Тема 3.Університетська філософія в Україні XIX ст. Особливості розвитку української філософії XX ст.

У першій половині 19 ст. були створені Харківський (1805 р. ), Київський (1834 р. ) університети та ряд спеціальних навчаль­них закладів, викладання в яких повинно було вестися відповідно до інструкції Олександра 1 так, щоб “дух вільнодумства ні відкри­то, ні приховано не міг послабити вчення церкви у викладанні на­ук”.

Найбільш відомі професора філософії Харківського і Кіївсько­го університетів А. І. Дубрович (1728-1830 р. ) і С. С. Гогоцький (1813-1889 р. ), професор Київської духовної академії, а потім Московського університету – П. Д. Юркевич (1827-1874 р. ). Вони на­магались об’єднати Лейбніц-Вольфанську філософію, яка несла в со­бі елементи діалектики, ” біблійським вченням”.

Блискучий знавець історії філософії, Юркевич виділив у філо­софському процесі, так би мовити,”найгострійші точки”, насамперед проблему співвідношення матеріалізму і ідеалізму. При цьому він показував небезпечність натуралістичних і вульгарно-матеріаліс­тичних концепцій, які вабили до себе “шукачів” наукової істини. Лише взаємодія матеріального начала з духовним створює те, що ми називаємо досвідом, стверджує Юркевич.

Заслуговує на увагу вчення Юркевича про серце як осередок, центр живого знання, емоцій, творчості, сферу примирення науки та релігійной віри.

Встановлення радянської влади в Україні привело до повної політизації філософії. Філософію проголосили суто "класовою" наукою, теоретичною і методологічною основою марксизму. Передусім була "переосмислена" історична філософська спадщина кінця XIX - початку XX ст. Проблеми розвитку української національної ідеї, національних інтересів, національної свідомості були визнані ворожими новій ідеології. Філософія поділилася на "наукову" (марксистську) та "ненаукову" (буржуазну).

Крізь призму марксизму аналізувалася вся історія філософії. Особлива увага приділялася аналізові творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. З незначними зауваженнями їх віднесли до "табору матеріалістів". Одночасно велася робота стосовно виявлення "ворожих елементів" у лавах тодішньої інтелігенції. Близько 200 її представників вислали за кордон, а до переважної більшості застосовувалися ідеологічний, політичний та адміністративний тиск і репресії.

Аналіз розвитку філософії в Україні свідчить про те, що українська філософська думка, яка з'явилася на світанку другого тисячоліття у вигляді ламкої, тоненької стеблинки, вистояла під натиском історичних бурь. Творчо використовуючи філософську спадщину інших народів, вона пройшла у своєму розвитку такі стани, кожний з яких залишив помітний слід у національній культурі, і стала важливою складовою частиною розвитку філософської думки в цілому.

Тема 4. Поняття матерії: матерія, рух, простір, час

Термін "матерія" має латинське походження (лат. речовина). У широкому значенні — це субстанція, найглибша сутність світу, його фундамент. Згідно з матеріалістичною філософією, крім матерії в її різноманітних видах та формах, у світі нічого не існує. Навіть свідомість розглядається як властивість матеріального характеру, оскільки вона притаманна високоорганізованій матерії — мозку людини.

У вузькому розумінні матерія — це об'єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від свідомості і відображається органами чуття. З її змісту вилучається все, що є продуктом діяльності психіки людини. Матерія розглядається як протилежність свідомості. З гносеологічного погляду так чинити можна, тому що в самій свідомості не існує, наприклад, ланів чи лісів, на які спрямовані органи чуття людини. У ній немає нічого речовинно-субстратного від цих об'єктів споглядання. У свідомості містяться лише ідеальні образи, копії ланів і лісів, завдяки чому фахівець може осмислено діяти, творити.

Поняття матерії — це найширша абстракція, категорія. Тому матерію взагалі неможливо бачити, сприймати дотиком, нюхати, пробувати на смак і т. ін. Те, що сприймають органи чуття людини, є певним видом матерії. Матерія не тотожна жодній з речей, хоча всі вони входять до її структури, а іноді, на рівні буденної свідомості, саме так і сприймаються

Рух матерії — єдність протилежностей: абсолютного і відносного, стійкого і мінливого, перервного і неперервного. Рух матерії абсолютний і вічний. Це означає, що його неможливо ні створити, ні знищити. Разом з тим кожний конкретний матеріальний об'єкт має тривалість існування. Такий стан руху матерії називається спокоєм. Спокій — момент, конкретний вияв руху, рух у рівновазі. Як свідчить сучасна фізика, між молекулами повинен діяти обмін електронами, а в самих молекулах — рух електронів, взаємоперетворення протонів па нейтрони в середині ядер і т. ін. Це можна сказати про будь-який об'єкт навколишнього світу: рослин, тварин, все живе, у тому числі про нас самих, оскільки не лише постійно змінюється стан нашої психіки (виникають нові відчуття, переживання, ідеї, думки), а й безупинно відбувається зміна тіла (через певний проміжок часу, внаслідок обміну речовин молекули нашого тіла повністю змінюють свій склад)..

Простір і час — це атрибути, тобто суттєві властивості рухомої матерії. Вони — корінні форми її існування. Однак філософи — ідеалісти заперечують залежність часу і простору від матерії. Наприклад, Д. Берклі вважав їх суб'єктивними формами сприймання речей. Згідно з І. Кантом, простір і час — апріорні й абсолютно "порожні" форми чуттєвого споглядання речей, внутрішньо і споконвічно притаманні людській свідомості. У світі природних речей не існує ні часу, ні простору. Те й інше властиве лише людському способу сприймання предметів. Г. Гегель, навпаки, визнавав об'єктивність простору і часу, але розглядав їх як результат творчої діяльності абсолютного духу.