24.2. Поняття про собівартість виготовленої продукції та її види

Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції. В більш узагальненому ви-гляді собівартість можна визначити як грошовий вираз величини ре-сурсів, використаних з конкретною метою. Таке визначення собіварто-сті містить у собі три важливих моменти:

• собівартість відображає, скільки і яких ресурсів було викорис-тано у виробництві;

• величина використаних ресурсів представлена в грошовому ви-разі, що дозволяє розраховувати загальну вартість ресурсів;

596

— конкретна мета використання ресурсів зумовлює необхідність чітко встановити об’єкт собівартості (виробництво чи реалізація).

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає:

• рівень організації виробничого процесу;

• продуктивність праці;

• технічний рівень.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відобра-женням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношен-ня до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку, а інші входять у собівартість, але не мають прямого зв’язку з виробництвом.

Виокремлюють такі види собівартості:

а) залежно від часу формування затрат:

• планова;

• фактична;

• нормативна;

• кошторисна;

б) виходячи із місця формування затрат:

• цехова;

• виробнича;

• повна;

в) залежно від тривалості розрахункового періоду:

• місячна;

• квартальна;

• річна;

г) за складом продукції:

• товарна;

• валова;

• реалізована;

• незавершене виробництво;

ґ) за ступенем охоплення підприємств:

• індивідуальна;

• галузева.

Надамо визначення основних видів собівартості.

Планова собівартість виготовленої продукції являє собою прогноз величини витрат певної господарчої організації на виготовлення конк-ретної продукції.

Фактична собівартість продукції — це сума витрат, здійснених конкретною господарчою організацією в ході виготовлення продукції за умов, що склалися на виробництві.

Метою врахування фактичної собівартості продукції є своєчасне, повне та достовірне відображення фактичних витрат, пов’язаних з ви-

597

робництвом продукції та її реалізації замовникові, виявлення відхи-лень від очікуваних значень, а також контроль за використанням мате-ріальних, трудових та фінансових ресурсів. Окрім того, дані обліку со-бівартості продукції використовуються у процесі аналізу для виявлення всередині організації виробничих резервів, а також при ви-значенні фактичних фінансових результатів діяльності господарчої ор-ганізації та її підрозділів.

Кошторисна собівартість визначається господарчою організацією під час складання необхідного комплексу проектних документів за кошторисними нормами та цінами, які діють на момент її розрахунку. Вона є базою для розрахунку планової собівартості виготовленої про-дукції і дає змогу, з одного боку, господарчій організації прогнозувати рівень своїх майбутніх витрат, а з іншого — надає можливість замов-нику оцінити межі (рамки), в яких може відбуватися торг із цією орга-нізацією. І нарешті, кошторисна собівартість є одним із документів, за яким державні органи оподаткування контролюють прибутки конкрет-ної угоди деяких господарчих організацій.

Для економічного оцінювання варіантів техніки та вибору найефе-ктивнішого з них розраховується насамперед технологічна собівар-тість, яку можна представити як суму витрат цеху, що безпосередньо пов’язані з виконанням технологічних операцій. Цей вид собівартості розраховують за такою формулою:

С_т = В_м +В_зп +В_уе ,

де В_м — вартість сировини і матеріалів;

В_зп — основна та додаткова заробітна плата;

В_уе — витрати на експлуатацію та утримання устаткування.

Цехова собівартість складається з усіх витрат цеху на виробництво певного виду продукції. Вона розраховується за формулою

С_ц = В_м -В_пов + В_нвв + В_пк +В_п +В_е +В_зо + +В_зд +В_сп +В_ів +В_уе +В_ни +В_ц +В_б ,

де В_м — вартість сировини і матеріалів; В_пов — поворотні відходи виробництва; В_нвв — вартість напівфабрикатів власного виробництва; В_пк — вартість покупних комплектуючих; В_п — витрати на паливо для технологічних цілей; В_е — витрати на енергію для технологічних цілей; В_зо — основна заробітна плата; В_зд — додаткова заробітна плата; В_сп — відрахування на соціальні потреби;

598

В_ів - витрати на відтворення інструменту;

В_уе - витрати на утримання і експлуатацію устаткування;

В — - витрати на розробку та освоєння нової продукції;

В — інші цехові витрати;

В втрати від браку.

Таким чином, виходячи із місця формування затрат, основними є

варно-матеріальних запасів підприємства. Виробнича собівартість ле­жить в основі формування собівартості реалізованої продукції. Цей вид собівартості розраховують за такою формулою:

С_в = С_ц + В_зв,

де В_зв - загальновиробничі витрати.

До складу невиробничих витрат відносяться операційні невироб-

та Необхідно ння значит укці що індивідуальна собівартість показує рівень організації виробництва автоматизації та механізації, спеціалізації та концентрації, що є неоднаковими для різних підприємств однієї галузі. Проте галузева собівартість даного виду продукції показує серед­ній за галуззю рівень техніки, організації виробництва, продуктивність праці та прогресуючих норм витрат матеріальних ресурсів . Цей показ­ник можна обчислити за формулою

C _{г і} = ∑СіЧО_{т і}/∑ О_{т і},

де С_{г і} - середньогалузева собівартість і-го виробу;

С - індивідуальна собівартість з виробництва і-го виробу на і-му підприємстві;

О_{т і} - обсяг товарної продукції з виробництва і-го виробу на і-му підприємстві;

К - кількість підприємств галузі, що випускають і-й виріб.

Визначення собівартості одиниці продукції за встановленими стат­тями (номенклатурою) витрат називається калькулюванням. Проте розрізняють калькулювання планової (обчислюється за плановими но-

599

рмами і нормативами) та звітної собівартості (розраховується за фак-тичними даними).