9.4. Продуктивність праці

Продуктивність праці — це показник, що характеризує її ефекти-вність і показує здатність працівників випускати певну кількість про-дукції за одиницю часу.

Продуктивність праці можна сформулювати також як плідність, ефективність діяльності людей у процесі створення матеріальних благ.

Від рівня і динаміки продуктивності праці залежить розвиток сус-пільства і рівень добробуту всіх його членів. Більше того, рівень про-дуктивності праці визначає і засіб виробництва, і навіть суспільно-політичний устрій. Існує також поняття ефективності праці. Воно ши-рше, ніж продуктивність, і включає крім економічного (власне продук-тивність праці) ще психофізіологічний і соціальний аспекти. Психофі-зіологічна ефективність праці визначається впливом трудового процесу на організм людини. З цього погляду ефективною може бути визнана тільки така праця, що поряд із певною продуктивністю забез-печує нешкідливі, сприятливі санітарно-гігієнічні умови і безпеку, до-статню змістовність праці і дотримання меж її поділу, можливості все-бічного розвитку фізичних, розумових сил і здібностей людини в процесі праці; запобігає негативному впливу виробничого середовища

237

на робітника. Звідси випливає і поняття соціальної ефективності праці, що включає вимогу гармонічного розвитку особистості кожного робі-тника, підвищення його кваліфікації і розширення виробничого профі-лю, формування позитивного соціального клімату в трудових колекти-вах, посилення соціально-політичної активності й удосконалення всього способу життя. Якщо зазначені вимоги не дотримуються, то неминуче знижуються і темпи зростання продуктивності праці. Так, несприятливі санітарно-гігієнічні і шкідливі для здоров’я умови праці викликають втрати робочого часу в зв’язку із захворюваністю, надан-ням додаткових відпусток, скорочення активного періоду трудової дія-льності людини. Занадто дрібний поділ праці обмежує можливості розширення виробничого профілю людини і зростання її кваліфікації. Негативні соціальні взаємовідносини в трудових колективах можуть також істотно знизити продуктивність праці за інших рівних умов її організації.

Отже, ефективність праці зумовлюється її продуктивністю в їхньо-му тісному взаємозв’язку, що необхідно постійно враховувати при ви-значенні чинників і резервів зростання продуктивності праці.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає по-стійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знахо-дження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розра-хунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а от-же, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних ці-лей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктив-ності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманіт-них чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умо-вою прогресу і розвитку виробництва.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її проду-ктивного використання та тривалість протягом робочого дня при не-змінності інших характеристик. Чим повніше використовується робо-чий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного викорис-тання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання про-дуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня.

238

Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визна-чається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нор-мальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії лю-дини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до почат-ку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, од-нак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися без-кінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техні-ко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Проблема виміру продуктивності праці є не менш складною, ніж визначення самої сутності даної економічної категорії.

Розрізняється прямий і зворотний способи визначення продуктив-ності праці. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробі-ток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою

О В= ,

Чпл

де В — виробіток;

О — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Ч_пл — планова чисельність промислово-виробничого персоналу.

Виробіток може бути годинним, денним, місячним, квартальним, річним.

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на

239

виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою

Ч Т_р = ^пл . О

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються рі-зні види трудомісткості.

Трудомісткість виробнича — складається з технологічної трудомі-сткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість обслуговування — визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва, на виготовлення одиниці кожного виробу.

Трудомісткість продукції повна — відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу.

Трудомісткість технологічна — визначається витратами праці ос-новних робітників на виготовлення одиниці кожного виробу. Розрахо-вується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість управління — визначається витратами праці керів-ників, спеціалістів, технічних виконавців на виготовлення одиниці ко-жного виробу.

На практиці використовуються наступні методи виміру виробітку:

• натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізич-них одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різ-новидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

• вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях до за-трат часу, вираженого в середньосписковій чисельності робітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

• трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці характери-зується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фізичного обсягу. В цьому випадку одиниці виміру обсягу продукції (тонна, шту-ки, метр, кілограми) віднесені до середньоспискового числа працівни-ків або витрат праці: люд.-годин, люд.-днів тощо. Приклади натураль-них показників: виробіток, трудомісткість.

