Тема 7. Рівні і форми пізнання

Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання (сьогодні частіше вживається термін "перцептивний досвід"): це є фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей.

Чуттєвий рівень пізнання ще не творить знання (тому, наприклад, побачити річ - ще не значить її пізнати або зрозуміти), але дає пізнанню такий його компонент, поза яким пізнання неможливе. Навіть у занадто раціоналізованих концепціях гносеології чуттєвий рівень розглядають принаймні як імпульс до пізнання. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах: відчуття фіксують окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.); сприйняття постають поєднанням відчуттів та створенням певного образу або певної проекції речей; уявлення є відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.

Рівні і форми пізнання

Тема 8.Життя, буття та існування як характеристики людини

Засновник філософського вчення про людину (філософської антропології) М. Шелер писав: “Наша епоха виявилась за приблизно десятитисячолітну історію першою, коли людина стала цілком і повністю “проблематичною”, коли вона більше не знає, що вона таке, одночасно вона також знає, що не знає цього”. Таке загострення уваги людини до запитання пізнання власного місця в оточуючому світі та власної сутності породжує нагальну необхідність осмислення провідних аспектів людського буття. Якою є та міра людяності в людині як унікальній істоті? – на це запитання кожна людина шукає власну відповідь, за яку вона сама й несе відповідальність. І навіть більше, лише проблематизуючи основи власного життя, людина стає людиною. Сократівське “пізнай самого себе” – це установка на постійне утримання цього питання у полі зору власного життя, що неминуче постає перед кожною людиною.

М. Шелер виділив п’ять історичних спроб визначення людини, п’ять “ідей людини”: 1) ідея, що ґрунтується на релігійній вірі, – людина є образом і подобою Божою; 2) ідея “людини розумної”, наділеної розумом, якого не має природа, та який є божественним началом у людині; 3) ідея “людини творящої”, що відрізняється від тварин не розумом, а здатністю створювати знаряддя праці; 4) людина як “дезертир життя”, що створює для подолання свого біологічного безсилля цивілізацію, яка знецінює життя як таке; 5) людина – вільна істота, що творить світ завдяки повноті власної сутності, причому розуміння божественної могутності необхідно перенести на особистість, яка має розум, волю та відповідальність.

В історії філософської та суспільно-політичної думки була здійснена велика кількість спроб визначення людини, що розкривають окремі істотні властивості та прояви чотирьох вимірів людини: біологічного, психічного, соціального та духовного. Але уся багатоманітність спроб визначити людину через виділення її окремих властивостей не дає можливості побачити, власне, універсальний зміст людського буття – його цілісність, повноту, субстанційність та потенційну невичерпність виявлення нового у творчості.