Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
pitannya_z_istoriyi_kab_6_II_kurs.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.14 Mб
Скачать

41. Ідеологізація і русифікація культурного життя в 70-80-ті роки.

Політичний курс на « злиття націй»

1. Передумови ідеологізації культурного життя в 70-80-ті роки.

2. Політичний курс на «злиття націй».

3. Нова хвиля русифікації.

4. Видавнича політика компартії в Україні. 5. Демографічні зміни.

Прихід до влади в Україні В. Щербицького на початку 70-х рр. відбувся в той час, коли вся радянська держава і її складова частина УРСР потребува­ли глибокого реформування. На цей час реформа О. Косигіна уже була забу­та, посилювалися економічні труднощі, падали темпи розвитку економі­ки відбувалася її мілітаризація, надзвичайно низьким був використання досягнень науки і техніки. Ставало все більше очевидним, що економічна стратегія «розвинутого соціалізму» мала консервативно-утопічний хара­ктер. Замість пошуків розв'язання конкретних економічних проблем перева­жна більшість ідеологів і суспільствознавців зосереджувалась на пропаганді ілюзорних, міфічних положень теорії «зрілого соціалізму». Це викликало апатію, соціальну байдужість мас і протест частини інтелігенції. На Україні належним чином не використовувався інтелектуальний і економічний потен­ціал, бо схоластична доктрина «розвинутого соціалізму», її пропаганда зату­шовували реальний світ, становище суспільства, все тонуло в пустопорожніх деклараціях і гаслах.

Реальністю, об'єктивним чинником було те, що чисельність наукових працівників СРСР на кінець 70-х рр. становила 1,3 млн. осіб. Значно збільши­лася кількість спеціалістів з вищою і середньою освітою: у 1940 — 1978 рр. вона виросла в 10 разів, а робітників і службовців — у 3,2 разу. Зросла актив­ність винахідників і раціоналізаторів. Але можливості їх не використовува­лись достатньою мірою, що демонструвало реакційність певних сторін діяль­ності керівництва країни «розвинутого соціалізму».

Особливо далеким від життя був «теоретичний» висновок про «злиття націй» і радянський народ як нову історичну спільність. Він відкидав поняття нації, народності. До того ж частина теоретиків висунула тезу про великий російський народ, а всі і інші відносила до малих, у тому числі й український. Це виключало будь-яку рівність, ущемляло, принижува­ло малі народи, звеличуючи і шовінізуючи єдину — російську націю. На основі цих «теоретичних відкриттів» у другій половині 70-х рр. розпочина­ється нова хвиля, русифікації. Розгорталася широка ідеологічна кампанія. Російська мова, що пропагувалась як засіб міжнаціонального спілкування, на практиці витискувала українську з освіти, науки, культури. Українська мова почала зникати з офіційного вжитку. Приклад місцевій партійній бюрокра­тії подав сам В. Щербицький, який виголошував свої промови російською. Призначені з Дніпропетровська міністри, інші керівники теж стали провідни­ками русифікації у своїх галузях. Надалі на всіх офіційних заходах (зборах, нарадах, сесіях Рад, починаючи від Верховної Ради тощо) престижним вва­жалося вживання російської мови і плебейством — української. Посилюва­лось повсюдне російськомовне викладання у вищих навчальних закладах, технікумах, профтехучилищах, не кажучи вже про військові училища.

Критичний стан склався в культурі. Близько 90% репертуару театрів і кінотеатрів був російським. З приходом до влади В. Щербицького відбула­ся переорієнтація видавничої політики. Якщо у 1970 р. а УРСР було видано 38,2% книг українською мовою, то в 1988 — лише 21,4%. Науко­ва, технічна, навчальна література видавалася російською мовою. За цей час кількість українських газет скоротилася з 80,9% до 70,3%. В українських школах на уроках російської мови класи ділилися на дві групи. При цьому автоматично вдвічі збільшувалась кількість годин, що відводилась на ви­вчення російської. Окрім того, вчителям російської мови виплачувалась бі­льша зарплата порівняно із вчителями української мови.

Офіційно стимулювалась зміна співвідношення українського і російсь­кого населення на користь останнього. За переписом 1989 р. росіян в Україні налічувалось 11,4 млн. осіб, що на 884 тис. більше, ніж за попереднім перепи­сом, їх частка у складі населення збільшилась з 21,2% до 22,1%. Продовжу­валась політика переселення українців у віддалені райони СРСР, тепер уже переважно добровільно. Найбільше виїхало в Тюменську область, на Кольський півострів.

Українці-випускники вищих навчальних закладів направлялися на робо­ту до Росії та інших республік СРСР. А з Росії скеровувались молоді спеціалісти-росіяни в Україну. їм надавали пільги при одержанні житла, прописці. Заохочувались міжетнічні шлюби. Діти від цих шлюбів нерідко розмовляли російською мовою і вважалися росіянами. Таким чином, попри офіційну пропаганду «злиття націй» і створення «єдиного радянського народу» відбу­валась насильна русифікація

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]