4.3. Державна підтримка малого бізнесу

Внесок малих підприємств в оздоровлення економіки нині явно не-достатній. Це пояснюється як загальним спадом виробництва і розри-вом господарських зв’язків, так і тим, що не одержала розвитку держа-вна підтримка цих підприємств. Тим часом малі підприємства як хитлива підприємницька структура, найбільше залежать від коливань ринку, потребують державної підтримки.

У багатьох країнах ринкової економіки існують особливі фонди дер-жавної підтримки малого бізнесу. У Японії, наприклад, на ці цілі у видат-ковій частині бюджету виділяється 2—3 млрд дол. У нашій країні держа-вна підтримка малих форм виробництва з перших кроків малого бізнесу зводилася в основному до системи податкових пільг на прибуток.

Однією з важливих проблем малого бізнесу в Україні є кредиту-вання. Кредити даються тільки під заставу або поручництво, на що не завжди мають можливість малі підприємства. Спілки малих підпри-ємств, як і спеціальні фонди, не виступають поручителями по креди-тах, які одержують ці підприємства. Немає спеціальних банків, які об-слуговували б малий бізнес. Особливо в скрутному стані знаходяться приватні малі підприємства. Неможливість одержати кредит виключає спроможність конкурувати з іншими підприємствами.

У багатьох закордонних країнах малому бізнесу надає серйозну фі-нансово-кредитну підтримку держава через спеціальні структури і фо-нди, наприклад, через Адміністрацію в справах дрібного бізнесу (США), Корпорацію страхового кредитування дрібного бізнесу (Япо-нія), Кредит для середніх і дрібних фірм (Франція).

В Україні також існують різні організаційні форми підтримки і за-хисту інтересів малих підприємств. Для цього створено асоціації ма-лих підприємств, Всесвітня асамблея дрібних і середніх підприємств, різні фонди розвитку і підтримки малого бізнесу. Однак, як правило, численні фонди підтримки малого підприємництва стурбовані своїми власними проблемами і реальної допомоги малим підприємствам не надають.

Малі підприємства мають потребу також в інформаційному обслу-говуванні, підготовці кадрів, у пільговому банківському кредиті й ін-шій допомозі.

Заслуговує на серйозну увагу досвід фінансово-кредитної підтрим-ки малого бізнесу з боку держави через прямі і гарантовані позики. Прямі позики видаються невеликим фірмам на певний строк під більш низькі ставки, ніж кредит на приватному ринку позичкового капіталу.

110

Гарантовані позики дають кредиторам державні гарантії до 90 % пози-кового капіталу. У такий спосіб держава намагається зацікавити при-ватні банки, торгові і промислові корпорації, страхові компанії, пен-сійні фонди в наданні капіталу дрібним фірмам.

Є й інші форми державної підтримки: забезпечення малих підпри-ємств держзамовленням (якщо виникає така необхідність), надання особливих пільг підприємствам, які утворюються в регіонах із слабко розвинутою промисловістю, та ін.

Розвиток малих підприємницьких форм відбувається в основному в посередницькій сфері і галузях, що не потребують значних капіталь-них вкладень — торгівлі, громадському харчуванні, будівництві циві-льних об’єктів, дрібному ремонті техніки і машин, сільському госпо-дарстві. Тим часом такий потужний ринок, як сфера науково-технічних нововведень та інформації, не освоюється. Це зумовлено, з одного бо-ку, недостатньою увагою до таких проблем державних структур управління, відсутністю правових актів, що забезпечують розвиток малого науково-технічного бізнесу, а з іншого — монополією держав-них науково-дослідних інститутів, що зосередили в себе весь обсяг фі-нансування наукової сфери. У результаті це привело до монополізму держсектора в науці і відсутності впроваджувальних структур у мате-ріальній сфері.

Малий бізнес має ефективну підтримку за кордоном.

З цих позицій цікавий досвід розвитку інноваційного бізнесу в США.

Численні дрібні інноваційні підприємства в США стали своєрідним доповненням до традиційних науково-дослідних і конструкторських комплексів промислових корпорацій, університетів, безприбуткових дослідницьких організацій, державних лабораторій, різних цільових структур. Істотно програючи подібним організаціям по ресурсному за-безпеченню, дрібні фірми в сфері НТП виграють у можливості макси-мального розкріпачення творчого потенціалу й ініціативи науково-технічних працівників.

