1. Енгельс Діалектика природи
Центральною ідеєю є класиф. Форм руху матерії і відповідно цьому класифікація наук, що вивчають ці форми руху.Нижча ф. –це просте переміщеня, вища-мислення.Основні форми, які вивчають природними науками: механічний, фізичний, хім…біолог. Рухи, кожна форма руху переходить за допомог. Діалектичного стрибка у вищу форму.Кожна вища ф. руху містить в собі як підлеглий момент нижчу форму, але не зводиться до неї.спираючись на цю ідею енгельс послідовно розглядає діалектичний вміст мат., мех.., фіики хім. Біолог і переходить від однієї форми руху до іншої відповідно розглядає науки одна до іншої.При цьому в мат. Він виділяє проблему апріорності- тобто знання набуте на підставі логічних висновків, незалежно від досвіду, мат. Абстракції і зясовує їх об’єктивний сенс у фізиці- вчення про перетворення енергії, в хімії- проблему атомістики- принцип єдності світу і взаємодії атомів, в біол..- проблему походження і суті життя клітинну теорію,дарвінізм.Перехід від природознавства до історії суспільства утв. Розроблена Енгельсом трудова т. походження людей.
2. Дідро Лист до сліпих..
Французький матеріаліст Д. Дідро у трактаті “Лист про сліпих в повчання зрячим” (8) зробив спробу пояснити механізми виникнення уявлень у сліпих. Сліпий не може мати уявлень, — пише Д. Дідро в своєму “Листі про сліпих”, — тому, що для того, щоб уявити собі що-небудь, треба пофарбувати фон і виділити на цьому фоні предмет, що має інше забарвлення. Якщо предмет буде одного кольору з фоном, він одразу ж зіллється з ним, і образ зникне.” А через 34 роки, незадовго до смерті, він писав: “Признаюсь, що я ніколи не міг зрозуміти, як може сліпа людина мати уявлення не пофарбувавши їх. Невже вона уявляє собі цей куб на основі дотикових відчуттів? Її мозок зробився значить чимось ніби руки. Якими ж можуть бути уявлення сліпих?”.
Прихильники теорії вроджених ідей, а значить і ідей про вродженість уявлень стверджували, що “сліпонароджений стане бачити негайно після операції”. У філософській системі Р. Декарта, вчення про вроджені ідеї отримало систематичний розвиток. Воно означало неможливість навчитися сприймати за допомогою одних органів чуття того, що сприймається за допомогою інших. Тобто не можливо сприймати на дотик те, що повинно сприйматись зором.
Д. Дідро — представник матеріалістичної точки зору у питанні про пізнання світу людиною. Основні його положення, які відносяться до сприймання сліпих, зокрема, та до проблеми просторових уявлень, мають принципове значення. Із його критики теорії вроджених ідей виходить не тільки те, що прозрілий сліпий може і повинен виробити уявлення та поняття про світ, але й те, що сліпі, як і зрячі, здібні до розумового розвитку та навчання.
Можливість відображення візуально та дотиково одних і тих же фізичних, просторових і часових параметрів була доведена І.М. Сєченовим (14). Він показав, що в основі подібності зорового і дотикового сприймання лежать рухи ока і руки, об’єктивність зорових і дотикових образів, що виникають. Можливість відображення одних і тих самих категорій ознак об’єктів і, нарешті, здатність і руки і ока виділяти контур об’єкту, є необхідною умовою виникнення цілісного образу.
Порушення зору, обмежуючи чи виключаючи можливість зорового сприймання, відбиваються і на уявленнях. Чого не було у сприйманні, не може бути і в уявленні. Таким чином, уявлення сліпих відрізняються від уявлень зрячих, їх обмеженою кількістю. Ця своєрідність частково компенсується кількістю уявлень інших видів, отриманих через збережені органи відчуття. Але кількість уявлень сліпих не може досягти рівня зрячих, оскільки відсутня можливість сприймати предмети і явища оточуючого, які знаходяться на відстані.
