27. Об'єднання Західноукраїнських земель в урср та їх радянізація в 1939-1941 рр.

1. Початок Другої світової війни і вступ Червоної Армії на територію Польської держави.

2. Радянсько-німецький договір про дру­жбу і кордон.

3. Рішення Народних Зборів у Львові.

4. Радянізація західних областей України.

Результатами Мюнхенської угоди 1938 р. і пакту «Молотова — Ріббєнтропа» був початок 1 вересня 1939 р. Другої світової війни. Гітлерівська Німеччина напала на Польщу. Незважаючи на героїчний опір окремих частин польської армії, німецькі війська швидко просувалися на схід.

17 вересня 1939 р. розпочався наступ радянських військ на Польщу, названий офіційною пропагандою «визвольним походом» Червоної Армії в Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня польський уряд та головне командування виїхали за межі країни, наказавши військам не вступати в сутички з Червоною Армією. Уже 22 вересня радянські вій­ська ввійшли до Львова.

28 вересня 1939 р. радянсько-німецький військово-політичний союз був підтверджений договором про дружбу і кордон. Протягом 50 років як сам факт укладення такого договору, так і його зміст становили одну з найбільших державних таємниць СРСР. Новий договір, уточнюючи розмежувальну лінію між цими державами по території Польщі, формально підтверджував включення західноукраїнських і західнобілоруських земель до складу СРСР. Населення Радянського Союзу збільшилося на 12 млн. осіб.

У Західній Україні було інспіровано «відновлення» радянської влади. З цією метою організовано вибори (22 жовтня) та роботу Народних Зборів у Львові, які звернулись із проханням про входження до СРСР (у декларації Народних Зборів йшлося про возз'єднання з Радянською Україною). Було утворено Львівську, Тернопільську, Станіславську, Дрогобицьку, Волинську та Рівненську області.

У червні 1940 р. уряд СРСР звернувся з ультимативними вимогами до Румунії про негайне повернення Бессарабії. Радянські війська без бою всту­пили в Північну Буковину та Бессарабію. У складі УРСР було створено дві нові області — Чернівецьку та Ізмаїльську, а також проведено розмежування з новоутвореною Молдавською PCP (до складу останньої увійшли деякі істо­рично українські землі Подністров'я, які раніше належали Молдавській АРСР у складі України).

Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР та СРСР нова влада принесла на ці землі репресії та розгорнула політику радянізації. Однак була реалізована споконвічна мрія українського народу щодо возз'єднання його земель у єдиному державному утворенні.

Під терміном «радянізація» розуміють механічне перенесення на новоприєднані території усього комплексу сталінського різновиду соціа­лізму (економічної і політичної систем, управлінських структур, судо­чинства тощо) без урахування реальних потреб, традицій і можливостей тогочасного суспільства.

Процес радянізації західних областей України почався у 1939 р., був пе­рерваний у 1941 р. і відновився у 1944 р. З вересня 1939 р. формуються кері­вні структури обласних, міських, районних ланок радянських, партійних, комсомольських органів та каральних органів влади.

В економічній галузі в західних областях швидкими темпами здійснюється націоналізація промисловості, оголошуються державною власністю залізничний транспорт, уся сфера його обслуговування, ліси тощо. Великі маєтки конфіску­ються, а землі передаються у власність безземельним та малоземельним селянам. Власники підприємств, господарі (900 тис. осіб) були депортовані у віддалені райони Союзу — у Сибір, Казахстан та ін.

У галузі освіти створюються спеціальні навчальні заклади: вузи, техні­куми, училища тощо. Працівники різних спеціальностей зі східних областей направляються на роботу в Західну Україну.

У той же час в Західній Україні були ліквідовані усі політичні партії, громадські, молодіжні, жіночі, спортивні та освітні організації (у т. ч. «Про­світа»), кооперативи. Ув'язнили або депортували не лише власників підпри­ємств, банків, але й українських політиків, депутатів Польського Сейму і навіть Австро-У горського рейхстагу.

Така політика швидко відвернула народні маси від нової влади.