Досвід США показує, що в умовах ресурсної незабезпеченості ма-лого інноваційного бізнесу найважливішим чинником його існування є організація своєрідної мережі його підтримки. Основні напрями її такі:

• фінансова підтримка (наявність численних доступних джерел ризикового капіталу);

• матеріально-технічна (здавання в оренду і можливість купівлі, в тому числі і на пільгових умовах, засобів виробництва — будинків і споруд, техніки, наукового устаткування, транспортних засобів, копі-ювальної техніки т. д.);

• інформаційна (забезпечення можливостей користування інфор-маційними мережами і технічними бібліотеками, доступу до баз даних і т. д.);

111

— консультативна (розвиток спеціалізованих послуг консульту-вання, орієнтованих на організаторів дрібних інноваційних підпри-ємств, із питань оподатковування, планування, маркетингу, ведення звітності, оформлення патентів).

На створення цієї мережі спрямовані зусилля федерального уряду, штатів, місцевих органів влади громадськості, університетів, приват-ного бізнесу.

Політика стимулювання інноваційної активності малого бізне-су — від федерального уряду до муніципалітету. Головним у дер-жавній політиці в цій сфері є створення «інноваційного клімату», тобто забезпечення сприятливих економічних, правових, організа-ційних, психологічних та інших умов для виникнення і розвитку нових фірм, насамперед тих, що зайняті генеруванням, освоєнням і комерціалізацією науково-технічних нововведень. Держава, на від-міну від регулювання діяльності економічно й організаційно сфор-мованого великого бізнесу, основні зусилля спрямовує на початкові і «передпочаткові» періоди становлення малих інноваційних під-приємств.

Головним змістом державної інноваційної політики у відношенні малого бізнесу є регулювання фінансових потоків, спрямоване на по-легшення доступу дрібних фірм до джерел фінансових засобів. Тут ви-діляють такі напрями: цілеспрямоване субсидування з бюджету (через федеральні агентства і відомства) і притягнення приватного капіталу до фінансування інноваційної діяльності дрібних фірм.

Цілеспрямоване бюджетне фінансування здійснюється у формі безповоротного субсидування, через надання пільгових позик і заклю-чення контрактів на розробку нової продукції і технології.

У цілому малий бізнес США одержує 3,5—4 % від загальних феде-ральних витрат на НДДКР. До третини витрат дрібних фірм на дослі-дження і розробки в тій або іншій формі фінансує держава.

Програми безповоротного субсидування здійснюють в основному двоє основних відомств — Адміністрація в справах малого бізнесу (АМБ) і Національний науковий фонд (ННФ).

Програми надання пільгових позик здійснюють АМБ у вигляді прямих позик, пайової участі в позиках комерційних банків і гаранту-вання позик комерційних банків. Прямі позики робить АМБ із власних кредитних джерел. Розмір позики не перевищує 150 тис. дол., макси-мальна ставка становить 7 %. Позики даються на терміни: до 6 років — на поточні потреби; до 20 років — на придбання устаткування, земе-льної власності і будівництво; до 30 років — на відновлення підпри-ємств, що постраждали від стихійного лиха.

Однак, як показує американська практика, форми прямого субси-дування через державні відомства не мають достатньої гнучкості і оперативності.

112

Другим найважливішим напрямом державної інноваційної компанії дрібного бізнесу, що діють під егідою АМБ. Венчурний капітал роз-міщається у формі акціонерного капіталу. Це значить, що інвестори стають акціонерами дрібних інноваційних фірм і, залежно від частки своєї участі, мають право на одержання прибутків. Частка участі окре-мих компаній венчурного капіталу в дрібних фірмах рідко перевищує 50 %.

Що ж стосується податкових і амортизаційних пільг, наданих са-мому малому інноваційному бізнесу, то вони застосовуються рідше, оскільки для малих фірм набагато важливіша початкова і «передпочат-кова» їхня підтримка. Тому податковими пільгами традиційно більше користувався більший бізнес. Однак із кінця 70-х — початку 80-х років почали розроблятися більш пільгові умови оподатковування і для ма-лого бізнесу, насамперед інноваційного, з обліком його специфічних потреб.

Що стосується амортизаційних пільг, то у відношенні дрібного біз-несу діє тільки одна значна міра: із 1981 р. малим фірмам дозволено списувати вартість основного капіталу нерівними частинами або одно-разово протягом амортизаційного періоду.