Перевага даного методу полягає у встановленні залежності між об-сягом виробництва і трудовими витратами, у виключенні впливу на показник продуктивності праці змін в обсягах поставок, організаційній структурі виробництва, дозволяє тісно ув’язати зміни продуктивності праці з виявленням резервів її росту, зіставити затрати праці на одна-кові вироби в різних цехах підприємства.

240

Умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці за-стосовується у тому випадку, коли на підприємстві виробляється декі-лька видів однорідної продукції. Для обчислення обсягів виробленої продукції перераховують планову і фактично вироблену кількість ко-жного виду продукції в умовні одиниці за коефіцієнтами, встановле-ними за спеціальною шкалою.

Перевага даного методу полягає в безпосередній зрівнюваності по-казників продуктивності праці. Недолік натурального і умовно-натурального методів у тому, що можна вимірювати продуктивність праці лише в межах окремих видів продукції або робіт.

Натуральний і умовно-натуральний показники не можуть вимірю-вати обсягу складних виробів, які мають багатоцільове призначення. Вони не можуть застосовуватися на підприємствах, які виробляють рі-знорідну продукцію. Крім того, не забезпечують наскрізного обліку витрат праці навіть на одному підприємстві, не говорячи вже про га-лузь, народне господарство.

Вартісний метод характеризується вартісними показниками проду-ктивності праці, які обчислюються як співвідношення виробленої про-дукції в грошових одиницях до витрат робочого часу. Вартісні показ-ники продуктивності праці є універсальними, оскільки за ними можна порівнювати продуктивність праці при виробництві неспівставних благ. Недоліком вартісного методу є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції товаровиробниками призводить до фіктивного зростан-ня продуктивності їх праці

Трудовий метод виміру продуктивності праці використовується в умовах випуску на підприємстві різноманітної незавершеної продукції. В якості сумірника використовуються нормо-години, тобто кількість праці, в людино-годинах, яка потрібна по нормах для виготовлення одиниці продукції. Вказаний показник вільний від впливу ціноутво-рюючих факторів. Застосування цього методу потребує добре постав-леного нормування праці. При науково-обґрунтованих нормах цей ме-тод точно характеризує динаміку продуктивності праці.

Застосування того чи іншого методу зумовлено, по-перше, рівнем, на якому вимірюється продуктивність праці, а по-друге, завданням, що стоїть перед економічною службою, яка робить розрахунки.

За рівнем виміру продуктивності праці можна виділити індивідуа-льні робочі місця (бригади, ділянки), що випускають однорідну проду-кцію. Тут доцільно застосовувати натуральний метод для визначення обсягу виробленої продукції і виробітку (у штуках, тоннах, кубічних або квадратних метрах і т. д.). Метод простий, наочний і достовірний. Проте практично він використовується скоріше як виняток, ніж як правило: на рідкісному робочому місці, а тим більше в бригаді або на ділянці, виробляється цілком однакова продукція. Тому тут найчастіше використовується умовно-натуральний метод, при якому один вид

241

продукції або роботи прирівнюється до іншого (який переважає) за відносною трудомісткістю.

Приклад. Якщо в бригаді зроблено 20 виробів із трудомісткістю 8 чол-год, кожне з 10 виробів із питомою трудомісткістю 12 чол-год, то умовно-натуральний обсяг продукції складає 20 + 10 × 12/8 = 35 ви-робів.

Зрозуміло, при розрахунковому обсязі продукції і виробітку необ-хідно використовувати незмінну (нормативну) трудомісткість одиниці продукції. Застосування коефіцієнтів приведення до умовно-натуральних показників за споживчими властивостями продукції (по-тужність, маса, вміст корисних компонентів і т. ін.) для виміру продук-тивності праці неприпустимо, тому що між цими показниками немає функціонального зв’язку.

Щоб визначити динаміку або характеристики виконання плану з продуктивності праці, розраховують індекси продуктивності, які є від-носними величинами, за формулою

O₁ O_б І= : ,

t₁ t_Б

де О₁, О_б — відповідно обсяг виробленої продукції в натуральному ви-разі в звітному і базисному роках;

t₁, t_б — затрати робочого часу на виробництво всієї продукції від-повідно в звітному і базисному роках.

