23.3. Стандартизація та сертифікація продукції

Важливим елементом у системах управління якістю продукції є стандартизація — нормотворча діяльність, яка знаходить найбільш ра-ціональні норми, а потім закріплює їх у нормативних документах у ви-гляді стандарту, інструкцій, методик та вимог до розробки продукції. Стандартизація — незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємо-замінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних мереж, норм безпеки і екологічних вимог, єдності характеристик і вла-стивостей якості продукції, робіт, процесів і послуг.

Вплив стандартизації на підвищення якості продукції реалізується переважно через: комплексну розробку стандартів на сировину, матеріа-ли, напівфабрикати, комплектуюче устаткування, оснащення і готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до показни-ків якості, а також єдиних методів випробування і засобів контролю.

Головне завдання стандартизації — створити систему нормативно-технічної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції, що виготовляється на потреби народного господарства, населення, оборони країни, експорту, а також контроль за правильністю викорис-тання цієї документації.

За існуючою системою стандартизації можна розробляти і підтри-мувати в діючому режимі:

• єдину технічну мову;

• уніфіковані ряди найважливіших технічних характеристик про-дукції (допуски і посадки, напругу, частоти та ін.);

• типорозмірні ряди, типові конструкції виробів загально маши-нобудівного застосування (підшипники, кріплення, ріжучий інстру-мент і т. ін.);

• систему класифікаторів техніко-економічної інформації;

• вірогідні довідкові дані про властивості матеріалів та речовин.

584

Державна система стандартизації України має бути гармонізована з міжнародними, національними системами і спрямована на забезпечення:

• реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, мет-рології та сертифікації;

• захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки проду-кції і процесів, робіт і послуг для життя, здоров’я та майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;

• взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації;

• якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства;

• економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва;

• безпеки народногосподарських об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичай-них ситуацій;

• створення нормативної бази функціонування систем стандарти-зації та сертифікації продукції;

— обороноздатності та мобілізаційної готовності країни. Основні принципи стандартизації:

• урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності й ефективності виробництва для виробника, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;

• гармонізація з міжнародними, регіональними, а в разі необхід-ності — з національними стандартами інших країн;

• забезпечення відповідності вимог нормативних документів ак-там законодавства;

• участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробників, виробників, споживачів, органів державної вико-навчої влади тощо);

• взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

• придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

• відкритість інформації про діючі стандарти і програми робіт із стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства.

Організація робіт у системі управління якістю визначається стан-дартами, які регламентують технічний рівень продукції, її надійність, довговічність, економічні, естетичні й ергономічні характеристики. Отже, стандарт — це документ, що встановлює для загального і ба-гаторазового застосування правила, загальні принципи або характери-стики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, та розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.

В Україні використовуються такі категорії нормативних докумен-тів із стандартизації:

— державні стандарти України;

585

• галузеві стандарти;

• стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

• технічні умови;

• стандарти підприємств.

До державних стандартів України прирівнюються державні будіве-льні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Порядок розроблення і застосу-вання державних класифікаторів установлюється Державним коміте-том України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн за-стосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждер-жавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої по-літики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписані у м. Москва 13 березня 1992 року.

Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосо-вуються як державні до їх заміни чи скасування.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандар-тів. Обов’язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами й організаціями, що входять до сфери управління органу, який їх затвердив.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють у разі необхідності поширення результатів фундамента-льних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи у сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовува-тися на основі добровільної згоди користувачів.

Технічні умови і стандарти підприємств містять вимоги, що регу-люють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції.

Для організації інформування споживачів (замовників) про номен-клатуру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов’язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках — галузевих стандартів, технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в терито-ріальних органах Державного комітету України зі стандартизації, мет-рології та сертифікації. Технічні умови та зміни до них, які не пройш-ли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що викорис-товується лише на конкретному підприємстві.

Майнова частина авторського права на технічні умови і стандар-ти підприємств належить підприємствам або органам, що їх затвер-дили.

586

Залежно від об’єкта стандартизації, його специфіки і змісту вимог до них, стандарти, що розробляються, підрозділяються на такі види:

• стандарти основоположні;

• стандарти на продукцію, послуги;

• стандарти на процеси;

• стандарти на методи контролю, випробувань, вимірювань, ана-лізу.

Сертифікація продукції є одним із засобів підтвердження відповід-ності продукції заданим вимогам.

Сертифікація — це сукупність дій та процедур з метою підтвер-дження (за допомогою сертифікату відповідності або знака відповідно-сті) того, що продукція (товар чи послуга) відповідає обов’язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими органами із сертифікації — підприємствами, установами і організаціями з метою:

• запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здо-ров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

• сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

• створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та в міжнародній торгівлі.

Залежно від того, хто її проводить, сертифікація буває трьох видів: самосертифікація (проводиться виробником); сертифікація, яка здійс-нюється споживачем; сертифікація, яка проводиться третьою сторо-ною (спеціалізованою організацією, незалежною від виробника чи споживача). Найбільшою довірою в міжнародній і вітчизняній практи-ці користується сертифікація третьою стороною.

