14.5. Відносини підприємства з комерційними банками

Доступ до позичкового фонду, що формується в господарстві через ви-щезазначені причини, підприємство має через систему комерційних банків.

В Україні останніми роками сформувалася дворівнева кредитно-грошова система. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», банківська система складається з Національного банку України та мережі комерційних банків, в тому числі колишніх держав-них спеціалізованих (Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк, Ощадний банк). До банківської системи належить також Експортно-імпортний банк (Ексімбанк), хоч валютними операціями і всім, що пов’язане з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підпри-ємств, мають право займати (поряд з Ексімбанком) та інші банки, якщо вони мають на це дозвіл (ліцензію) Національного банку.

Національний банк України — це її емісійний центр. Саме він про-водить державну політику в сфері грошового обігу та кредиту, коор-динує роботу комерційних банків, здійснює контроль за їх діяльністю. Безпосередньо підприємства він не обслуговує, виступаючи в ролі «банку банків». Всі підприємства мають рахунки і найрізноманітніші партнерські відносини з комерційними банками. Створюються вони за участю або без участі державної власності як акціонерні товариства, або на пайових засадах у формі товариств з обмеженою відповідальні-стю і діють, подібно до інших комерційних підприємств, з метою оде-ржання прибутку. Тобто головним принципом діяльності комерційних банків є реалізація економічних інтересів їх власників. Специфіка реа-лізації цього принципу в банківському бізнесі полягає в тому, що еко-номічні інтереси банку можуть задовольнятися у максимальній мірі лише тоді, коли його діяльність відповідає економічним інтересам йо-го клієнтури, тобто суб’єктів підприємництва та фізичних осіб.

Одним із найважливіших принципів банківської комерції є прин-цип «все для клієнта». Помилкова думка про те, ніби банк має змогу постійно збільшувати свою прибутковість за рахунок, наприклад, різ-кого підвищення процентів за кредит, а також інших методів «обби-рання» клієнтів. Подібна тактика банку погіршує економічний стан останніх, відштовхує їх від банку, а це призводить то того, що успіхи банку будуть нестійкими, короткотерміновими, такий банк неминуче почне втрачати клієнтуру і, отже, програвати в конкурентній боротьбі між банками за клієнтуру. Цю обставину фінансова служба підприємс-тва повинна враховувати при побудові своїх відносин банками, як, до речі, і те, що банк — підприємство суто партнерське. Всі взаємовідно-сини між ним і підприємством добровільні, починаючи із закріпленого в законі права підприємства обирати собі обслуговуючий комерційний банк, а банку — приймати чи не приймати на обслуговування те чи інше підприємство.

328

Основна функція комерційних банків — здійснення на договірних засадах кредитного, розрахункового та касового обслуговування під-приємств, організацій та фізичних осіб. Всі напрями партнерських від-носин між підприємством і комерційним банком, в тому числі в галузі кредитування, регулюються двосторонніми договорами. В них фіксу-ються умови, за яких банк здійснює ведення рахунків клієнтів, креди-тування, безготівкові розрахунки за їхніми дорученнями, касове обслу-говування, в тому числі проведення інкасації та перевезення грошових знаків, довірчі операції, консультативні послуги, які пов’язані з бан-ківською діяльністю, тощо.

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати розрахунковий рахунок в одному або кількох комер-ційних банках, за своїм вибором. Розрахунковий рахунок використо-вується для проведення всіх розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм постачальникам, до державного бюджету, зараху-вання коштів, які надходять підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати робітникам і службовцям підприємства, тощо). Що ж до інших банківських операцій, в тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання і погашення кредитів, то підприємст-во має право вступати в партнерські відносини не тільки з банками, в яких відкриті його розрахункові рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою для «боротьби за клієнтуру», що сприяє впровадженню ринкових відносин і поліп-шенню банківської справи в країні.

Кредитні ресурси комерційних банків, за рахунок яких вони мають змогу надавати позички підприємствам, формуються за рахунок їх ста-тутних фондів і залучених коштів — залишків грошових коштів на розрахункових і поточних рахунках своїх клієнтів, депозитів, а також кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комер-ційних банків.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між під-приємством і банком, є кредитний договір. Підприємство і банк само-стійно виробляють форми своїх договірних відносин, тому кредитні договори можуть складатися або один раз на рік або на кожний випа-док одержання кредиту підприємством, а кредити можуть надаватися одноразово або відповідно до відкритої кредитної лінії.

Форма кредитного договору довільна. Будь-яких спеціальних ін-струкцій щодо складання кредитних договорів між комерційним бан-ком і підприємством Національний банк України не видає.

