13. Енергетична теорія в. Вундта

Поступово серед вчених все більше міцніло переконання в тому , що властивості темпераменту найбільш виразно проявляються в тих формах поведінки , які безпосередньо пов'язані з енергетичними витратами організму - зі способами накопичення і витрачання енергії і кількісними характеристиками цих процесів. Тому більшість дослідників темпераменту звертали увагу насамперед на емоційні і моторні реакції індивіда , особливо підкреслюючи їх силу ( інтенсивність) і протікання в часі. Класичним прикладом такого підходу може служити типологія темпераментів В. Вундта . Він розумів темперамент як схильність до афекту , що знайшло вираження у наступному тезі: темперамент для емоції те ж, що збудливість для відчуття. Виходячи з такого розуміння , В. Вундт виділив два біполярних властивості темпераменту - силу й швидкість зміни ( стабільність - нестабільність ) емоції ( почуття) , підкреслюючи тим самим значення енергетичної характеристики індивіда . Сильні емоційні реакції в поєднанні з емоційною нестабільністю утворюють холеричний темперамент , невелика сила емоційних реакцій в поєднанні з їх нестабільністю утворюють сангвінічний темперамент і т. д.

Класифікація темпераментів (за В. Вундту )

  Таким чином , В. Вундт відійшов від чисто описового підходу до типів темпераменту , виділивши дві характеристики , які можуть бути виміряні. Звідси опис типів темпераменту може грунтуватися не тільки на умоглядних висновках , а й на об'єктивних даних. Він же висловив і важливу думку про те , що кожен темперамент має свої позитивні і негативні сторони.

14. Психофізіологічні теорії темпераменту. Темперамент і вища нервова діяльність (за І.Павловим)

Спробу перевести вчення про типи темпераменту на нову наукову основу зробив І. П. Павлов , який розглядав темперамент як тип вищої нервової діяльності. І. П. Павлов обгрунтував свою думку наявністю у тварин і людини певної виразності властивостей нервової системи. При цьому спочатку він робив наголос на співвідношення збудження і гальмування , а потім - а силу нервової системи. Даючи фізіологічне обгрунтування різних типів поведінки ( темпераментів ), І. П. Павлов прийшов до сполученням типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи і став ототожнювати типи темпераментів з типами нервової системи.

  В остаточному варіанті його класифікація типів виглядала наступним чином:

  1 . Холеричний тип ( невтримний ) - сильна неврівноважена нервова система

  2 . Сангвінічний тип ( урівноважений ) - сильна врівноважена рухлива нервова система .

  3 . Флегматический тип (інертний ) - сильна врівноважена інертна нервова система .

  4 . Меланхолійний тип (слабкий , гальмові ) - слабка нервова система .

  Позитивним у цьому підході до типів було наступне: 1 ) під психологічні категорії поведінки ( темперамент) стала підводитися більш сучасна фізіологічна база ( взявши старі назви типів темпераменту , що йдуть від давньоримських лікарів , І. П. Павлов базувався при поясненні причин їх появи не так на складових внутрішнє середовище організму , а на закономірності перебігу нервової діяльності , у тому числі вищих мозкових відділів ) ; 2 ) поведінка пов'язувалося з сукупністю типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи.

  Незважаючи на зовнішню стрункість і простоту , класифікація типів темпераменту , створена І. П. Павловим , приховувала в собі , як зазначив Б. М. Теплов , глибокі внутрішні протиріччя. По-перше , зазначені І. П. Павловим поєднання типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи , як зараз виявлено , зустрічаються не так вже часто. Очевидно , це розумів і сам І. П. Павлов , коли на одній зі своїх « середовищ » говорив про проміжні типах і вважав , що їх кілька десятків. По-друге , у нього немає єдиного підходу до виділення типів . В одному випадку тип зв'язується з трьома типологічними особливостями , в іншому - з двома , а в третьому - навіть з однією типологічною особливістю ( слабкістю нервової системи). Але слабкість нервової системи може давати самі різні поєднання з типологічними особливостями - рухливістю і інертністю збудження і гальмування , врівноваженістю або з переважанням одного з процесів . І навряд чи варто було очікувати , що одна типологічна особливість (слабкість нервової системи) перекриє вплив інших . По-третє , отримані в останні десятиліття дані показують , що холеричний тип поведінки пов'язаний не з силою нервової системи , а з її слабкістю. По-четверте , психологічні характеристики людини (що виявляються в поведінці , спілкуванні , діяльності ) повинні були виводитися прямо з фізіологічних феноменів - особливостей протікання нервових процесів , без всяких проміжних психофізіологічних феноменів : мотивів , схильностей , здібностей та ін Більше того , виходячи з уявлень І . П. Павлова , типи поведінки повинні бути строго обумовлені наявними у людини типологічними особливостями прояви властивостей нервової системи. Неможливість цього , очевидно , розумів і сам І. П. Павлов. Так , в його лабораторії було виявлено факт , що залежно від умов виховання поведінку собак з однаковими типологічними особливостями властивостей нервової системи може бути різним. Тому І. П. Павлов став говорити про маскування рис темпераменту рисами поведінки , придбаними протягом життя. Не випадково І. П. Павлов прийшов до уявлень про генотипі і фенотипе ; він підкреслював необхідність відрізняти тип нервової системи як природжену особливість нервової системи, тобто генотип , від характеру , тобто фенотипу , що виражається в образі поведінки людини і представляє сплав вродженого і набутого в процесі життя .

  Однак ці справедливі положення І. П. Павлова таки не зняли гостроту суперечностей , так як темперамент , перекочувавши в систему фізіологічних понять , виявився відірваним від психологічних механізмів поведінки людини.