1.2. Практика використання методу проектів у навчанні історії України

В Україні проектне навчання використовується переважно у вигляді методу самонавчання учнів як підготовчий етап для значущого в межах уроку. Вчитель історії рівненської гімназії Л.Червяцова постійно використовує різні види проектів: ігрові проекти, проекти як підготовка до дискусії, творчі учнівські доробки (складання історичних задач, загадок, нестандартних запитань, інтерв’ю), логічні вправи та асоціативне конструювання, ілюстроване проектування (карикатури, малюнки, прийоми „Створюємо музей”, „Вернісаж”), пошуково – дослідницькі проекти (аналіз історичних джерел, додаткової інформації, ілюстративного матеріалу, написання есе, рефератів), учнівські проекти як наочний зразок. Виконання учнями проектів сплановано вчителем таким чином, щоб охопити учнів кілька разів на рік. За спостереженнями вчителя, це надало можливість протягом двох років застосування проектного навчання збільшити кількість учнів з високим рівнем навчальних досягнень з 20,3% до 32,5 % [ 2; 78-80 ].

За аналогічною схемою працює вчитель Калуської гімназії Івано- Франківської області О. Дороніна. Вона розпочинає впроваджувати проекти як ігрові та необов’язкові у 5 класі, у 6-9 класах – кожен учень має виконати обов’язковий щосеместровий творчий, інформативний або пошуковий проект, а в 10-11 класах учні беруть участь в науково – дослідницьких проектах. Але небагато вчителів акцентують увагу саме на проектному навчанні. Вчителі Кіровоградської гімназії № 5 регулярно використовують в своїй практиці проектні завдання. Вивчаючи в одинадцятому класі в курсі історії України тему „Україна в умовах десталінізації (1955-1964 р. р.)” на повторювально – узагальнюючий урок учням дається проектне завдання: на аркуші з написом „Радянська Україна (1962 рік)” заповнити колонки „Про що писала газета?”, „Про що мовчала газета?”. В 10 класі по завершенню теми „Україна в боротьбі за збереження незалежності (1918-1920 р. р.)” учні отримують проектні завдання: на основі аналізу історичних документів підготуватися до виступу від імені політичного діяча на Конгресі українських політиків (умовна дата 1923 рік). На конгрес запрошуються М. Грушевський, В.Винниченко, В. Липинський, С. Петлюра, М. Василенко, П. Христюк (це і є теми індивідуальних проектів). На конгресі розглядаються питання:

1. Якою повинна бути Українська держава за формою правління?

2. Політика якого уряду на початку ХХ століття була ефективнішою?

3. Яких помилок хотілося б уникнути?

4. Чи можна було б утворити єдиний антибільшовицьких фронт?

Звіт про виконання проектиних завдань відбувається на уроці – конгресі. Учитель ЗОШ № 10 м. Суми Ж.О. Литвиненко також звертається до завдань, які за своєю суттю є проектними. Учні досконало вивчають біографії головних ватажків Коліївщини, щоб з часом з’явитися перед класом в їх образі і відповісти на будь-яке запитання класу або проаналізувати позиції і настрої козацьких полковників напередодні битви під Берестечком, стати учасником рольової гри – засідання козацької ради. Але вчитель не відокремлює завдань від того уроку, на якому відбувається захист, адже для учнів, що готували завдання,- це звіт про виконання проекту, а для більшості учнів класу – це лише джерело інформації, можливість перевірити власні знання.

Також вчителі використовують метод проектів для створення загального уявлення про історичний розвиток в новий період, на базі якого здійснюється подальше заглиблення в навчальний матеріал. Це проекти на зразок „Яким я бачу світ на передодні Другої світової війни?” , „НЕП – джерела і причини” [ 18; 8-11].