1.1 Психологічна готовність дитини до школи та її діагностика

Вступ до школи – переломний момент в житті дитини. Діти по-різному переживають його залежно від психологічної готовності. Це пов’язано з змінами які відбувається на цьому етапі: нові умови життя та формами діяльності, нові контакти, нові стосунки з однолітками, нові обов’язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став учнем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов’язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права та обов’язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем. Але більшість дітей в цьому віці люблять гратися і не люблять навчатися, тому в них потрібно сформувати потребу вчитися, а відтак – працювати. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо. Тому дуже важливо, щоб у цей період, такий нелегкий для малюка, були поруч досвідчені, обізнані дорослі які б допомогли спокійніше і не так болісно проходити процес адаптації до шкільного життя. (стаття пориди)

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

Готовність до шкільного навчання - це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття "готовність до школи" визначив Л.А.Венгер. Він вважав, що готовність до школи - це певним набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі інші елементи хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

- мотиваційна (особистісна);

- інтелектуальна;

- емоційно-вольова.

Мотиваційна готовність - наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів учіння:

1. Широкі соціальні мотиви учіння або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків.

2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями. [2]

Особистісна готовність включає формування в дитини готовності до прийняття нової соціальної позиції – положення школяра, що має коло прав і обов’язків. Ця особистісна готовність виражається у відношенні дитини до школи, до навчальної діяльності, учителям, самому собі. В особистісну готовність входить і визначений рівень розвитку мотиваційної сфери. Готовим до шкільного навчання є дитина, який школа залучає не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя – портфель, підручники, зошити), а можливість одержувати нові знання, що припускає розвиток пізнавальних інтересів. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своїм поводженням, пізнавальною діяльністю, що стає можливим при сформованій ієрархічній системі мотивів. Таким чином, дитина повинна володіти розвитий навчальною мотивацією. Особистісна готовність також припускає визначений рівень розвитку емоційної сфери дитини. До початку шкільного навчання в дитини повинна бути досягнута порівняно гарна емоційна стійкість, на тлі якої і можливе розвиток і протікання навчальної діяльності.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням. Однак, в основному, мислення дитини залишається образним, що спирається на реальні дії з предметами, їхніми заступниками. Інтелектуальна готовність також припускає формування в дитини початкових умінь в області навчальної діяльності, зокрема , уміння виділити навчальну задачу і перетворити неї в самостійну мету діяльності. Узагальнюючи, можна говорити, що розвиток інтелектуальної готовності до навчання в школі припускає:

• диференційоване сприйняття;

• аналітичне мислення (здатність збагнення основних ознак і зв’язків між явищами, здатність відтворити зразок);

• раціональний підхід до дійсності (ослаблення ролі фантазії);

• логічне запам’ятовування;

• інтерес до знань, процесові їхнього одержання за рахунок додаткових зусиль;

• оволодіння на слух розмовною мовою і здатність до розуміння і застосування символів;

• розвиток тонких рухів руки і зорово-рухових координацій.

Емоційно-вольова готовність засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини [9].

Д.Б.Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

- вміння дітей свідомо підпорядковувати свої дії правилам, які узагальнено визначають спосіб дії;

- вміння орієнтуватися на визначену систему вимог;

- вміння уважно слухати того, хто говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

- вміння самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, що візуально сприймається.

Ці параметри розвитку є частиною психологічної готовності дитини до школи, на них спирається навчання у першому класі.

За нормами вікової психології готовність дитини до школи формується між шостим і сьомим роком життя. Але в кожного – індивідуальний темп розвитку. Тому рішення про те, чи стане дитина першокласником, батькам варто приймати разом зі спеціалістами – педагогами та психологами,– орієнтуючись, у першу чергу, на особливості розвитку малюка.

Розроблено чималу кількість методик визначення готовності дітей до навчання в школі. Кожний шкільний психолог вибирає ряд «зручних» методик діагностики першокласників під час прийому до школи. Що мається на увазі під «зручними» методиками? По-перше, методика повинна бути зрозумілою для використання психологом і педагогом початкових класів, які проводять тестування дітей. По-друге, методика має упродовж нетривалого часу давати достатній обсяг інформації. По-третє, важливі доступність, зручність і простота стимульного матеріалу.

Наразі є багато різноманітних діагностичних тестів для визначення готовності дітей до навчання у школі. З їх допомогою уточнюються інтелектуальний, емоційно-вольовий, мотиваційний, соціальний аспекти готовності дітей, що виявляються в рівні їхніх знань, ступені розвитку пізнавальних процесів, мови та мовлення, здібностей тощо. Кожен тест за подібного підходу до діагностики спрямований на виявлення певного аспекту готовності до школи, він же визначає і напрям наступної корекційної роботи.

У різних школах є свої способи і методи організації прийому дітей. При цьому кожен психолог використовує різний набір методичних процедур, що дають змогу одержувати дані про сформованість психологічної готовності до шкільного навчання.