32. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50-х у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.

1. Причини спроб реформування економіки.

2. Зміни у га­лузі сільського господарства. «Кукурудзяна» кампанія. 3. Спроби реформува­ти промисловість.

4. Наслідки реформ.

1954	початок освоєння цілинних земель
1958	ліквідація МТС, продаж їхньої техніки колгоспам
1959	Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримувати худобу в містах і робітничих селищах
жовтень 1964	усунення М. Хрущова від влади

Паралельно з «відлигою» в галузі суспільно-політичного життя від­бувалось реформування економіки. Від успіхів у цій галузі залежало багато, оскільки, випередивши Захід в економічному відношенні, СРСР тим самим, зміцнив би своє внутрішнє становище і одночасно показав світові, що кому­нізм є справді передовою системою. У Кремлі в період «колективного керів­ництва» точилися гострі дебати про те, які економічні реформи, у якій послі­довності мали здійснюватись.

Найбільші труднощі переживало сільське господарство, і тому перші реформаторські заходи були спрямовані на його піднесення. А це мало важливе значення для України, основної житниці СРСР. Серед цих заходів першим було підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продук­цію: протягом 1953-1958 рр. на зерно — у 7 разів, на картоплю — у 8, продук­ти тваринництва — у 5,5 разу. У 1953 р. з колгоспів була списана їх заборгова­ність. Підвищилась оплата праці колгоспників.

У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу, Північного Кавказу. Уже в 1956 р. там працювало понад 75 тис. українських юнаків і дівчат. Однак цілинна програма, дещо збільшив­ши виробництво зерна, одночасно утверджувала екстенсивний характер ра­дянського сільського господарства. Для України це були і додаткові витрати в інтересах інших республік СРСР. Щоб далі збільшувати виробництво зерна за прикладом США, було вирішено різко розширити посівні площі під кукуру­дзу, не зважаючи на відсутність умов для цього. Якщо у 1953 р. в Україні її посіви займали близько 2,2 млн. га, то у 1955 р. за рішенням лютневого (1955) пленуму ЦК КПУ — 5,2 млн. га. У результаті в багатьох районах України сут­тєво скоротились посіви пшениці, кормових культур. Несприятливі кліматичні та інші умови призвели до незначних врожаїв кукурудзи, зменшення зернового балансу України і СРСР.

З ініціативи українського керівництва у 1958 р. відбулася ліквідація МТС і продаж їхньої техніки колгоспам, що скоротило управлінський апарат, роз­ширило їх самостійність. Непослідовністю відзначалась політика щодо підсобних господарств колгоспників. Якщо у 1953 р. їх розміри збільшува­лися, значно знижувалися податки, то в кінці 1950-х pp. запровадились неви­правдані обмеження площ присадибних ділянок, приватного тваринництва. Улітку 1959 р. прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримувати худобу в містах і робітничих селищах, вводились й інші обмежен­ня. У результаті за 1954-1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарствах в УРСР скоротилось майже на 15%, а на колгоспних ринках зменшився продаж тваринницької продукції. Часто це робилося, щоб долати «приватновласницькі настрої» колгоспників, виховувати бажання віддано працювати в колгоспах. Уже вкотре економічною доцільністю і розрахунками нехтували на догоду ідеологічним догмам, що знижувало продуктивність сіль­ського господарства. Після 1958 р. темпи розвитку сільськогосподарського виробництва не перевищували 2% на рік, виробництво продуктів тваринницт­ва майже не розвивалось, а певну кількість зерна з 1963 р. стали закупову­вати у США та інших країнах.

Значним і своєрідним було реформаторство у промисловості, яка в часи післявоєнної відбудови швидко розвивалася — до 20% приросту на рік. Оскільки бюрократизм і консерватизм зосередились у керівництві промис­ловістю, М. Хрущов намагався значно скоротити його управлінські структури. Було зменшено кількість союзних (із 30 до 20) та союзно-республіканських (із 21 до 13) міністерств, натомість збільшилась їхня кількість у республіках. Із 1953 р. до 1956 р. близько 10 тис. підприємств та установ були передані в під­порядкування Української PCP, що збільшило частку республіканської промис­ловості з 36 до 76%. Розпочато скорочення управлінських штатів на підпри­ємствах і в трестах: за 1954-1956 pp. вивільнено понад 61 тис. осіб. У лютому 1957 р. було здійснено децентралізацію управління: на місце старої системи галузевого вертикального централізованого управління постала система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловіс­тю та будівництвом у відповідних адміністративних районах. В Україні було створено 11 раднаргоспів, яким підпорядковувалась основна частина промис­лових підприємств. Тепер майже вся промисловість республіки перебувала у підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР, у тому числі раднаргоспів і Рад депута­тів трудящих. Однак нова система породила нові труднощі й проблеми, зокрема місництво, коли місцеві інтереси ставилися вище інтересів інших районів, республік; Уповільнюється технічний прогрес, знижується приріст продукції.

За територіальним принципом було також перебудовано і керівництво сільським господарством. У 1962 р. здійснено реформування і всієї комуністи­чної партії; її районні, міські й обласні парторганізації тепер ділились на про­мислові та сільські, будувалися за виробничою ознакою. Пізніше відповідні перетворення проведено в системі радянських, комсомольських та профспіл­кових органів.

Усе це спочатку сприяло нарощуванню випуску продукції. Поряд із важ­кою розвивались легка та харчова промисловості, що сприяло збільшенню товарів споживання в магазинах. За часів керівництва М. Хрущова умови життя людей в СРСР значно поліпшились. У побут увійшла техніка: телеві­зори, магнітофони, пральні машини і навіть автомобілі. Споруджувалася знач­на кількість будинків, що дозволяло десяткам тисяч людей переселятись із «комуналок», підвалів у невеликі, але окремі квартири. Значно поліпшилось становище колгоспників: виплачувались регулярні аванси, зарплати тощо.

Однак «реформаторський» хаос в економіці, часто авантюристичні експерименти і проекти призвели до значної дестабілізації соціально-побутової сфери, особливо на початку 1960-х рр. Періодично виникали дефіцити найнеобхідніших товарів, навіть хліба, що викликало масове невдо­волення політикою держави, її керівництвом. Давалася велика кількість урочи­стих обіцянок, більшість із яких залишались невиконаними: заклик «у най­ближчі роки наздогнати і перегнати США у виробництві м'яса, масла і молока на душу населення» чи програма побудови матеріально-технічної бази комуні­зму за 20 років. Усе це послужило підставою для звинувачення М. Хрущова в суб'єктивізмі та волюнтаризмі і врешті-решт усунення його від влади у жовтні 1964 р.