Продуктивність праці залежить від великої кількості факторів.

Фактори зміни певного показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно, фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушій-них сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці.

За своїм внутрішнім змістом та сутністю усі фактори зростання продуктивності прийнято об’єднувати в три основні групи:

1. Матеріально-технічні, пов’язані з рівнем розвитку техніки та технології, запровадженням у виробництво наукових відкриттів та розробок, удосконаленням знарядь та засобів праці.

2. Організаційні, зумовлені організацією виробництва, праці та управління.

3. Соціально-економічні, пов’язані зі складом робітників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці та побуту, ставленням працівників до власності.

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці та її продуктивності є розвиток науки, техніки та технології, запрова-дження у виробництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів розглядається як провідна і та, що визначає інші фактори.

242

До матеріально-технічних факторів зростання продуктивності пра­ці належить підвищення технічного та енергетичного озброєння праці на основі безперервного розвитку науково-технічного прогресу. Голо-вними напрямами науково-технічного прогресу у виробництві є: меха­нізація виробництва з переходом до автоматизації; збільшення одини­чних потужностей машин та обладнання з підвищенням енерго-

_ШШШтЖ

соціалізації машин та обладнання і т. ін. Важливе значення має осво­єння нових потужностей джерел енергії - атомної, ядерної, геотерма­льної, космічної.

Внаслідок дії матеріально-технічних факторів у декілька разів зро­стає продуктивність праці і знижується технологічна трудомісткість продукції Зростання продуктивності праці за показником зниження трудомісткості визначається за формулами

де П - підвищення продуктивності праці, %;

П_ЗТ - зниження трудомісткості одиниці продукції, %;

З_Т — зниження трудомісткості одиниці продукції, люд.-рік;

tL- вихідна трудомісткість, необхідна для виконання робіт з ви­готовлення одиниці продукції до запровадження заходів, люд -рік.

Наприклад, якщо внаслідок запровадження нового обладнання тру-

× 100/(42 - 5)].

До організаційних факторів зростання продуктивності праці нале­жить організація виробництва на рівні підприємств, галузей та націо­нального господарства в цілому. Велике значення тут мають розмі­щення підприємств по території, організація транспортних зв’язків як у межах країни, так і з іноземними країнами; спеціалізація підприємств та їх надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного

243

підготовка виробництва; своєчасне запровадження нової техніки та технології; модернізація діючого обладнання; забезпечення поточних та капітальних ремонтів та безперебійної роботи машин, механізмів, обладнання, апаратури, а також чітка організація внутрішньовиробни-чого матеріально-технічного забезпечення.

Особливе місце серед організаційних факторів займає організація праці. Вона тісно пов’язана з організацією виробництва та містить такі напрями: раціональний поділ та кооперацію праці між різними катего-ріями, групами працюючих та між окремими виконавцями; організа-цію та обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігіє-нічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення різного роду виробничих перешкод та небезпек; підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів; вивчення та системне розповсюджен-ня передових прийомів та методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку; укріплення тру-дової та виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної та інших організаційних форм колективної праці, запровадження підрядних, орендних форм організації та стиму-лювання праці, розвиток багатоверстатного та багатоагрегатного об-слуговування в умовах автоматизованого та напівавтоматизованого виробництва. Всі ці напрямки зводяться в систему наукової організації праці.

Організація управління виробництвом також включає низку важли-вих напрямів. На рівні управління господарством країни до її завдань належать створення галузевих та територіальних органів управління підприємствами, забезпечення їх ефективної взаємодії, координації ро-боти підприємств як у межах країни, так і з близьким зарубіжжям. На підприємствах завданнями організації управління є створення економіч-ної та діючої управлінської структури, комплектація всіх підрозділів компетентними керівниками та спеціалістами, їх правильний розподіл та використання; в економічній сфері — організація внутрішньогосподар-ського госпрозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулювання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції та всіма економічними показниками.