Кредитний договір визначає права і зобов’язання позичальника і банку, за допомогою яких реалізуються основні принципи банківсько-го кредитування: строковість, поворотність, платність, забезпеченість кредитів товарно-матеріальними цінностями або відповідними витра-тами виробництва, цільовий характер позичок. Зокрема, банк зо-

329

бов’язується в певні строки надати кредит підприємству на умовах і на цілі, визначені договором. Фіксується домовленість щодо суми креди-ту, строку його погашення, процентної ставки за кредитом, обсягу прав банку, пов’язаних з використанням наданого кредиту та забезпе-ченням його поворотності, інші домовленості (наприклад, спрямуван-ня валюти позички: або на оплату товарно-матеріальних цінностей, або на розрахунковий рахунок, або для використання в іншій спосіб).

Зі свого боку, підприємство зобов’язується використати кредит за призначенням, здійснити заходи для своєчасного повернення боргу, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом у встанов-леному розмірі. Договорами, зазвичай, передбачається збільшення процентної ставки за затримку повернення позички понад обумовле-ний строк, при чому кошти, сплачені банками за прострочені кредити, підприємство, згідно з діючими правилами організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні, не може відносити на собівартість продук-ції, а покриває лише за рахунок прибутку, що залишається у підприєм-ства після сплати всіх податків і обов’язкових неподаткових відраху-вань. Не включаються вони і до складу валових витрат (тобто не зменшують оподатковуваний прибуток).

Щоб гарантувати повернення виданих позичок, комерційні банки в процесі кредитування підприємств постійно дбають про матеріальну забезпеченість кредитів. Для цього діючим законодавством передбаче-ні певні положення, які банки використовують у взаємовідносинах зі своїми позичальниками.

По-перше, при складанні кредитних угод банк має право обумови-ти видачу кредиту укладанням договору застави. Предметом такого договору є майно (або майнові права), яке може бути відчужене під-приємством-позичальником та на яке може бути накладене стягнення в разі невиконання зобов’язань із погашення позички. Об’єктами застави можуть бути основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, то-вари, цінні папери. Їхня вартість, повинна бути достатньою для пога-шення кредиту, процентів за користування ним, а також для сплати штрафних санкцій за затримку повернення позички.

По-друге, банк має право вимагати до видачі кредиту подання під-приємством гарантії третьої юридичної особи; така гарантія — це зо-бов’язання гаранта погасити борг за позичкою в разі її несплати під-приємством-позичальником. Кредитування під гарантію банки застосовують щодо підприємств, фінансовий стан яких, за їх оцінкою, визначається нестійким (наприклад, якщо підприємство функціонує збитково, або якщо воно має низькі показники ліквідності).

Щодо таких підприємств банки мають право запроваджувати, та-кож, кредитування на умовах страхування кредитного ризику. В цьому випадку підприємство для одержання банківського кредиту спочатку звертається до страхової компанії і укладає з нею договір на страху-

330

вання кредитного ризику. Банк має право вимагати від підприємства переуступити йому право вимоги від страхової організації сплати страхового відшкодування в разі несплати боргу у встановлений строк. В такому випадку між підприємством, страховою організацією та бан-ком укладається відповідний договір. В будь-якому випадку одержан-ня кредитів на умовах страхування кредитних ризиків пов’язане зі зна-чними додатковими витратами для позичальників.

По-третє, банки в процесі кредитування мають право вимагати від підприємств подання всієї необхідної інформації і звітності для ко-нтролю за використанням кредиту, фінансовим станом і станом обліку та збереження заставленого майна (бухгалтерські баланси, дані про за-лишки товарно-матеріальних цінностей тощо), здійснювати перевірки стану забезпеченості кредитів як за даними бухгалтерського обліку, так і в натурі.

У кредитних договорах в обов’язковому порядку передбачається відповідальність підприємства-позичальника за використання не за ці-льовим призначенням одержаного кредиту у вигляді штрафу в розмірі не менше ніж 25 % від розміру використаного не за призначенням кре-диту. Причому за порушення цієї норми діючого банківського законо-давства комерційний банк несе матеріальну відповідальність перед Національним банком України (у разі, якщо кредит виданий за раху-нок кредитних ресурсів НБУ).

Найважливішим зобов’язанням підприємства при його вступі у кредитні відносини з комерційним банком є своєчасне повернення бо-ргу і процентів за користування кредитом. Кошти для погашення забо-ргованості направляються насамперед для сплати процентів, потім — простроченої заборгованості; сума, що залишається спрямовується на погашення основної суми кредиту.

Як і будь-який інший кредитор, банк має право порушити справу про банкрутство свого боржника, подавши відповідну заявку до арбіт-ражного суду.