влади» як домінуючої політичної сили в структурах законодавчої і виконавчої влади. У різні періоди неформально «партією влади» називали СДПУ (о), НРУ, НДП та ін.

Отже, процеси політичного життя та державотворення другої половини 90-х років XX ст. — початку XXI ст. в Україні досить суперечливі. Створення за часів незалежності в Україні понад сотні політичних партій, більшість З яких виявилися неспроможними здійснювати вагомий позитивний вплив на будівництво демократичної правової держави, справляє негативне вражоення на суспільство. Як ознаку певного поліпшення становища можемо розглядати структурування найбільших політичних партій та їх об'єднань (з кінця 90 X років). Країна поступово проходила шлях від нестабільної дрібнопартійності до формування більш стабільної багатопартійної системи з елементами поляризованого плюралізму.

Такі тенденції продовжують домінувати у політичному житті країни нині. У політичному спектрі сучасної України, як і раніше, представлені ліберали, радикали, консерватори, реформатори і помірковані. Не визначеним законодавчо залишаються статус опозиційного руху, структура домінантних партій та їх взаємовідносини. Це породжує нестабільна п у суспільстві і періодичні протестні акції.

Водночас слід зазначити, що реальна багатопартійність загалом явище позитивне. Це ознака демократичності суспільства. Поєднуючи інтересі громадянського суспільства з державними, політичні партії подоланню сприяють подоланню або пом'якшенню конфліктів. Особливо це властиво сильним партіям, які не послаблюють, а, навпаки, підсилюють державу, зміцнюючи її взаємодію із суспільством. Відповідно слабкість партій обов'язково обертається слабкістю держави. Тому формування кількох впливових політичних партій, здатних запобігти політичним потрясінням і забезпечити розподіл влади між різними суспільними силами, набуло нині важливого значення.

Вкрай негативний вплив на суспільне життя і настрої населення здійснювало протистояння різних гілок влади, що загострювалося під час кожних виборів у Верховну Раду чи виборів президентських. Очевидним є і повільне зростання політичної стабільності в країні, авторитетності її владних струї тур, що пов'язано з недосконалістю законодавчих механізмів врегулювання діяльності гілок влади і корумпованістю певної їх частини.

Складність і суперечливість процесів державного будівництва, трансформації тоталітарного суспільства в демократичне зумовлюють і ризики, що виникають у зв'язку із загрозами політичній безпеці України. Слабкий ровиток демократичних інститутів, різнопланові політичні орієнтації основних політичних сил держави уможливлюють зовнішній тиск з боку окремих держав при здійсненні Україною політики захисту своїх національних інтересів.

Обов'язковою складовою будь-якого процесу державотворення є національна ідея, яка в Україні ще ґрунтовно не розроблена і чітко не визначена.