Організаційні фактори тісно пов’язані та являють собою єдину сис-тему організації виробництва, праці та управління. Неповне викорис-тання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків від-биваються на використанні робочого часу та через цей екстенсивний показник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого ча-су, спричинені недоліками в організації праці та виробництва, за інших рівних умов майже прямо пропорційно знижують продуктивність пра-ці, а скорочення втрат забезпечує її зростання.

Наприклад, якщо розрахунковий оперативний час за зміну 410 хв, а протягом зміни стався простій через тимчасову відсутність матеріа-

244

лів - 25 хв, то змінна продуктивність знизиться на 6,1 % ](410 - 25) / / 410 × 100 - 100].

Якщо втрати робочого часу будуть усунені, то й продуктивність праці зросте пропорційно збільшенню фонду оперативного часу, в да­ному прикладі - на 6,5 % [410/(410 - 25) × 100 - 100].

Так само впливає на продуктивність праці використання робочих

П= ФРЧ_ПЛ ×100-100 або

П=ш0- П_ПЛ ×100-100

ФРЧ_Б П

,

де П — відсоток можливого зростання продуктивності праці за раху-нок поліпшення використання робочого часу;

ФРЧ_ПЛ — запланований (після здійснення організаційних заходів) фонд робочого часу на одного працівника, змін, год або хв;

ФРЧ_БАЗ — базовий (фактичний) фонд робочого часу до здійснення заходів (у тих же вимірах);

П_пл — залишковий (запланований) відсоток втрат робочого часу за організаційними причинами після здійснення заходів (він може дорів-нювати нулю);

П_баз — базовий (фактичний до здійснення заходів) відсоток втрат робочого часу.

Так, якщо в базовому році фонд робочого часу на одного робітника становив 1680 год, а в плановому році за рахунок усунення організа-ційних недоліків він зросте до 1820 год, то продуктивність праці зрос-те на 8,3 % [1820/1680 × 100 – 100].

Аналогічно, хоч і менш точно, розраховується вплив організа-ційних факторів на зростання продуктивності праці в днях (робочих змінах).

Деякі організаційні заходи приводять безпосередньо по зниженню трудомісткості. До них відносяться, наприклад, засоби з освоєння пе-редових прийомів і методів праці, розширення виробничого профілю та сумісництво функцій або навіть професій і т. ін.

Важливе місце в системі організаційних факторів посідає поліп-шення структури кадрів — відносне скорочення управлінського пер-соналу та збільшення в загальній чисельності промислово-виробни-чого персоналу, частки виробничих робітників, а в складі останніх — частки основних робітників. Чим вища частка виробничих робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим вища

245

при інших рівних умовах її продуктивність праці в середньому на од­ного робітника. Розрахунок впливу цього фактора на продуктивність праці можна провести за формулою

П = ДЕ)×100-100,

Дпр(баз)

де Д ихпо ) і Д_Пр(баз) — відповідно запланована та базова частка вироб-ничГр лу , %™ків у загальній чисельності промислово-виробничого

Соціально-економічні фактори відіграють важливу роль у форму­ванні показника продуктивності праці Значення дії даних факторів зумовлене тим, що і розвиток науково-технічного прогресу, і удоско­налення матеріальної основи виробництва техніки, технології, і здійс­нення різноманітних і нерідко доволі складних організаційних заходів виникають не самі по собі, під впливом якихось сил природи, а виклю­чно в результаті активної трудової діяльності людей, учасників суспі-

роб Найв ва ажливіші соціально-економічні фактори, що впливають на продуктивність праці:

• матеріальна та моральна зацікавленість у результатах праці як індивідуальна, так і колективна;

• рівень кваліфікації робітників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень;

• ставлення до праці, трудова дисципліна та внутрішня самодис­ципліна, засновані на інтересах та вихованні;

форм Ма вл теріальна та моральна зацікавленість працівників у результатах праці як фактор підвищення її продуктивності діє в різних напрямах. Найкоротшим та найдоступнішим є підвищення інтенсивності праці. Воно дає негайний та очевидний результат. Але при цьому продуктив­на сила праці не збільшується, а психофізичні межі підвищення інтен­сивності праці досить жорсткі Істотне зростання продуктивності праці тільки за рахунок підвищення інтенсивності та збільшення енергетич­них витрат організму робітника не може бути досягнуте.

