5.1. Культура підприємництва

Важливу роль у функціонуванні підприємства, фірми відіграє куль-тура підприємництва. Вона не тільки забезпечує високий престиж під-приємству, й сприяє підвищенню ефективності виробництва, поліп-шенню якості продукції і послуг, а отже, й збільшенню прибутків.

У загальному розумінні поняття «культура» означає певну сукуп-ність матеріальних і духовних цінностей, які виробляє людство в істо-ричному процесі свого розвитку. Водночас культура продукує способи створення цих цінностей, засоби їх застосування і передачі. Тим самим вона виступає найважливішим критерієм оцінювання окремої особис-тості. Саме культура визначає спрямованість суспільної, в тому числі економічної, поведінки підприємця, змушує його дотримуватися ети-кету ділової людини.

По суті, культура підприємництва визначає спосіб спілкування біз-несмена зі своїми клієнтами, партнерами, підлеглими та іншими осо-бами в процесі здійснення власної справи. Культура підприємця відо-бражає відповідну сукупність правил, вимог, знань та вміння поводи-тися у світі бізнесу.

Таким чином, культура організації підприємницької діяльності ви-значає клімат, стиль взаємовідносин, цінності підприємства. Будь-яка, нова організаційна структура виробляє свою культуру, що визначає мі-сце цієї структури, її внутрішні і зовнішні відношення і є ніби зразком,

118

стереотипом при формуванні стратегії, розподілі влади, прийнятті рі-шень, при поводженні персоналу. Сутність культури даної організації виражається в розпорядженнях, прийнятих ритуалах і церемоніях, а також, у зразках неформального поводження.

Призначення культури підприємництва пов’язано із вирішенням двох основних проблем: виживанням у певному соціально-еконо-мічному середовищі і забезпеченням внутрішньої інтеграції для досяг-нення поставлених цілей. Проте варто мати на увазі, що культура кож-ного підприємства не є монолітним блоком. На кожному великому підприємстві є відділи, управління, адміністрація, що мають різні суб-культури та повторюють структуру самого підприємства. Розходження зумовлюється різноманіттям галузей виробництва і сфер людської дія-льності. Це може бути культура вигідних угод, інноваційна, адмініст-ративна та ін. Наявність різноманітних культур, субкультур може при-звести до напруженості, сутичок. Тому важливим завданням для будь-якого підприємства є зближення й інтеграція різних організаційних ча-стин підприємства, що мають свої субкультури.

Необхідна також інтеграція культури підприємства і культури всіх його працівників. Культура підприємництва потребує уміння так орга-нізувати його виробничу і комерційну діяльність, щоб успіхи в бізнесі поєднувалися зі створенням таких умов, за яких робітники були мак-симально задоволені працею.

Отже залежно від галузі, регіону, історії підприємства, людей кож-не підприємство має свою культуру.

Основні чинники, що впливають на культуру підприємства: цілі підприємства; основні його цінності й ідеї; прийняті на підприємстві стандарти і правила; діючі і неформальні канали комунікацій та ін. Елементи підприємницької культури формуються як під впливом до-свіду діяльності підприємства, так і в результаті установок його лі-дерів.

Вона соціальна, тому що:

• на її формування впливають усі або більшість працівників фірми;

• регулює поводження членів колективу;

• створюється людьми;

• усвідомлено або неусвідомлено приймається всіма робітниками;

• грунтується на дотриманні традицій;

• пізнавана; спроможна змінюватися;

• багатогранна, тобто її не можна осягнути за допомогою одного якогось підходу;

• усвідомлювана і неусвідомлювана;

• перебуває в постійному розвитку.

Слід мати на увазі, що перед тим як приступити до формування культури того або іншого підприємства, варто твердо усвідомити його основні цінності і переконання.

119

Так, у компанії «Форд Мотор» цінності полягають у трьох понят-тях: народ, товари, прибуток. Переконання, що дозволяють зробити висновок, як повинне функціонувати підприємство, як досягається ус-піх, такі:

• на першому місці стоїть якість;

• постійне удосконалення, яке значною мірою впливає на успіх;

• посередники і постачальники — наші партнери;

• участь співробітників у справі й прибутку — наш стиль ро-боти.

Водночас не варто думати, що культура підприємництва піддається простому маніпулюванню. Вона укладається роками, є динамічною і постійно удосконалюється.