3. Сковорода Дружня розмова
У творі висвітлюється ідея що кожна людина яка створює матер. І духовні цінності має право на щастя.Заради щастя не потрібно далеко їхати, бо воно завжди і всюди з людино.Його тільки треба пізнати. Сковорода змальовує ідеал найвищих якостей-людину з високою гідністю, яка не плазує перед тим , хто хоче поставити її на коліна.така людина буде завжди дбати про тіло і душу і буде щасливою.Сковорода стверджує що біда не в тому що важку віднайти дорогу до щастя а в тому що ніхто не хоче шукати і йти своїм шляхом.Щастя людини-в ній самій у тому щоб впізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути бути добрим до всіх любити людей.Не може бути щастя без любові до рідної землі до рідного краю воно тут а не за морями.Людина «коваль свого щастя» творець власної долі. Щоб стати щасливим необхідно позбутися понять скупість розкіш честолюбство духовні злидні.Ніякі скарби не можуть принести людині щастя, якщо вона змусила себе все життя займатися ненависно. Справою заради багатства.
4. Юркевич Серце …
Памфіл Юркевич (1827—1874) — український філософ і педагог.
У праці "Серце..." (1860) П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті серця — переживаннях, почуттях і реакціях — виражається індивідуальність особистості.
Вихідною думкою П. Юркевича є його посилання на священні книги: "...серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містилище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками".
Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя.
Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно — місце волі та бажань людини.
Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини".
Серце є також центром релігійних переживань людини.
П. Юркевич розглядає проблему пізнання. Знання, народжується внаслідок діяльності душі, пов'язане з духовно-моральним устремлінням. Знання може бути засвоєне лише проникаючи в серце. Серце є центром в усіх пізнавальних діях душі.
Будь-яке поняття входить у нашу душу як внутрішній стан її, а не тільки як образ речі. "Дерево пізнання не є деревом життя", — говорить П. Юркевич. Не мислення формує сутність людини, а життя її серця, безпосередні та глибокі переживання, які походять від серця. Якщо розум — це світло, то духовне життя виникає навіть раніше від цього світла, у пітьмі людської душі. Розум — вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання лише тоді стануть корисними, коли знайдуть своє місце в серці.
5. Кант Критика чистого разуму
Еммануїл Кант (1724—1804) — німецький філософ, засновник німецької класичної філософії.
Ця робота поєднує в собі 2 епістологічних проекта
-негативну програму обмеження людських пізнань сферою можливого досвіду, предметами і почуттів.
- позитивну програму обґрунтування можливості апріорного синтетичного пізнання у цій сфері.Кант був упевнений що ці 2 частини його «трансцендентальної філос. Пов’язані між собою.
Кант доводив що наші уявлення про світ форм речами. Річ в собі і апріорній формі пізнання0 час і простір.Речі, оскільки мають відношення до людс. Досвіду, Кант називає феноменами, явищами.Оскільки людина не може формувати речі самі по собі, їх апріорне пізнання не можливе.Не дані вони й у досвіді.Тому Кант робить висновок, що такі речі-речі непізнавані.Проте він допускає їх існування так як в явищах має щось бути.Простір- форма внутрішнього почуття, час-внутрішнього.Внутрішнє відчуття пов’язане із зовнішнім і не можливе без нього.
Основний зміст твору є гносеологія- поняття транцендаентального виступає в опозиції поняття емпіричне і позначає те. Ззавдяки чому можливий досвід.кант починає свої міркування зі специфічною клас. Суджень.Він виділяє судження синтетичні-аналітичні і апріорні-апостеріорні.Синтетичні- несуть нові знання,що не містяться в понятті.Аналітичні-розкривають властивості притаманні поняттю об’єкта що містяться в ньому самому і не несуть нового знання.
Сам Кант наводить такі приклади «Усі тіла протяжні»-аналітичне судження.(має дожину, ширину, висоту). «Усі тіла мають тяжкість»- синтетичне.
Декарт Міркування про метод