246 ^

В умовах ринку існуючі класифікації факторів зростання продук-тивності праці необхідно доповнити ще хоча б двома новими групами факторів, пов’язаними з:

• визначенням поточних витрат колишньої праці (сировини, мате-ріалів, енергії і т. ін., що безпосередньо входять у продукт виробницт-ва в кожному виробничому циклі);

• економічним та ефективним використанням основних виробни-чих та невиробничих фондів (машин, механізмів, технологічного обла-днання, апаратури, транспортних засобів, виробничих будівель та спо-руд і т. п.).

Рівень продуктивності праці, як відомо, визначається кількістю продукції, що припадає на одиницю робочого часу. Але якщо вихідні розміри висловити в часі, то продуктивність праці розраховується як відношення фонду робочого часу до трудомісткості продукції:

Ф П= ^рч .

Т_р

Це означає, що виробіток продукції прямо пропорційний кількості часу, витраченого на її виробництво, і обернено пропорційний її тру-домісткості. Якщо продуктивність праці зростає за рахунок збільшення фонду робочого часу, то йдеться про екстенсивний шлях її підвищен-ня, а якщо її зростання забезпечується зниженням трудомісткості, то говорять про інтенсивний шлях, тому що зменшення витрат праці на виготовлення продукції відбувається завдяки впровадженню нової техніки, удосконаленню технології та організації виробництва, інтен-сифікації виробничих процесів.

Фонд сукупного робочого часу на підприємстві витрачається част-ково безпосередньо на виробництво продукції (цим зайняті основні виробничі робітники), частково — на обслуговування і забезпечення основного виробництва допоміжним складом робітників, а також — на організацію і управління виробничим процесом спеціалістами і керів-никами. Певно, що чим вища частка основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим більше буде ви-роблено продукції, тим вище за інших рівних умов виявиться і загаль-на продуктивність праці.

Таким чином, поліпшення використання сукупного робочого часу досягається двома шляхами: ліквідацією втрат робочого часу і поліп-шенням структури кадрів, тобто підвищенням частки основних робіт-ників у загальній чисельності працюючих.

Виявлення наявних резервів здійснюється на підставі аналізу рівня і динаміки продуктивності праці на окремих ділянках виробництва або

247

за видами робіт у поточному і попередніх періодах. Визначається по­вна трудомісткість з виразу

Тповн=Твир+Тупр + Ттех+Тобс+Тупр,

де Т_повн - повна трудомісткість;

Т_ви - виробнича трудомісткість;

Т Т: — трудомісткість управління;

С- технологічна трудомісткість;

ТІ - трудомісткість обслуговування.

Трудомісткість продукції може виражатися в різноманітних кількі­сних показниках залежно від того, витрати праці яких категорій робіт­ників враховуються при виробництві тієї або іншої продукції. Якщо

забезпечують і обслуговують виробництво - виробничу трудоміст­кість, тобто Т_вир = Т_тех + Т_обс. Витрати праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців та іншого персоналу складають трудомісткість управління, а всі три елементи - повну трудомісткість. Для розрахун­ку економії зіставляють витрати праці на виконання якогось виду робіт або виготовлення того чи іншого продукту до впровадження заходу, що знижує трудомісткість і після його впровадження.

„ При вимірювнні трудомісткості в часі економія (Е_к) в робочій силі

М - кількість операцій (виробів) до кінця року. При вимірюванні трудомісткості робіт у людино-годинах економію праці в результаті якогось заходу можна обчислити за формулою

Е_К=(Т_б-Т_п)×М×_?,

де Т_б і Т_п - витрати часу на досліджуваний обсяг роботи в базисному і плановому періодах;

М - обсяг роботи (кількість виробів, операцій) протягом року;

і- час роботи нового обладнання, нової технології в плановому році.