Формування і розвиток культури підприємницької діяльності:

• по-перше, здійснюється природним шляхом, коли підприємства на підставі вивчення найкращого минулого і дійсного досвіду підтри-мують ті культурні традиції, що є найбільш результативними в забез-печенні поставлених цілей;

• по-друге, може цілеспрямовано формуватися шляхом силового впровадження визначених комплексів поводження. Для удосконалю-вання культури потрібно вивчити, як взаємодіють окремі її елементи, який між ними взаємозв’язок, як вони впливають один на одного. При цьому необхідно аналізувати, чи є уявлення про цінності, що принесли успіх підприємству, що застаріли, чи варто їх обновити. Зміна культу-ри підприємництва відбувається відповідно до нових уявлень про цін-ності.

Дослідження показують, що такі раніше загальновизнані цінності, як слухняність, дисципліна, централізація, ієрархія, кар’єризм, влада, достаток втрачають своє значення. Одночасно зростає значення таких цінностей, як колектив, орієнтація на споживання, самовизначення, участь, творчість, розкриття особистості, спроможність йти на поступ-ки, децентралізація, передбачуваність поводження, надійність, стабі-льність, фахові спроможності.

За дослідженнями, проведеними в США, дійшли висновку, що роз-квітаючі і швидко зростаючі фірми, мають високу культуру й особли-вий стиль, які сприяють досягненню і зберіганню провідних позицій на світовому ринку. Основою успіху таких підприємств є:

• чіткі уявлення про цінності і тверді переконання про те, як, якими засобами досягти цілей підприємства;

• партнерські відношення на всіх рівнях;

• висока цінність фахової компетентності і вірність справі, праг-нення до високої якості праці;

• просування по службі, що залежить від результатів праці та уміння брати на себе відповідальність;

120

— гордість за власні досягнення й успіхи підприємства, бажан- ня розширити і зміцнити власні позиції, бути першими, панувати на ринку.

Для таких підприємств характерна система цінностей, прийнятих і схвалених усіма співробітниками.

Під впливом ряду чинників змінюються уявлення про цінності; на процвітаючих підприємствах вони не вичерпуються лише досягненням визначених виробничо-економічних цілей.

Варто врахувати також, що для культури підприємництва головним є те, що відбувається на рівні поводження. Якщо рівні цінностей і по-водження не збігаються, то це негативний результат. Для підприємств нашої країни поширена ситуація, коли в документах, на папері написа-не одне, а на практиці — інше. Система цінностей, правила і конкретне поводження повинні бути узгоджені. З цією метою, наприклад, у США розроблені програми, що дозволяють гармонізувати уявлення про цін-ності та поводження.

Назвати культуру підприємства слабкою можна в таких випадках, якщо:

• немає ясних уявлень про цінності, загальні переконання про те, яким чином досягти успіху та цілей;

• цілі ставляться в основному короткострокові;

• вцілому є уявлення про цілі і переконання, але немає згоди з питань, що в даний момент є правильними і важливими, в результаті чого виникають протиріччя;

• окремі частини організації не можуть дійти згоди, існують різні точки зору;

• керівники нічого не роблять для розвитку загального розуміння цінностей, загальних переконань.

У процесі підприємницької діяльності окремій людині або групі лю-дей доводиться приймати рішення з певних питань. При цьому на прийня-те рішення людини впливає характер завдань, що вирішуються, і культура ділового спілкування, що відповідає загальній культурі підприємницької діяльності. Ділове спілкування ведеться за визначеними правилами, які є важливим засобом підвищення його ефективності, а саме:

• перше правило коректної поведінки ділової людини — це до-тримання норм звертання, привітання та знайомства. Зокрема, при ді-ловій зустрічі з незнайомими людьми треба представитися самому або через особу, яка влаштувала зустріч. Якщо ви гість, то варто предста-витися першому. І звичайно, перед тим як познайомити будь-кого, слід впевнитися, що обидві сторони бажають знайомства.

• друге — субординація в ділових стосунках. Як відомо, управ-лінські відносини мають ієрархічний характер. Це означає, що некоре-ктно віддавати будь-які службові розпорядження виконавцю, якщо йо-го роботу повинен координувати ваш підлеглий управлінець.

121

— третє — організація ділових контактів. Наприклад, запрошуючи співробітника на бесіду, попередьте його про це заздалегідь через офіс-менеджера або секретаря-референта. Це дасть йому змогу підго- тувати необхідні матеріали, розрахунки, сформулювати власні пропо- зиції.

Існують і загальні правила: етикету, узгодження, взаємодії і само-подачі.

