20. Суспільно-політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини в 20-х-30-х рр. Хх ст.

За Ризьким мирним договором (березень 1921р.) Західна Волинь, Полісся, Холмщина і Підляшшя (колись належали Російській імперії) відійшли до Польщі. До неї ж відійшла й Галичина.

Польський уряд замість виконання забов’язань згідно з Паризькою мирною конференцією 1919р. щодо надання українському населенню таких же прав, які мало польське , скасував галицький автономний сейм, місцеве самоврядування. Його функції почало виконувати урядові комісари.

Національні утиски західноукраїнського населення доповнювались соціально-економічним гнобленням. Західноукраїнські землі були перетворенні на аграрно-сировинні придатки,ринки збуту й джерела сировини та дешевої робочої сили.

Буковина в міжвоєнний період перебувала у складі Румунії. Буковинська промисловість залишалась напівкустарною. Лише 4,25% підприємств у 1930р. мали від 6 до 20 робітників, а тих які б налічували понад 20 робітників, було лише 2% від їхньої загальної кількості. Найбільшу питому вагу в економіці краю становила харчова промисловість: обробки шкір, миловаріння, виробництва тканини та сукна, олії тощо.

Закарпатська Україна входила до складу Чехословацької республіки. На 1926р. на Закарпатті нараховувалось всього 92 підприємства, на яких було зайнято 6718 осіб. Фабрики й заводи були дрібними, напівкустарними. Разом із тим чеський уряд прагнув модернізувати слаборозвинені райони своєї держави і вкладав у розвиток Закарпаття більше засобів ніж вилучав. Однак цих коштів було замало, і вони не могли істотно змінити становище краю.

Міжвоєнний період у Західній Україні Позначений потужною політичною боротьбою. У ній брали участь різні верстви населення й політичні сили, погляди яких на майбутнє України та на засоби його досягнення не збігалися, а подекуди були і протилежними.

У визвольному русі західних українців проти польського панування виділилися три основні течії: партії, які використовували легальні засоби боротьби; комуністичний рух; націоналістичне підпілля. Найбільшою українською політичною партією в Галичині було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) на чолі з Д. Левицьким, яке утворилось у 1925 р. в результаті об’єднання кількох центристських партій. Під впливом УНДО перебувало більшість організацій «Просвіти» і кооперативне об’єднання Центросоюз. Центральним виданням партії була щоденна газета «Діло». Провідними ідеями УНДО були право на національне самовизначення, соціальна справедливість та демократія. У середині 1930-х років відбувається зближення позицій УНДО з правлячими колами. У 1935 р. один з лідерів УНДО Василь Мудрий став віце-маршалом польського сейму.

Невеликими партіями були: Українська соціалістична, Українська католицька, Українська соціалістична радикальна ( біля 20 тис. членів).

У підпіллі діяла Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Створена це в 1919р. увійшла як автономна частина до Компартії Польщі. КПЗУ нарахувала 1930-х роках понад 4тис. членів. КПЗУ виступала за соціальне і національне визволення трудящих шляхом соціалістичної революції і приєднанню до Радянської України. Сталін не забув, що ЦК КПЗУ у свій час підтримував Шумського та інших «націонал-комуністів» в Радянській Україні. Керівники КПЗУ (Крілик, Кузьма, Іваненко та ін..) були викликані в СРСР і знищені як «вороги народу». У 1938р. КПЗУ, як і Компартія Польщі, була розпущена Комінтерном за фальшивими звинуваченнями у зв’язках із фашистами.

У1920р. у Празі утворилась Українська організація (УВО), яку очолив колишній полковник Українських Січових стрільців Є. Коновалець. УВЛ таємно готувала бійців для можливого антипольського повстання. Пізніше було встановлено зв’язки з об’єднаннями, представники яких разом із УВО У 1929р. у Відні заснували Організацію українських націоналістів (ОУН) . Головою проводу ОУН було обрано Є. Коновальця.

Діяльність ОУН активізувалась, коли крайовим провідником у Галичині у 1933 р. став Степан Бандера. Найбільш відомою бойовою акцією ОУН стало вбивство в 1934 р. у Варшаві польського міністра внутрішніх справ Пєрацького. Невдовзі учасники терористичної акції та крайові керівники були заарештовані. Над ними лаштували гучний судовий процес. Серед підсудних найбільш відомими фігурами були С. Бандера, та М. Лебідь, який безпосередньо влаштував замах. Трьох підсудних було засуджено до смертної кари (яку замінили на довічне ув’язнення).

Легальні політичні партії і церква засуджувала терор ОУН.

Українці Буковини зазнавали ще більших утисків з боку румунської влади, ніж галичани і волиняни – з боку польської. До 1928р. на Буковині зберігався воєнний стан. У 1927 р. у зв’язку з лібералізацією окупаційного режиму політичні кола Буковини організували Українську національну партію. Її керівником став В Залозецький. Партія виступала за компроміс з державою і використовувала легальні методи діяльності.

У 20-х-30-хьроках Чехословаччина залишалася єдиною послідовною демократичною державою Центральної Європи. Тому ставлення до українського населення тут було кращим, ніж Польщі та Румунії.

У Празі проживало багато представників української політичної еміграції, у чеських вузах при підтримці уряду навчалися молоді політичні емігранти.

Закарпаття було окремим адміністративним краєм. Український політичний експерт тут склали русофіли, мадярофіли та українофіли. Останні неухильно зміцнювали свої позиції.