3 Тарифна політика

Роль страхових тарифів у діяльності страхової організації винятково велика. Від них залежать загальне надходження страхової премії (внесків), фінансова стабільність, платоспроможність, рентабельність страхової операції й конкурентоспроможність страхової організації.

Саме тому при одержанні ліцензії на право проведення страхової діяльності або застосування нового виду страхування страхова компанія зобов'язана подавати в орган з нагляду за страховою діяльністю, поряд із правилами й стандартними договорами страхування, розрахунок страхових тарифів з викладом застосованих при цьому методик і вказівкою використаних вихідних (статистичних) даних, а також структуру тарифу з кожного виду (предмета) страхування.

Зміни, внесені надалі у величину й структуру тарифів, до їхнього застосування в договорах страхування підлягають обов'язковому узгодженню із цим органом страхового нагляду.

У зв'язку з важливою роллю страхових тарифів у страхуванні, діяльності страхових організацій у цілому останні розробляють і проводять певну тарифну політику.

Тарифна політика містить у собі комплекс організаційних, інформаційно-аналітичних, економічних й інших заходів, спрямованих на розроблення, застосування, уточнення базових тарифних ставок, що підвищують і знижують їхній рівень коефіцієнтів за видами (предметами) страхування, які забезпечують прийнятність, привабливість тарифів для страхувальників і прибутковість страхових операцій страховика.

Формуючи тарифну політику, страховик прагне реалізувати такі принципи.

1 Дотримання еквівалентності економічних відносин між страховиком і страхувальниками за тарифний період (мінімальний - 1 рік, рекомендований - 5- 10 років).

Тобто тарифи повинні розраховуватися, виходячи з умови рівності отриманої за тарифний період нетто-премії й загальної ймовірної суми страхових виплат у зв'язку зі страховими випадками з того або іншого виду страхування.

Якщо фактично виявиться, що за тарифний період сумарна величина нетто-премії перевищила сукупну суму страхових виплат за цей самий період, то це свідчить про завищення страхового тарифу й обмеження інтересів страхувальників.

Перевищення загальної суми страхових виплат за тарифний період над сумарною величиною отриманої нетто-премії, навпаки, завдає збитків страховикові.

2 Відповідність розмірів страхових тарифів рівню платоспроможності широкого кола потенційних страхувальників при одночасному забезпеченні рентабельності (прибутковості) страхових операцій.

Розмір страхового тарифу тим менший, чим більше кількість фактичних договорів страхування, а також застрахованих осіб, конкретних предметів страхування.

Тому завдання страховика полягає у визначенні такого рівня тарифу, що був би у фінансовому відношенні доступний максимально можливій кількості страхувальників.

Разом з тим такий рівень тарифу повинен приносити страховикові хоча б невеликий прибуток від даного виду страхування.

3 Забезпечення тривалої дії (стабільності) страхових тарифів даного рівня за видом (предметом) страхування.

Дотримання цього принципу дозволяє страховикові формувати й зберігати широке коло страхувальників, забезпечувати стабільність у плануванні, організації роботи штатного й позаштатного персоналу, зборі страхової премії, а також підтримувати на необхідному рівні фінансову стабільність і платоспроможність.

Незмінні розміри страхових тарифів не тільки зручні для страхувальників у їх планових, фінансових розрахунках, але й вигідні їм економічно, тому що забезпечують страховий захист їхніх майнових інтересів без збільшення витрат на неї протягом певного періоду.

Тому навіть при зменшенні збитковості страхової суми за видом страхування страховики воліють не знижувати рівень страхового тарифу, а при його незмінності збільшують обсяг страхової відповідальності.

Збільшення ж страхового тарифу вважається виправданим лише при стійкій зміні обставин, що збільшують ризик настання страхового випадку, а також при фактичному зростанні збитковості страхової суми з об'єктивних причин.

Але навіть у цій ситуації страховики насамперед визначають доступність і можливість здійснення попереджувальних заходів за рахунок коштів відповідного фонду для зменшення ризиків настання страхових випадків і збитків від них, а також відшукують внутрішні резерви зниження витрат на ведення справи й частки навантаження у страховому тарифі.

4 Забезпечення гнучкості у встановленні конкретних розмірів страхових тарифів по договорах страхування тих або інших предметів (об'єктів) страхування із властивими для них й їх ризиковими обставинами і особливостями.

Урахування особливостей предметів (об'єктів) даного виду страхування й обставин прояву характерних для них ризиків здійснюється страховиками при встановленні страхових тарифів двома способами.

По-перше, страхові тарифи за видом (підвидом) страхування установлюються, як правило, диференційованими залежно від ряду основних факторів, що впливають на ймовірність настання страхових випадків, і в межах мінімальних і максимальних їх значень для ризикових видів страхування (верхня границя тарифної ставки визначає граничний прийнятний її рівень для страхувальника, а нижня границя - для страховика).

По-друге, до диференційованих (базових) тарифних ставок установлюються підвищувальні або понижуючі їхні коефіцієнти.

Урахування конкретного ступеня ризику настання страхового випадку при укладанні договору страхування здійснюється множенням базових тарифних ставок на підвищувальні або понижуючі їх коефіцієнти.

Зміна відстані перевезення впливає на ймовірність порушення страхового випадку, тому що змінюється й час дії страхування. Тому страховики встановлюють коефіцієнти дальності перевезення вантажів.

Наприклад, для відстані 1000-2000 км установлюється коефіцієнт 1,0. Для менших відстаней застосовуються понижувальні коефіцієнти в межах 0,8- 0,9, а для більших відстаней - підвищувальні коефіцієнти в межах 1,1-1,5.

Передбачаються й інші коефіцієнти, які враховують, наприклад, наявність або відсутність охорони, супровідника вантажів; небезпеки маршрутів і т.п.

В інших видах страхування базові тарифні ставки розраховуються для конкретного предмета (об'єкта) страхування або групи однорідних предметів (будинку, спорудження) окремо з кожного ризику із загальної сукупності ризиків, передбачених правилами страхування.

Диференціація тарифних ставок для будинків, споруд установлюється звичайно залежно від виду будівельного матеріалу, з якого зведені їхні стіни (цегельні, блокові, панельні, дерев'яні), інші елементи.

Підвищувальні, понижуючі коефіцієнти до тарифних ставок установлюються залежно від обставин, що визначають ступінь імовірності настання страхового випадку.

Наприклад, за наявності автоматичної системи пожежогасіння або охоронної сигналізації передбачається застосування понижуючих коефіцієнтів до базових тарифних ставок за ризиками «пожежа» й «протиправні дії третіх осіб».

Якщо у виробничому будинку розміщене вогненебезпечне виробництво, то встановлюють підвищувальну базову ставку страхового тарифу - коефіцієнт ризику «пожежа».