Сертифікація відокремлюється з процедури підтвердження відпові-дності тим, що виконується третьою стороною, незалежною від вироб-ника (постачальника) і споживача, що гарантує об’єктивність її ре-зультатів. Тому в умовах, коли конкуренція на ринку переміщується з цінової сфери до сфери якості продукції, сертифікація стає обов’язковою частиною ефективного функціонування ринкової еконо-міки.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову та до-бровільну.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що то-вари (роботи, послуги), на які актами законодавства або іншими нор-мативними документами встановлено обов’язкові вимоги щодо забез-печення безпеки життя, здоров’я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища, підлягають обов’язковій сертифікації згідно з чинним законодавством. Перелік товарів (робіт, послуг), які підляга-ють обов’язковій сертифікації, затверджується Кабінетом Міністрів України. Реалізація та використання таких товарів (у тому числі й ім-

587

портних), виконання робіт та надання послуг без сертифікату відпові-дності забороняються.

Стосовно товарів (робіт, послуг), що підлягають обов’язковій сер-тифікації, споживачу повинна надаватись інформація про їх сертифі-кацію.

Учасниками обов’язкової сертифікації є органи з сертифікації, ви-пробувальні лабораторії, виробники (продавці, виконавці) продукції, а також центральні органи систем сертифікації, які визначені в необхід-них випадках для організації та координації робіт у системі сертифіка-ції однорідної продукції.

Під час проведення сертифікації та в разі позитивного рішення ор-гану з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркува-ти продукцію спеціальним знаком відповідності. Форма, розміри і тех-нічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандар-том. Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

Органи з сертифікації можуть припиняти або зупиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено, що вона не відповідає вимо-гам нормативного документа, відповідно до якого вона сертифікована, або якщо термін дії сертифікату закінчився, або дія сертифіката при-пинена, або зупинена рішенням органу з сертифікації.

Обов’язками виробників (постачальників, виконавців, продавців) продукції є: проведення в установлені терміни і в установленому по-рядку сертифікації продукції; забезпечення виготовлення продукції згідно з вимогами нормативного документа, відповідно до якого вона сертифікована; реалізація продукції виключно за наявності сертифіка-ту відповідності; повідомлення органу з сертифікації про внесення змін до технічної документації або технологічного процесу виробниц-тва сертифікованої продукції.

Міжнародним співтовариством прийнято визначення сертифікату відповідності як документа, який видано відповідно до правил системи сертифікації і який вказує на забезпечення необхідної впевненості в тому, що ідентифікована продукція (процес чи послуга) відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу. З цього визначення випливає, що сертифікація створює певний ступінь (неаб-солютний) впевненості в наявності відповідності. Для цього сертифі-кація повинна мати необхідний набір доказів, а також документальне або інше підтвердження цих доказів. Вони повинні створювати необ-хідну впевненість відповідності, тобто потрібно встановити рівень не-обхідної впевненості, під який збираються докази. Чим вищий рівень впевненості, тим більш вагомими повинні бути докази.

Сукупність і послідовність окремих операцій, які виконуються тре-тьою стороною щодо підтвердження відповідності, прийнято називати схемою сертифікації.

588

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, акредитовані в державній системі сертифікації. Правила добровільної сертифікації встановлю-ються органами з добровільної сертифікації, які подають Державному комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації інфор-мацію для їх реєстрації в установленому Комітетом порядку. Заявник з добровільної сертифікації має право сам встановлювати номенклатуру вимог, відповідно до якого проводиться сертифікація.

Таким чином, стандартизація та сертифікація поки що недостатньо виконують свою роль «каталізатора якості» в Україні. Це пояснюється не тільки тим, що вони знаходяться на початковій стадії процесу пере-будови, в силу чого їх потенціал розкрито лише частково, а й тими труднощами, які має вітчизняна економіка. Вже в найближчий час мо-жна очікувати підвищення ролі стандартизації та сертифікації у вирі-шенні проблеми якості і конкурентоспроможності українських підпри-ємств та їхньої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Питання для закріплення матеріалу і самостійної роботи

1. Класифікація економічних ресурсів.

2. Види економічного продукту.

3. Вимірювання рівнів і темпів зростання виробництва.

4. Поняття «якість» в економічній літературі.

5. Міжнародні стандарти щодо виробництва продукції та надання послуг.

6. Принципи організації гуртків якості.

7. Економічна ефективність забезпечення якості на прикладі інших країн з розвинутою економікою.

8. Розуміння поняття «конкурентоспроможність».

9. Вирішення проблеми якості в Україні за нових умов.

10. Стандартизація у системах управління якістю.

11. Сертифікація продукції в Україні.

589

₂₄

Щ8{ ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА, СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Питання для теоретичної підготовки

1. Класифікація витрат підприємства.

2. Поняття про собівартість виготовленої продукції та її види.

3. Кошторис витрат і калькуляція собівартості підприємства.

4. Планування та аналіз собівартості виготовленої продукції.

5. Показники собівартості виготовленої продукції.

6. Ціноутворення на підприємстві.

Ключові терміни і поняття