248 ^

Якщо замість кількості оброблюваної продукції (обсягу робіт), ві­домі дані про чисельність робітників на новому обладнанні або удо­сконаленому технологічному процесі і підвищення продуктивності но­вого обладнання (технології) порівняно зі старим , то зниження трудомісткості або економію робочої сили можна визначити як розмір, обернений зростанню продуктивності праці. Так, якщо продуктивність

/ (1 У цьо ) му випадку економію робочої сили можна розрахувати за фо-

де Ч_р - кількість робітників, зайнятих на даному устаткуванні або в даному технологічному процес я ;

чити за формулою

де М₂ - обсяг роботи або маса виробленої продукції в плановому пе­ріоді

В₁ і В₂ - виробіток одного робітника в базисному і плановому пе-

процесів, запровадження нових видів устаткування, модернізації верс­татів і машин удосконалення технології і т. і

Продуктивність праці зростає прямо пропорційно збільшенню фо­нду робочого часу в середньому на одного робітника.

Якщо втрати робочого часу становили в базисному періоді т %, а в плановому намічено їх скоротити до п %, то продуктивність праці ро­бітника підвищиться на

100 -х100-100(%).

249

них заходів до 5 %, тоді це підвищить продуктивність праці на 11,8 % [(100 - 5)/(100 - 15 × 100 - 100].

Так само визначається зростання продуктивності праці при зни­женні браку продукції й інших непродуктивних витрат робочого часу.

При розрахунку продуктивності праці з економії робочої сили ви­раз буде такий:

Е_К=^__х100(%).

Наприклад, намічено скоротити внутрішньозмінні втрати робочого часу з 10 до 5 %; економія в цьому випадку буде дорівнювати 5 26 [(10 -- 5)/(100 - 5) × 100].

Якщо цей захід поширюється на 500 робітників, то економія чисе­льності становить 26 чол (500 × 5,26/100)

Таким чином, резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під

начити як різницю між симально мивим і реально досягнутим

Оскільки резерв - це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу резерви зростання продукти­вності праці класифікують так само, як і фактори.

Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бу­ти поділені на народногосподарські, галузеві міжгалузеві, внутріш­ньовиробничі. Останні, в свою чергу, поділяються на загальновироб-ничі, цехові і резерви підвищення продуктивності праці на конкрет-

ня і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, удосконалення технології, розповсюджен­ня передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви визначаються використанням можливостей ефективнішого функціонування виробництва в одній галузі для підви­щення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення яко-

підвищення продуктивності пр в бробних галузях . дає економіюі

250 ^

Внутрішньовиробничі резерви зумовлені вдосконаленням і най-більш ефективним використанням технічних засобів і поліпшенням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економі-єю сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивнос-ті праці на підприємствах розробляються програми управління проду-ктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і за-ходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їхнього упровадження, призначаються відпові-дальні виконавці.

Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи

1. Розкрийте зміст понять «трудові ресурси», «персонал», «кадри».

2. Що вміщує в себе організація праці і управління трудовим колективом підприємства?

3. Яка структура кадрів підприємства?

4. Порядок визначення чисельності основних робітників.

5. Порядок визначення загальної чисельності промислово-виробничого пер-соналу.

6. Проблеми визначення необхідної чисельності управлінського персоналу.

7. Назвіть функції кінцевої мети кадрової політики.

8. Розкрийте сутність продуктивності праці.

9. Розкрийте сутність показників і методів вимірювання продуктивності праці.

10. Класифікація трудомісткості.

251

ТЕМА

₁₀

ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ

Питання для теоретичної підготовки

1. Поняття, склад та структура основних виробничих фондів підпри-ємства.

2. Облік та оцінювання основних фондів.

3. Знос основних фондів та його види.

4. Амортизація основних засобів.

5. Показники ефективності використання основних фондів.

Ключові терміни і поняття

Основні фонди Засоби праці

Виробнича структура основних фондів Галузева структура основних фондів • Первісна вартість Відновна вартість Залишкова вартість Балансова вартість Фізичний знос Моральний знос Амортизація

• Норма амортизації

• Методи амортизації

• Прямолінійний метод

• Прискорена амортизація

• Виробничий метод

• Ремонт основних фондів

• Фондовіддача

• Фондомісткість

• Фондоозброєність

• Виробнича потужність