Правила етикету визначають порядок, засоби до яких звертають-ся при спілкуванні, вибір спілкування і т. д. Кожна деталь цих правил, а їх існує багато, залежить від уміння триматися за столом і вдягатися до етикету, вітання і прощання, яке відпрацьовано і вивірене роками. Виконання правил етикету є обов’язковим, оскільки особа, що пору-шила їх, втрачає статус повноправного учасника спілкування. Напри-клад, один із значних вітчизняних підприємців з’явився на переговори з представниками італійської фірми в білих черевиках, чим дуже шо-кував їх, оскільки, в Італії це є поганим тоном. Такий вчинок може скласти хибне уявлення про те, що підприємець — один із нуворишів, і, можливо, це його перші серйозні ділові переговори. Отже, як швидко він розбагатів, так само швидко може розоритися і мати справу з ним небезпечно.

Особливе місце в діловому етикеті посідає вміння проводити ділові бесіди, дотримуватися ділового протоколу. Так, підприємець, котрий веде бесіду, виглядає значно привабливіше, якщо дотримується в своїй поведінці таких правил:

• висловлюється стисло і по суті, чітко викладаючи свої думки;

• спирається на факти, обґрунтовуючи власну позицію;

• не захоплюється деталями, але пам’ятає, що своєчасно і доречно наведена деталь може зміцнити достовірність вашої позиції;

— уникає конфронтації, шукає шляхи вирішення складної проблеми. Не менш важливо дотримуватися ділового протоколу, тобто порядку

проведення ділових зустрічей, які мають бути ретельно підготовлені.

Правила узгодження взаємодії припускають, наприклад, що всту-паючи в ділову розмову, необхідно дотримуватися таких вимог:

• висловлюватися не більше і не менше, ніж потрібно в даний мо-мент;

• не відхилятися від теми;

• виражатися чітко.

Правила самоподачі пов’язані з індивідуальним успіхом учас-ників.

Техніка спілкування — сукупність засобів (прийомів), що викори-стовуються людьми для досягнення бажаного ефекту в спілкуванні. Ці засоби бувають словесні (вербальні) і несловесні (невербальні), в тому числі: міміка, пози, жести, тон, контакт очей, інтонація промови, а та-кож просторово-часова організація.

122

Ряд спеціалістів у сфері комунікації відзначають, що володіння не-вербальними прийомами більш бажане і ефективніше. Дослідження показують, що невербальні реакції менше контролюються свідомістю, ніж словесні висловлення.

Техніку спілкування прийнято розподіляти на техніку поводження і техніку слухання.

Критерієм комунікабельності є вміння слухати і ставити запитання, оскільки в процесі слухання вирішуються дві найважливіші функції: сприйняття інформації і здійснення зворотнього зв’язку, тобто переда-ча доповідачеві інформації про те, як сприймається його промова і по-водження. Дослідження показали, що вміють вислухати співрозмовни-ка спокійно і цілеспрямовано не більше ніж 10 % людей.

Уміння ставити запитання — це мистецтво. Множина конфліктів і непорозумінь може виникнути в результаті не заданих своєчасно пи-тань. Відмовитися шляхом запитань з’ясувати наміри співрозмовника означає відчинити шлях догадками умоглядним побудовам, далеко не завжди достовірним.

У процесі контакту важливу роль відіграють прояв емоцій, манери і жести партнерів. Розуміння жестів дозволяє точніше визначити пози-цію співрозмовника, може попередити про те, як змінити свою поведі-нку, щоб досягти потрібної мети. Для підвищення компетенції необ-хідно освоювати мову жестів, оскільки поводження, міміка, жести не однакові в різних етнічних груп, народів. Так, «нуль», утворений вели-ким і вказівним пальцем, американець сприймає як «усе нормально», у Японії він означає «гроші», а в Португалії вважається непристойним. На Близькому Сході не прийнято подавати гроші, подарунки, їжу лі-вою рукою, тому що в ісламі вона вважається нечистою.

Ефективність спілкування залежить від його просторово-часової організації. Так, варто рахуватися з місцем (службове помешкання, суспільне, особисте) та часом (робочий, вільний), де відбувається бесіда. Важливим елементом установлення контакту є також ураху-вання відстані між співрозмовниками. Так, установлено, що жителі США зазвичай розмовляють стоячи на відстані не ближче ніж 60 см один від одного, а латиноамериканці — майже впритул. Жителі США зазвичай працюють у великих приміщеннях, при відчинених дверях. Так, хмарочос фонду Форда побудований зі скла і прогляда-ється наскрізь. Німці ж вважають відчинені двері вищим ступенем безладдя.